Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

м. Київ

справа № 754/5827/19

провадження № 61-19391св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мостовим Олександром Володимировичем, на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 16 січня 2019 року в розмірі 522 888, 50 грн, пеню за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 60 132, 18 грн, 48 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 15 815, 59 грн, а всього - 598 836, 27 грн.

Позов мотивований тим, що 16 січня 2019 року між ним та ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої 16 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г., зареєстрованої в реєстрі за № 99, укладений договір позики.

Відповідно до умов вказаного договору він (позикодавець) передав, а ОСОБА_2 (позичальник) прийняла грошові кошти в сумі 522 888,50 грн, які зобов`язалась повернути в строк і на умовах, визначених договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобов`язання, не повернула позику, чим допустила порушення його законних прав та інтересів, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 598 836, 27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався положеннями частини першої статті 241 ЦК України та вважав встановленим факт укладення між сторонами договору позики від 16 січня 2019 року як правочину, вчиненого представником ОСОБА_3 на підставі довіреності від 16 січня 2019 року з перевищенням повноважень, із його наступним схваленням довірителем ОСОБА_2 .

При цьому діями, що свідчать про схвалення правочину, суд вважав факт підписання 16 січня 2019 року ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нерухомого майна та відсутність заперечень останньої щодо оплати за рахунок вказаних коштів вартості 1/100 частини житлового будинку.

Встановивши, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання по поверненню грошових коштів не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 598 836,27 грн, яка складається з основного боргу в розмірі 522 888,50 грн, нарахованих відповідно до пункту 7 договору позики пені (0,5 %) та процентів річних (48 %), місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі довіреності від 16 січня 2019 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 вчинити конкретні, визначені в довіреності дії.

Оскільки довіреність, на підставі якої представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 укладений договір позики з ОСОБА_1 , не містить визначених повноважень на отримання грошових коштів у борг, апеляційний суд дійшов висновку, що підписання цивільно-правої угоди представником без належно оформлених повноважень підписанта на її вчинення є підставою для недійсності правочину, який не створює юридичних наслідків для повернення грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мостовий О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року в справі № 3-59гс14, Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 910/18812/17, 07 листопада 2018 року в справі № 466/10270/15-ц, 08 липня 2019 року в справі № 910/19776/17, 07 серпня 2019 року в справі № 2-137/12, 03 жовтня 2019 року в справі № 711/8571/16-ц, 06 листопада 2019 року в справі № 191/283/18, 01 квітня 2020 року в справі № 522/4840/18, 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц, 12 листопада 2020 року в справі № 229/1721/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив юридичний факт щодо обставин схвалення відповідачем договору позики, укладеного від її імені представником ОСОБА_3 . Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору позики, а тому, встановивши недійсність такого правочину, суд фактично вийшов за межі позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 , як учасником аукціону, та товарною біржею «Універсальна товарно-сировинна біржа», як організатором аукціону, укладений договір № 89/128 про визначення умов участі в аукціоні з продажу державного майна - лоту № 1 житловий будинок (літ. «А») загальною площею 1514,6 кв. м, житловою - 679,6 кв. м. (інвентарний номер - 110200000121/0000). Початкова вартість продажу лота № 1 - 52 288 850,00 грн.

Того ж дня ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського округу Оніщуком О. М., зареєстрованої в реєстрі за № 1624, уповноважили ОСОБА_2 представляти їхні інтереси в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях, будь-яких підприємств, установах, організаціях, незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, в тому числі у відповідних державних адміністраціях, місцевих, районних органах нотаріату, органах державного земельного кадастру та Держгеокадастру, його структурних підрозділах, перед суб`єктами державної реєстрації прав, на товарній біржі «Універсальна товарно-сировинна біржа» з питань придбання (купівлі) на аукціоні на ім`я довірителів, по 1/3 частині кожному нерухомого майна, а саме: житлового будинку (літ. «А»), загальною площею - 1 514,4 кв. м, житловою площею - 679,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на земельній ділянці, площею 0,0535 га, що розташована за цією ж адресою.

Згідно протоколу № 1 проведення повторного аукціону з продажу державного майна, що обліковується на балансі Національного банку України від 07 грудня 2018 року, переможцями аукціону нерухомого майна, а саме: житлового будинку (літ. «А»), загальною площею - 1 514,4 кв. м, житловою площею - 679,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на земельній ділянці, площею 0,0535 га, що розташованій за цією ж адресою, стали: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2

16 січня 2019 року ОСОБА_2 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Сліньковою І. Г., зареєстровану в реєстрі за № 99, на підставі якої уповноважила ОСОБА_3 представляти інтереси, а саме:

«- представляти мої інтереси в будь-якій банківській установі, в тому числі в Національному банку України з питань оплати належних з мене платежів за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. 16 січня 2019 року за реєстровим № 94, здійснювати від мого імені платежі без відкриття рахунку, вносити грошові кошти без відкриття рахунку, відкривати на моє ім`я будь-які рахунки, в тому числі поточні, розпоряджатись цими рахунками, отримувати виписки по цих рахунках, одержувати через касу банку будь-які суми з цих рахунків і поповнювати їх, підписувати платіжні доручення, чеки та інші платіжні документи, проводити будь-які операції з цими рахунками, мати право розпорядчого підпису про проведенні грошових операцій по цим рахункам, закривати рахунки;

- підписувати від мого імені акт приймання-передачі житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. 16 січня 2019 року за реєстровим № 94;

- представляти мої інтереси в Департаменті державної реєстрації Міністерства юстиції України, Департаменті державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у відповідному управлінні державної реєстрації, у відповідному відділі державної реєстрацій прав на нерухоме майно, у відповідних державних адміністраціях, місцевих, районних, радах, у державного реєстратора, в органах нотаріату, Центрах надання адміністративних послуг, у відповідному бюро технічної інвентаризації з питань державної реєстрації права власності на належну мені 1/100 частини у праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- представляти мої інтереси в Департаменті культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з будь-яких питань, пов`язаних з укладенням охоронного договору на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подавати від мого імені будь-які документи, довідки, листи, погодження, отримувати належні мені документи, розписуватись за мене, в тому числі підписати охоронний договір на умовах на власний розсуд представника, подавати від мого імені будь-які запити, заяви необхідні для отримання погодження на відчуження пам`ятки архітектури, отримати вищевказане погодження;

- представляти мої інтереси в усіх підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, в тому числі в Центрах надання адміністративних послуг, в Державній службі з питань геодезії України та її структурних підрозділах, в органах державного земельного кадастру, у відповідному бюро технічної інвентаризації, житлово-експлуатаційних конторах, ОСББ, в установах зв`язку, органах архітектури, пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічних станціях, органах енергетичного нагляду, органах теплопостачання, газового господарства органах водоканалу, телефонного зв`язку, в органах нотаріату, органах Державне; фіскальної служби України, органах податкової інспекції, у відповідних держаних адміністраціях, з питань узгодження та проведення проектно-ремонтних робіт у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , отримання відповідних дозволів, введення експлуатацію, а також укладання будь-яких договорів, необхідних для експлуатації вищевказаного житлового будинку, укладати та підписувати від мого імені договори оренди зазначеного житлового будинку, самостійно визначаючи суми, терміни та інші умови договорів, здійснювати поточний ремонт вищевказаного житлового будинку, ремонтувати та замінювати санітарно-технічні прилади і пристрої, що вийшли з ладу через невідповідну експлуатацію, механічне пошкодження, тощо, здійснювати нагляд за вищевказаним житловим будинком, мати до нього вільний доступ, подавати від мого імен будь-які заяви, що стосуються виконання цієї довіреності, отримувати довідки чи інші документи, розписуватись за мене, вносити необхідні платежі, які стосуються реалізації мого права власності на 1/100 частини у праві власності на вищевказаний житловий будинок, адміністративний збір, державне мито;

- оформлювати та отримувати всі документи необхідні для відчуження належної мені 1/100 частини у праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі, погодження на відчуження пам`ятки архітектури, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, висновок про експертну оцінку нерухомого майна, довідку про склад зареєстрованих осіб у вищевказаному житловому будинку, довідки про відсутність заборгованості, інформаційне довідки, замовити та отримати технічний паспорт;

- вчиняти всі інші юридично-значимі дії, пов`язані з цією довіреністю в межах наданих повноважень».

Того ж дня між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), від імені та в інтересах якої на підставі вищевказаної довіреності діяла ОСОБА_3 , укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у приватну власність грошову суму в розмірі 522 888, 50 грн, зобов`язавшись повернути в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 3 вищевказаного договору позики сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути суму коштів (позику), зазначену у пункті 1 договору, в повному обсязі у строк до 16 березня 2019 року включно. Вказаний строк може бути продовжений за взаємною згодою сторін.

16 січня 2019 року ОСОБА_3 написала розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 522 888,50 грн на виконання договору позики від 16 січня 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позикиодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Перевищенням повноважень слід розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто, відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності.

Разом з цим, у випадку, коли у представника взагалі відсутні повноваження на вчинення конкретного правочину, такі дії не можна вважати перевищенням повноважень в розмінні статті 241 ЦК України, оскільки вони де-факто відсутні.

Встановивши, що довіреність від 19 січня 2019 року, на підставі якої представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір позики, не містить визначених повноважень повіреного на укладення такого правочину, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що, укладаючи вказаний договір позики, представник з власної ініціативи розширила межі наданих їй повноважень, що свідчить про недійсність правочину та відсутність створених ним юридичних наслідків, у тому числі повернення грошових коштів.

Подібний за замістом висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 522/4840/18 (провадження № 61-15233св19).

За таких обставин, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком апеляційного суду, який правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 910/19776/17 є необґрунтованими, оскільки у вказаній постанові досліджувалось питання вчинення представником юридичної особи правочину з перевищенням повноважень (92 ЦК України), тобто, вказана постанова прийнята за наявності інших фактичних обставин справи.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Мостового О. В. на висновок, викладений в постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року в справі № 3-59гс14, Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 910/18812/17, 07 листопада 2018 року в справі № 466/10270/15-ц, 07 серпня 2019 року в справі № 2-137/12, 03 жовтня 2019 року в справі № 711/8571/16-ц, 06 листопада 2019 року в справі № 191/283/18, 01 квітня 2020 року в справі № 522/4840/18, 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц, 12 листопада 2020 року в справі № 229/1721/18, у яких досліджувався факт перевищення представником повноважень, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що договір позики укладений від імені особи, яка взагалі не мала право на укладення вказаного правочину, а тому представник не могла перевищити обсяг наданих їй повноважень.

Таким чином, висновки, викладені у вищевказаних постановах суду касаційної інстанції, не є подібними до обставин даної справи, у зв`язку з чим матеріальне правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Доводи з посиланням на те, що, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд вийшов за межі позовних вимог також не заслуговують на увагу, оскільки перевірка повноважень ОСОБА_3 є обов`язковою для стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок її дій, вчинених на виконання довіреності від 16 січня 2019 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мостовим Олександром Володимировичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко