№ 754/5845/16 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 754/5845/16-ц

провадження № 61-8512св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами та відповідач за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами та треті особи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи за первісним та зустрічними позовами (позивачі): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Ганна В`ячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на ухвали Київського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року у складі судді Мараєвої Н. Є.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3

та ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269

та додаткову угоду № BL2269/К-1, відповідно до умов яких останній отримав кредит у розмірі 141 000,00 швейцарських франків зі сплатою 8,5% річних, строком до 01 березня 2028 року.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 свого кредитного зобов`язання, станом на 24 березня 2016 року утворилась заборгованість

за кредитом у розмірі 66 216,00 швейцарських франків, що складається

із: заборгованості за кредитом у розмірі 49 106,75 швейцарських франків; відсотків - 17 036,37 швейцарських франків; підвищених відсотків -

72,88 швейцарських франків.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки

та додаткові угоди до нього. У зв`язку із невиконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором банк 05 листопада 2015 року направляв лист-вимогу до поручителя, проте вона не була виконана.

Ураховуючи викладене, ПАТ Універсал Банк», просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за додаткової угодою

№ BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг

№ BL2269 від 28 березня 2008 року в розмірі 66 216,00 швейцарських франків. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг

від 28 березня 2008 року № BL2269. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 та додаткових угод до нього між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що 23 січня 2012 року було укладено договір поруки № BL2269-П1, який 29 жовтня 2013 року було розірвано сторонами відповідно до укладеної додаткового угоди.

Пізніше були укладені ще договори поруки від 29 жовтня 2013 року,

24 березня 2014 року та 25 листопада 2014 року, які також були розірвані відповідно до укладених сторонами додаткових угод.

25 травня 2015 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі

за несвоєчасне виконання боржником зобов`язань за основним договором. Предмет спору стосувався прав та інтересів ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , оскільки у забезпечення виконання зобов`язань

за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня

2008 року № BL2269, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 березня 2009 року було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку було надано нерухоме майно, що належало їм на праві спільної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що на момент вчинення зазначеного договору іпотеки вони були малолітніми та не мали повної цивільної дієздатності. У договорі іпотеки від 28 березня 2009 року ОСОБА_1 вказана як «іпотекодавець 3», а ОСОБА_2

як «іпотекодавець 4», проте, на їх думку, вони не мали ніяких зобов`язань перед ПАТ «Універсал Банк». Вони не були і не є боржниками ПАТ «Універсал Банк», не є майновими поручителями, у зв`язку із чим вважали, що вони

не могли бути іпотекодавцями за договором іпотеки, та договір іпотеки

від 28 березня 2009 року було укладено із порушенням норм законодавства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просили суд визнати недійсним: договір іпотеки, укладений 28 березня 2009 року між

ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону, щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 .

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 та додаткових угод

до нього між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 23 січня 2012 року було укладено договір поруки № BL2269-П1.

ОСОБА_4 зазначала, що 29 жовтня 2013 року вказаний договір поруки було розірвано сторонами відповідно до укладеної додаткового угоди. Пізніше були укладені ще договори поруки від 29 жовтня 2013 року,

за несвоєчасне виконання боржником зобов`язань за основним договором.

Згідно із пунктом 1.3 договору поруки від 25 травня 2015 року поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи сплату процентів.

Станом на 25 травня 2015 року ОСОБА_3 була встановлена процентна ставка у розмірі 3 % річних, відповідно до підпункту А

пункту 1.3.2.1 додаткової угоди № 15 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269. У зв`язку із чим, на думку ОСОБА_4 , вона відповідно до частини другої

статті 554 ЦК України могла відповідати перед ПАТ «Універсал Банк» лише щодо процентної ставки у розмірі 3 % річних.

ОСОБА_4 зазначала, що з 01 листопада 2015 року ОСОБА_3 була встановлена процента ставка у розмірі 12,75 % річних.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 , просила суд визнати припиненим договір поруки від 25 травня 2015 року, укладений між ПАТ «Універсал Банк» та нею.

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,

та ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ПАТ «Універсал Банк» скористався тим, що йому об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення ним правильного вибору при підписанні оспорюваних договорів

і був введений в оману при отриманні кредитних послуг. У порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив

їх в його змісті.

ОСОБА_3 вважав, що банк приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Разом із тим він вважав, що укладені на підставі недійсного кредитного договору договір поруки та іпотечний договір із додатками до них також підлягають визнанню недійсними.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 , просив суд визнати недійсними: генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ним й усі додаткові угоди з додатками до нього; укладені між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 договори поруки

від 23 січня 2012 року, 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року,

25 листопада 2014 року та 25 травня 2015 року; договір іпотеки, укладений

28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня

2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 січня

2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 07 серпня

2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 09 квітня

2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону, щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки до розгляду в одному провадженні у цивільній справі № 754/5845/16-ц.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим до розгляду в одному провадженні у цивільній справі № 754/5845/16-ц.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки

до розгляду в одному провадженні у цивільній справі № 754/5845/16-ц.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за додатковою угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня

2008 року № BL2269 у розмірі 66 216,00 швейцарських франків.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у листопаді 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року визнано неподаними та повернуто особам, які їх подавали.

Ухвали суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що заявники не усунули недоліки апеляційних скарг, а саме не надали доказів сплати судового збору, а тому апеляційні скарги підлягали поверненню.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У травні 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_4 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційні скарги на ухвали Київського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року, у яких, посилаючись на порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження ухвал Київського апеляційного суду

від 16 квітня 2020 року заявники зазначають порушення норм процесуального права, зокрема: вказують на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі

№ 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20).

Разом із тим зазначали, що судом апеляційної інстанції під час повернення апеляційних скарг ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1

та ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції не розглянув їхні заяви щодо продовження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 строку для усунення недоліків їхніх апеляційних скарг, зазначених в ухвалах Деснянського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року, а також заяви

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо зменшення розміру судового збору, чим, на їхню думку, позбавив їх права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 754/5845/16-ц

із Деснянського районного суду м. Києва.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу № 754/5845/16-ц призначено до розгляду.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

2008 року № BL2269 у розмірі 66 216,00 швейцарських франків.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 68-90, т. 5).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, у листопаді 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його до суду апеляційної інстанції (а. с. 93-116, т. 5).

Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було задоволено. Поновлено строк

на апеляційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року. Апеляційні скарги ОСОБА_4

та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2020 року залишено без руху. Надано ОСОБА_4

та ОСОБА_3 строк для усунення допущених недоліків, а саме сплати судового збору протягом десяти днів з дня вручення ухвали (а. с. 117-122,

т. 5).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року залишено без руху. Надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для усунення допущених недоліків, а саме направлення до суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин зазначеного строку (а. с. 123-125, т. 5).

28 грудня 2020 року Київським апеляційним судом було отримано заяву ОСОБА_3 про зменшення розміру судового збору (а. с. 133-137, т. 5).

28 грудня 2020 року Київським апеляційним судом було отримано заяву ОСОБА_4 про звільнення її від сплати судового збору (а. с. 138-145,

т. 5).

28 грудня 2020 року Київським апеляційним судом було отримано заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року (а. с. 146-152, т. 5).

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у задоволенні клопотань ОСОБА_4 про звільнення її від сплати судового збору

та ОСОБА_3 про зменшення розміру судового збору відмовлено. Продовжено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалах Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року на строк десять днів з дня вручення їм копії цих ухвал (а. с. 158-161, т. 5).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Поновлено строк

на апеляційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2020 року залишено без руху. Надано ОСОБА_1

та ОСОБА_2 строк для усунення допущених недоліків, а саме сплати судового збору протягом десяти днів з дня вручення ухвали (а. с. 162-163,

т. 5).

22 січня 2020 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшли заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про продовження

їм строку для усунення недоліків їхніх апеляційних скарг, зазначених

в ухвалах суду від 10 грудня 2020 року (а. с. 209-211, 221-223, т. 5).

22 січня 2020 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про продовження

їм строку для усунення недоліків їхньої апеляційної скарги, зазначених

в ухвалі суду від 13 січня 2021 року. Разом із тим просили зменшити їм розмір судового збору (а. с. 212-220, т. 5).

25 січня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про продовження їм строку для усунення недоліків їхньої апеляційної скарги, зазначених в ухвалі суду від 13 січня

2021 року. Разом із тим просили зменшити їм розмір судового збору.

До заяви було додано копію квитанції про сплату судового збору у розмірі 1 884,00 грн від 29 листопада 2020 року № 0.0.1924187276.1 та копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків (а. с. 224-231, т. 5).

25 січня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшли заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про продовження їм строку для усунення недоліків їхніх апеляційних скарг, зазначених в ухвалах суду від 10 грудня 2020 року (а. с. 232-233, т. 5).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року повернуто апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2020 року (а. с. 11-16, т. 6).

19 квітня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_4 від 15 квітня 2021 року про відстрочення їй строку для усунення недоліків її апеляційної скарги, зазначених в ухвалі суду

від 10 грудня 2020 року (а. с. 22-25, т. 6).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, ухвалами Київського апеляційного суду

від 16 квітня 2021 року повернуто апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 рокуз підстав, передбачених статтями 185 357 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху.

Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті

та відкритті апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 15, 16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року в справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) вказано,

що «регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності,

що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань

не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати

на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій

статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково постановив одноособово ухвали від 16 квітня 2021 року про повернення апеляційних скарг

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому вказані ухвали суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними

та обґрунтованими, оскільки постановлені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 132/355/20 (провадження № 61-3526св21), від 21 липня 2021 року у справі № 299/4125/19 (провадження

№ 61-17634св20) та від 28 липня 2021 року у справі № 307/1155/20 (провадження № 61-7192св21).

Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам

статті 356 ЦПК України. також до неї повинні бути додані, зокрема: документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення

від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Апеляційним судом установлено, що апеляційні скарги ОСОБА_4

та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 та ОСОБА_2

не відповідали вимогам статті 356 ЦПК України, тому ухвалами судді

від 10 грудня 2020 року та від 13 січня 2021 року зазначені апеляційні скарги залишено без руху та надано строк, який не міг перевищувати десяти днів

з дня отримання копії цих ухвали, усунути виявлені недоліки, а саме сплатити судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 19 700,00 грн кожному.

Положення статті 185 ЦПК України щодо повернення заяви (апеляційної скарги) застосовуються у тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення заяви (апеляційної скарги)

з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Встановлено, що на виконання вимог ухвал від 10 грудня 2020 року

та від 13 січня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду 22 січня 2021 року та 25 січня 2021 року надходили заяви ОСОБА_4

та ОСОБА_3 про продовження їм строку для усунення недоліків їхніх апеляційних скарг, зазначених в ухвалах суду від 10 грудня 2020 року, а також заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про продовження їм строку для усунення недоліків їхньої апеляційної скарги, зазначених в ухвалі суду

від 13 січня 2021 року, разом із клопотанням про зменшення їм розміру судового збору із додаванням копії квитанції про сплату судового збору

у розмірі 1 884,00 грн від 29 листопада 2020 року № 0.0.1924187276.1 та копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, отже, від виконання вимог суду апеляційної інстанції заявники не ухилялися, а тому посилання суду апеляційної інстанції на те, що вони не виконали вимоги ухвал,

є передчасними.

Разом з тим суд, відповідно до змісту частини першої статті 127 ЦПК України, може продовжити строк, встановлений судом, для вчинення процесуальних дій.

Апеляційний суд, вважаючи, що заявники не виконали вимоги ухвал суду

від 10 грудня 2020 року та 13 січня 2021 року, вищевказаного не врахував,

не розглянув клопотання від 25 січня 2021 року ОСОБА_1

та ОСОБА_2 про зменшення їм розміру судового збору та заяви

від 25 січня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про продовження їм строку для усунення недоліків їхніх апеляційних скарг, строк для усунення недоліків апеляційних скарг, у разі наявності для цього потреби,

не продовжив та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційних скарг ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими

не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи

від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини

і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право

на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб

(частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону,

є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право

на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів

(пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року

та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня

2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам

у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1

статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої

або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції, з передачею справи до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 406 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвали Київського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович