Постанова

Іменем України

11 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 754/7447/19

провадження № 61-3441св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмила Олегівна,

заінтересована особа - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року, постановлену у складі судді Скрипки О. І., постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Коцюрби О. П., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. (далі - приватний виконавець) щодо прийняття до виконання виконавчого документа, визнати незаконними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення винагороди, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника та постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних і зміну назви ПАТ «Універсал Банк» на АТ «Універсал Банк».

Скаргу мотивувала тим, що 03 травня 2019 року приватний виконавець відкрила виконавче провадження № 59022695 з примусового виконання виконавчого листа № 2-508, виданого Деснянським районним судом

м. Києва 14 травня 2010 року, боржник ОСОБА_1 , стягувач

ПАТ «Універсал Банк».

Постанова про відкриття виконавчого провадження їй надіслана не була і вручена її представнику лише 06 травня 2019 року під час вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.

Заявник вважала дії приватного виконавця неправомірними, а постанову про відкриття виконавчого провадження такою, що винесена з порушенням її прав та норм чинного законодавства. Крім того, неправомірними є дії приватного виконавця щодо прийняття рішення про стягнення основної винагороди приватного виконавця, а відповідна постанова підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням Закону України «Про виконавче провадження».

Заявник вказує на те, що відповідно до виконавчого листа стягувачем є

ПАТ «Універсал Банк», в той час, як із заявою звернулася особа, яка діяла від імені іншої юридичної особи - АТ «Універсал Банк». Відтак у приватного виконавця не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки заяву було подано не стягувачем, зазначеним у виконавчому листі, а іншою особою. Крім того, повноваження представника АТ «Універсал Банк» не були належним чином підтверджені, а також відсутня ухвала про заміну сторони виконавчого провадження.

У подальшому приватним виконавцем винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних щодо зміни назви стягувача, проте з вищенаведених підстав вказана постанова також є незаконною, протиправною та підлягала скасуванню. Заявник зазначає і про те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання збіг ще 24 вересня 2018 року. А тому, на думку заявника, приватний виконавець мала б повернути виконавчий документ, а не відкривати виконавче провадження. Крім того, виконавчий лист не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить реєстраційного номеру облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) боржника, що є порушенням вимог законодавства України та є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Заявник також вважала, що приватний виконавець згідно з положенням пункту 4 частини четвертої статті п`ятої Закону України «Про виконавче провадження» не може виконувати рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 400 661,19 доларів США. Крім того, виконавцем у оскаржуваних постановах зазначено суму стягнення більшу, ніж це вказано на звороті виконавчого листа, де визначено, що залишок заборгованості станом на 23 вересня 2015 року становить 2 992 065, 98 грн, що приватним виконавцем враховано не було.

Приватним виконавцем безпідставно, необґрунтовано та всупереч чинному законодавству винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, де також невірно обраховано розмір такої винагороди. Також, 03 травня 2019 року приватним виконавцем незаконно та неправомірно були прийняті інші постанови, зокрема, про арешт майна боржника, та про арешт коштів, які також є незаконними, протиправними та підлягають скасуванню, оскільки в них також невірно зазначено суми, що підлягають стягненню.

Крім того, накладення арешту на всі рахунки та майно боржника без з`ясування, чи не є вони такими, на які неможливо звернути стягнення, є протиправним та незаконним, а тому вказані постанови також підлягають скасуванню.

ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття до виконання виконавчого документа - виконавчого листа Деснянського районного суду м. Києва

від 03 вересня 2010 року № 2-508 та відкриття виконавчого провадження

ВП № 59022695; винесення 03 травня 2019 року постанов про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника; визнати протиправними та скасувати вищевказані постанови та постанову від 03 травня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних та зміну назви ПАТ «Універсал Банк» на АТ «Універсал Банк».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення скаргу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявник не довела факт неправомірності дій приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, винесення оскаржуваних постанов, скільки виконавчий лист пред`явлено до виконання 03 травня 2019 року, тобто в межах трирічного строку з моменту останнього повернення виконавчого листа стягувачу

(26 липня 2016 року). При цьому суд вказав, що матеріали справи свідчать про те, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Спростовуючи доводи скаржника щодо повернення виконавчого документа із-за відсутності в ньому РНОКПП боржника, суд першої інстанції вказав про право виконавця у порядку пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» самостійно звернутися до органів податкової служби із запитом про витребування довідки про РНОКПП, що узгоджується з висновком Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.

Спростовуючи доводи скаржника в частині зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження суми боргу у розмірі, більшому ніж той, що підлягав стягненню та розмір винагороди, що є підставою для скасування постанов, суд першої інстанції вказав, що виправлення помилки самостійно, шляхом винесення постанови про виправлення помилки у процесуальному документі, виключає задоволення скарги.

Твердження заявника про те, що заяву про примусове виконання подано не стягувачем, а іншою особою, а також те, що повноваження представника, який подав цю заяву не підтверджено належним чином, суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки у цьому випадку мала місце зміна типу акціонерного товариства та його назви з ПАТ «Універсал Банк» на

АТ «Універсал Банк», про що приватному виконавцю було надано відповідні документи. При цьому представник банку мав всі повноваження. Вказана зміна не є підставою для вирішення питання про зміну сторони виконавчого провадження в судовому порядку, а тому приватний виконавець правомірно прийняла виконавчий документ до виконання та внесла відповідні зміни (доповнення) до реєстраційних даних згідно з постановою від 03 травня 2019 року.

Не знайшли свого підтвердження посилання заявника на те, що згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець не може виконувати рішення, оскільки належних доказів заявник не надала.

Відмовляючи у задоволенні скарги у частині визнання незаконними та скасування постанов про арешт майна та арешт коштів, суд першої інстанції встановив, що вони винесені з дотриманням вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такий арешт накладено у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця. Постанови містять відповідні застереження про те, що арешт накладається на майно (кошти) крім тих, звернення стягнення на які заборонено законом. Відтак, підстав для визнання незаконними дій приватного виконавця при винесенні цих постанов та їх скасування суд не вбачає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору від 03 травня 2019 року та провадження в цій частині закрито.

В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14 - 166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 19 травня

2020 року у справі №754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19) та

від 20 травня 2020 року у справі №0340/1792/18 (провадження

№ 11-733апп19) та вказав, що згідно із частино другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

При цьому залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції в іншій частині, суд апеляційної інстанції вважав, що вона ухвалена з дотриманням норм процесуального права та без порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 14 січня 2021 року, задовольнити скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не підтверджені матеріалами справи.

Заявник вказує, що ні матеріали справи, ні виконавче провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження повноважень представника стягувача - Полякова О. В. діяти від імені АТ «Універсал Банк». Посилаючись на положення пункту 10 розділу Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 № 512/5, заявник вказує, що документи, що посвідчують повноваження представника, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Відсутність на долученій до виконавчого провадження копії довіреності представника засвідчення «Згідно з оригіналом», чи в іншому словесному виразі, із зазначенням посадової особи, свідчить про те, що така копія не є посвідченою в установленому законом порядку. Тобто, приватний виконавець була позбавлена можливості приймати до розгляду заяву про прийняття на примусове виконання, подану неповноважним представником банку. При цьому заявник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково послався на положення статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», стверджуючи, що відсутня така підстава повернення виконавчого листа як те, що заява про відкриття виконавчого провадження подана особою, копія довіреності якої не засвідчена належним чином.

ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку зібраним доказам, зокрема суди не звернули увагу на Інформаційну довідку з реєстру приватних виконавців, сформовану 31 травня 2019 року, яка міститься в матеріалах справи (а. с. 59, том І), з якої вбачається, що станом на дату відкриття виконавчого провадження (03 травня 2019 року) приватний виконавець не мала договору цивільно-правової відповідальності. Отже, відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій є порушенням пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, заявник вказує на необхідність тлумачення Верховним Судом порядку застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» та роз`яснення того, що чи має державний виконавець право здійснювати примусове виконання рішень у тому випадку, якщо цивільно-правова відповідальність такого приватного виконавця не застрахована у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18 (провадження № К/9901/8838/19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року приватний виконавець подала до Верховного Суду відзив, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У квітні 2021 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва

від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 14 січня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 вересня 2010 року Деснянський районний суд міста Києва видав виконавчий лист №2-508 про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 400 661,19 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 3 175 600,53 грн; витрат по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення у сумі 1 700 грн та 120 грн відповідно.

Встановлено, що виконавчий лист №2-508 неодноразово перебував на виконанні та його повертали стягувачу: 22 листопада 2013 року згідно пункту 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»;

29 вересня 2015 року згідно пункту 10 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»; 26 липня 2016 року згідно пункту 2 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

03 травня 2019 року до приватного виконавця із заявою в інтересах АТ «Універсал Банк» звернувся Поляков О. В. , в якій просив винести постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-508, виданим Деснянським районним судом міста Києва 03 вересня 2010 року.

03 травня 2019 року постановою приватного виконавця відкрито

ВП № 59022695 з примусового виконання виконавчого листа № 2-508, виданого Деснянським районним судом міста Києва 03 вересня 2010 року.

Постанова направлена боржнику в день її винесення рекомендованим листом, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією супровідного листа та фіскального чеку АТ «Укрпошта».

З поданої представником АТ «Універсал Банк» разом із заявою про прийняття виконавчого документа до примусового виконання довіреності від 25 січня 2019 року встановлено, що АТ «Універсал Банк» уповноважило Полякова О. В. подавати від імені банку (з правом їх підписання) заяви, довідки, документи та інше, представляти інтереси банку у всіх державних органах та приватних виконавцях з питань, що стосуються кредитних договорів фізичних осіб та банку.

Ця довіреність діяла до 22 липня 2019 року включно.

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» від 31 жовтня 2018 року змінено тип акціонерного товариства з публічного та приватне. Повне найменування після змін - АТ «Універсал банк». Зазначено, що банк є правонаступником ПАТ «Універсал Банк». Вказано, що указані зміни не впливають на виконання зобов`язань банку, усі зобов`язання є чинними, а банк продовжує здійснювати свою діяльність у звичайному режимі.

Встановлено, що приватний виконавець мала договір добровільного страхування на момент звернення стягувача із виконавчим листом, який уклала 31 січня 2019 року з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Рідна» та дія якого розпочалася з 02 лютого 2019 року. Строк дії договору один рік.

23 липня 2019 року приватний виконавець винесла постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, яким виправила суму заборгованості, що підлягає стягненню на 2 992 065,98 грн, суму основної винагороди виправлено на 299 206, 59 грн.

03 травня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та постанову про накладення арешту на рахунки боржника, у яких вказано, що арешт накладено у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця. Постанови містять відповідні застереження про те, що арешт накладається на майно (кошти) крім тих, звернення стягнення на які заборонено законом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник вказувала на те, що копія довіреності, яка долучена представником стягувача до матеріалів виконавчого провадження, не засвідчена, отже не набула юридичної сили, що є підставою для повернення заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачу. При цьому іншою підставою повернення цієї заяви, на думку заявника, є відсутність укладеного приватним виконавцем договору страхування цивільно-правової відповідальності на час відкриття виконавчого провадження та винесення оскаржуваних постанов.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Отже, примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, які повинні відповідати вимогам, викладеним у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому законодавець визначив підстави повернення стягувачу без виконання саме виконавчого документа, у випадках, викладених у частині четвертій статті 4 цього Закону.

Сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто (частина перша статті 16 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно частини четвертої статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Аналогічні положення містяться в главі 17 Цивільного кодексу України.

Пунктом 10 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня

2016 року № 2832/5) визначено повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні. Інструкція вимагає, що оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.

Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.

Крім того, у разі коли до виконавчого органу звертається представник юридичної особи, законом не встановлено обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосереднім керівником юридичної особи, що видає довіреність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 826/5500/18 (провадження № 11-195апп19) вказувала, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як-то констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Отже, з урахуванням того, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що повернення заяви про примусове виконання рішення за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності у представника належним чином оформленої довіреності (оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представнику сторони виконавчого провадження) на початку примусового виконання рішення, ставить під загрозу дотримання завдань та засад, визначених статтями 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження містяться копії довіреності на представництво

Поляковим О. В. інтересів стягувача, які завірені печаткою товариства.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення із заявою про прийняття виконавчого документа до примусового виконання представник стягувача мав повноваження, довіреність відповідала вимогам закону, а виконавчий документ відповідав вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», відтак, приватний виконавець діяла в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги про обов`язок виконавця повернути стягувачу заяву про примусове виконання рішення суду, оскільки долучена копія довіреності не завірена належним чином, оскільки не містить напису «Згідно з оригіналом» чи іншого словесного виразу, спростовується висновками, викладеними вище.

Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, приватний виконавець не може виконувати рішення, якщо сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця.

Звертаючись зі скаргою на дії приватного виконавця, ОСОБА_1 стверджувала, що приватний виконавець на час відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій не мала укладеного договору страхування цивільно-правової відповідальності, про що свідчать матеріали справи.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, приватний виконавець уклала з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Рідна» договір страхування цивільно-правової відповідальності, дія якого розпочалася з 02 лютого 2019 року, відповідальність приватного виконавця забезпечена загальна страховою сумою у розмірі 100 000 000 грн на протязі року, що підтверджено письмовими доказами, поданими приватним виконавцем (а. с. 56, том 3).

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявник не надала належних та допустимих доказів того, що приватним виконавцем порушено положенням пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання судового рішення, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність тлумачення порядку застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає таке.

Організаційно-правова діяльність приватного виконавця регламентована положенням Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з положенням частини першої статті 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець зобов`язаний до початку здійснення діяльності застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець не має права здійснювати виконавчі дії, якщо сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають у нього на виконанні, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця. У такому разі приватний виконавець зобов`язаний укласти договір страхування на належну страхову суму.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавець зобов`язав приватного виконавця мати укладений договір цивільно-правової відповідальності перед третіми особами на момент пред`явлення до виконання стягувачем виконавчого документа.

У тому випадку, якщо сума стягнень за пред`явленим виконавчим документом у сукупності з тими виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні перевищує мінімальний розмір страхової суми, визначеної у договорі страхування, приватний виконавець зобов`язаний укласти договір страхування на належну страхову суму до початку вчинення виконавчих дій.

В іншому випадку, приватний виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу у відповідності до вимог пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» до початку виконавчих дій (тобто до відкриття виконавчого провадження).

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18 (провадження № К/9901/8838/19), у якій суди, за подібних правовідносин, дійшли висновку про те, що представник за довіреністю, підписавши апеляційну скаргу від імені ГУНП в Дніпропетровській області, не мав права її підписувати.

Колегія суддів відхиляє цей довід. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 826/5500/18 (провадження № 11-195апп19), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували положення статей 4, 5, 26 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник