ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №754/8035/16-а

адміністративне провадження №К/9901/8820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1

на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року (головуючий суддя - Ярошенко С.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.)

у справі №754/8035/16-а

за позовом Деснянського РВ ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві

до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1

про примусове видворення іноземного громадянина з України, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог

16.06.2016 Деснянського РВ ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - позивач, Деснянський РВ ДМС в м.Києві) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі - відповідач, скаржник) про примусове видворення іноземного громадянина з території України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Примусово видворено з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Силхет, Народної Республіки Бангладеш.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки відповідач не має дозволів на право перебування на території України та відсутні обставини, які зазначені в статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що унеможливлювали би примусове видворення відповідача за межі України, то наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішень про його примусове повернення, що є підставою для прийняття судом рішення про примусове видворення відповідача за межі України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

18 серпня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року , в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до Деснянського районного суду міста Києва .

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що під час прийняття та розгляду справи в суді першої інстанції, недотримано вимоги закону стосовно присутності перекладача. Зокрема, скаржник вказує, що судом не було винесено жодної ухвали про призначення перекладача, останнього до присяги не приведено, його повноваження не перевірені судом. Також позивач заявляє, що копія квитанції про сплату штрафу у розмірі 510 грн. є недопустимим доказом, оскільки на ній значиться ім`я не скаржника, а іншої особи. Крім того, позивач вказує про неможливість виконання ним рішення про повернення у вказаний строк, оскільки на його виконання було відведено 1 день.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2016 року було відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

Заперечень (відзивів) на касаційну скаргу від позивача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15.06.2016 Деснянським РВ ГУДМС України в м. Києві відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 складено протокол серії ПР НОМЕР_1 від 15.06.16 про адміністративне правопорушення, що передбачено частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, згідно протоколу 15.06.2016 о 16 годині 30 хвилин відповідача було виявлено біля будинку №31 по пр. Лісовому у м. Києві та доставлено в службове приміщення відділу. Протоколом встановлено порушення відповідачем правил перебування іноземців в Україні (проживав без документів на право проживання в Україні).

В ході опитування відповідач пояснив, що в Україну він приїхав в червні 2016 року з метою працевлаштування. Організувати його приїзд в Україну йому допомогли в туристичній компанії під назвою «Кадир», за що заплатив їм 7000 доларів США. Туристичне агентство організувало йому отримання російської візи і переліт в Москву. Після прильоту у нього вилучили паспорт і поселили в готель на 2 місяці, назву та адресу якого він не пам`ятає. Перелітав самостійно без супроводжуючих. Через декілька місяців за ним приїхав водій на машині і повіз до Українського кордону; на машині вони їхали приблизно 20 годин, після чого йшов пішки приблизно 4 - 5 годин та перейшов кордон; прикордонний контроль при переході не робився. На території України його забрала друга машина і відвезла до мечеті на ринок Троєщина в Києві. На роботу працевлаштуватися не встиг. Проживав в АДРЕСА_1 , квартиру знімав зі своїми земляками. Також зазначив, що звертався в міграційну служба щодо отримання статусу біженця, проте йому було відмовлено у наданні такого статусу. Виїжджати з України не збирається.

15.06.2016 позивачем через порушення відповідачем правил перебування іноземців на території України винесено постанову серії ПН МКМ 084252 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Також, 15.06.2016 позивачем винесено рішення про примусове повернення за межі України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 та зобов`язання його покинути територію України у термін до 15.06.2016.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI): <…> Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення <…>.

Частина 4 статті 26 Закону № 3773-VI: Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Частина 1 статті 30 Закону № 3773-VI: <…> Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення <…>.

Частина 3 статті 30 Закону № 3773-VI: Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України..

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За приписами частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд з аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI зауважує, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про примусове повернення відповідачем не оскаржено та, відповідно, не становить предмет спору у даній справі. Відтак, не заслуговують на увагу посилання скаржника щодо незаконності та необґрунтованості рішення позивача про примусове повернення відповідача.

Також не можуть бути прийнятними доводи відповідача про недоведеність позивачем факту ухилення скаржника від виконання рішення про примусове повернення, перешкоджання проведення процедури видворення. Оскільки вказане спростовується фактами невиконання відповідачем в установлений строк без поважних причин рішення Деснянським РВ ГУДМС України в м. Києві про примусове повернення з України, відсутності оскарження зазначеного рішення, невчинення скаржником жодних дій з легалізації на території України, відсутності щодо ОСОБА_1 обмежень, передбачених ч. 1 ст. 31 Закону, що містяться у висновках судів попередніх інстанцій, з якими і погоджується Суд касаційної інстанції.

Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 638/18780/16-а, від 02.10.2018 у справі № 743/220/17.

Доводи скаржника щодо зазначення на копії квитанції про сплату штрафу ім`я не позивача, а іншої особи , Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, позаяк не спростовують підставність винесення відповідачем рішення про примусове видворення, що прийняте за результатами невиконання рішення про примусове повернення позивача.

Стосовно доводів позивача щодо недотримання вимог закону щодо забезпечення його перекладачем, Суд зазначає наступне.

Перекладачем, в розумінні частини 1 статті 68 КАС України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Частиною 4 вищезазначеної статті КАС України визначено, що за завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків перекладач несе кримінальну відповідальність.

Як підтверджується наявною в матеріалах справи присягою перекладача і попередження про кримінальну відповідальність, судом першої інстанції в повній мірі виконано приписи норм процесуального права в частині забезпечення відповідача перекладачем, що спростовує вищевказані доводи скаржника.

Крім того, Суд зауважує, що підтвердженням правильного перекладу слугує зафіксований в журналі судового засідання та розписці, що містяться в матеріалах справи факт обізнаності та ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом позовних вимог та отримання копії судових рішень.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу ненадання відповідачу часу для добровільного виконання рішення про примусове повернення, оскільки статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачені самостійні підстави для видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України, які не залежать від наведених обставин.

Вказане підтверджується висновками Верховного Суду у справі від 17.12.2019 у справі №308/8741/17.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 343 349-351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова