Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 754/854/16

провадження № 61-17119св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Правекс-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2016 року Акціонерне товариство «Правекс-Банк» (далі - АТ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 10 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є

АТ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 816-004/07Р, за умовами якого останній отримав у розпорядження кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 100 000,00 доларів США строком до 10 квітня 2026 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,99 % річних.

12 квітня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 816-004/07Р, згідно з

пунктом 1.1 якого вона зобов`язується перед позивачем у повному обсязі відповідати солідарно за виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків, а також можливих штрафних санкцій.

У зв`язку із порушенням позичальником строків повернення кредитних коштів станом на 29 травня 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 159 077,26 доларів США, з яких: 85 381,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 37 242,91 доларів США - заборгованість за відсотками, 17 621,93 доларів США - неустойка (пеня) за кредитом, 18 831,42 доларів США - неустойка (пеня) за процентами.

Посилаючись на вказані обставини, АТ «Правекс-Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі

122 623,91 доларів США.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року у задоволенні позову АТ «Правекс-Банк» відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що строк користування кредитом настав достроково, а саме 12 листопада 2012 року на підставі пункту 4.4 кредитного договору, унаслідок чого позивач був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, кредитор повинен був пред`явити вимоги протягом шести місяців, проте позивач звернувся з цим позовом до суду лише 20 січня 2016 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Правекс-Банк» задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 03 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов АТ «Правекс-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2007 року у розмірі 85 381,00 доларів США (тіло кредиту), 37 242,91 доларів США - відсотки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що строк користування кредитом на підставі пункту 4.4 кредитного договору не припинився, через те, що банк письмове повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом не направляв, а оскільки кредит виданий строком до 10 квітня 2026 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у січні 2016 року, отже, строк кредитування банком в силу окремого його рішення не змінювався, а тому відсутні правові підстави вважати, що банк пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 19 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 372/2649/16-ц (провадження № 61-14471св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 661/1826/17 (провадження № 61-21042св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 213/3111/16-ц (провадження № 61-5119св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 520/16945/15 (провадження № 61-6343св20).

Сторона позивач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалась.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 413 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

10 квітня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 816-004/07Р, за умовами якого останній отримав у розпорядження кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 100 000,00 доларів США строком до 10 квітня 2026 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,99 % річних.

Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору у разі виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом або/та відсотками, строк користування кредитом припиняється достроково на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Підпунктом 6.1.7 кредитного договору передбачено, що у разі виникнення подій, передбачених пунктом 4.4 договору, позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі.

12 квітня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 816-004/07Р, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання та захисту майнових інтересів позивача, як кредитодавця, на випадок порушення зобов`язання ОСОБА_1 .

Взяті на себе зобов`язання та свої обов`язки за зазначеним вище договором

ОСОБА_1 не виконав належним чином.

Із розрахунку заборгованість за кредитним договором вбачається, що станом на

29 травня 2015 року заборгованість становить 159 077,26 доларів США, з яких:

85 381,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 37 242,91 доларів США - заборгованість за відсотками.

Останньою датою фактичного погашення заборгованості за наданим кредитом є

12 вересня 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк користування кредитом настав достроково 12 листопада 2012 року на підставі пункту 4.4 кредитного договору, унаслідок чого позивач був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, кредитор повинен був пред`явити вимоги протягом шести місяців, проте позивач звернувся з цим позовом до суду лише 20 січня

2016 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив із того, що строк користування кредитом на підставі пункту 4.4 кредитного договору не припинився, через те, що банк письмове повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом не направляв, а оскільки кредит виданий строком до 10 квітня 2026 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у січні 2016 року, отже, строк кредитування банком в силу окремого його рішення не змінювався, а тому відсутні правові підстави вважати, що банк пропустив строк позовної давності.

Суди дійшли до різних результатів вирішення спору внаслідок різного тлумачення положень пункту 4.4 кредитного договору.

Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Щодо позовної давності

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Щодо вирішення позовних вимог до поручителів

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553

ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Щодо підстав зміни строку повернення кредиту

У кредитному договорі в силу положень статті 627 ЦК України про свободу договору сторони можуть встановити як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

За обставинами цієї справи, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Окрім того, у пункті 4.4 кредитного договору сторони визначили, що у разі виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом або/та відсотками, строк користування кредитом припиняється достроково на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто підстави зміни строку виконання основного зобов`язання.

З аналізу змісту пункту 4.4 кредитного договору дає підстави для висновку, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань, а лише повідомляє про припинення строку користування кредитом.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Такі висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року (провадження № 61-14987св19), постановленій за результатами касаційного розгляду справи № 138/240/16-ц, де умовами пункту 9.2 кредитного договору, укладеного АТ «Правекс-Банк» та позичальником також встановлювалось, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що за умовами пункту 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається припиненим у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом або/та процентами за користування кредитом та за наявності письмового повідомлення банку про припинення такого строку.

Поза увагою апеляційного суду залишилися умови настання строку дострокового повернення кредиту, і такими умовами згідно з пунктом 4.4 договору є порушення позичальником зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитом, адже після спливу на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, настає термін повернення кредиту у повному обсязі. Направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом за змістом умов договору насить інформативний характер, та не має наслідком зміну строку повернення кредиту.

При постановлені оскаржуваного рішення апеляційним судом всупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України не враховано висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження

№ 61-14987св19).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, посилався на висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16, проте на момент вирішення спору в суді апеляційної інстанції Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц відступив від зазначеного висновку, а отже, апеляційний суд під час вирішення тотожного спору повинен був врахувати саме останній правовий висновок Верховного Суду, адже забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Відповідно, як наслідок, суд апеляційної інстанції неправильно встановив, коли настав строк повернення кредиту, та розпочався відлік строку для звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником обов`язків за договором, на підставі пункту 4.4 на

10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, сплив строк користування кредитом, тобто 12 листопада 2012 року. Отже, відповідно до умов договору змінився строк виконання зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції, формулюючи висновок про те, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором не припинилось, тому відсутні підстави для висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, не врахував висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 08 жовтня 2014 року у справі № 6-128цс14, від яких Верховний Суд не відступав. Практика застосування положень частини четвертої статті 599 ЦК України є усталеною протягом тривалого часу.

Висновки Верховний Суд України зводились до того, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час дії спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

За обставинами цієї справи, банк звернувшись з позовом до поручителя у січні

2016 року пропустив шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості із поручителя, у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя внаслідок припинення поруки.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено банком до суду 20 січня 2016 року, тобтоза межами трирічного строку звернення до суду з вимогами до позичальника, та з пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимог до поручителів, що позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у позові, є законним та обґрунтованим.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню,а ухвалою Верховного Суду

від 18 грудня 2020 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору, то з

АТ «Правекс-Банк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 77 430,48 грн.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Правекс-Банк» на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 77 430,48 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко