№ 755/10916/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 755/10916/18

провадження № 61-19727св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з 28 грудня 1990 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим органом приватизації житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 21 травня 2008 року, та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (батько та донька) в рівних частках по Ѕ частині кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

У встановлений законодавством строк ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4 , 1993 року народження, звернулися до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

Згідно з заповітом, посвідченим 09 березня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Берестовою І. О., ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер.

14 липня 2015 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. видано ОСОБА_1 (батько спадкодавця) свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ј частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року, у справі № 755/12950/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О., про визнання заповіту недійсним та визнання спадкоємцем за законом, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно - на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказаним судовим рішенням відмовлено ОСОБА_2 у визнанні права власності на ј частину спірної квартири, оскільки цю частину спадкодавець ОСОБА_5 ,після смерті доньки ОСОБА_3 , не успадкував.

ОСОБА_1 зазначав, що цю частину квартири фактично було успадковано його покійним сином ОСОБА_4 , проте спадщину ним не було належним чином оформлено.

Позивач вказував, що він є єдиним спадкоємцем після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому за ним підлягає визнанню право власності у порядку спадкування за законом на цю ј частину квартири, право власності на яку ні за ким не визнано.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання за ним права власності на ј частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, оскільки після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , він прийняв спадщину на ј частину квартири, яка належала спадкодавцю, та отримав свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом, а спадщину на іншу ј частину квартири, яка відкрилася після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , він не прийняв та після смерті батька дружини - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , також спадщину не прийняв, оскільки не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом.

Оскільки позов є необґрунтованим, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, тому відсутні підстави для застосування позовної давності, заявленої відповідачем.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на ј частину квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що судовим рішенням у справі № 755/12950/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що спірна ј частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , не була успадкована її батьком ОСОБА_5 .

При цьому, апеляційний суд зазначив, що на час смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її син ОСОБА_4 був неповнолітнім та відповідно до частини четвертої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері.

Оскільки спадщина на ј частину квартири, тобто половину від належної спадкодавцю ОСОБА_3 частки у майні, була прийнята і оформлена сином померлої - ОСОБА_4 , а спадщина на іншу половину частки, належної матері, була ним прийнята, хоча і не оформлена, тому ОСОБА_4 є спадкоємцем всієї частки у квартирі, яку успадкував ОСОБА_4 після смерті матері.

У зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , ним прийнято спадщину у вигляді ј частини квартири і отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, тому наявні підстави для визнання за ним права власності на іншу ј частину квартири, що залишилася не оформленою, в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність державної реєстрації права власності на спадкове майно не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Крім того, ОСОБА_4 не міг прийняти спадщину після смерті матері на іншу ј частину квартири, оскільки цю частину спадщини прийняв ОСОБА_5 шляхом подачі заяви нотаріусу про прийняття спадщини.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У лютому 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 травня 2008 року власниками квартири АДРЕСА_1 були ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках (а. с. 130, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги за законом були: батько ОСОБА_5 , чоловік ОСОБА_1 та неповнолітній син ОСОБА_4 , 1993 року народження.

05 грудня 2009 року ОСОБА_5 склав заповіт, за яким заповів все своє майно ОСОБА_4 , 1993 року народження.

27 липня 2010 року ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4 , 1993 року народження, звернулися до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

27 липня 2010 року ОСОБА_1 (чоловік померлої) звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини та не заперечував, що свідоцтво про право на спадщину за законом буде видане на ім`я неповнолітнього сина померлої ОСОБА_4 , 1993 року народження, та батька померлої ОСОБА_5 (а. с. 110, т. 1).

ОСОБА_5 та неповнолітньому ОСОБА_4 , 1993 року народження, видано свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 жовтня 2010 року на ј частину квартири АДРЕСА_1 кожному (а. с. 134, 135, т. 1).

09 березня 2011 року ОСОБА_5 склав заповіт, за яким заповів все своє майно ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер (а. с. 148, т. 1).

21 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 .

Згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 15 січня 2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 травня 2008 року.

Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 13 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

14 липня 2015 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з ј частини квартири АДРЕСА_1 (а. с. 192, т. 1).

У решті вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 не успадкував спадщину, яка відкрилася на ј частину спірної квартирипісля смерті доньки ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

У частині четвертій статті 1268 ЦК України зазначено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун (частини перша, четверта статті 1269 ЦК України, в редакції, чинній на час прийняття спадщини)

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4 , 1993 року народження, батько і син померлої ОСОБА_3 відповідно, 27 липня 2010 року звернулися до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входила Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17-ц та від 02 вересня 2020 року у справі №522/19969/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України, в редакції, чинній на час прийняття спадщини, передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначених норм права спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законодавством порядку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та застосувавши наведені норми матеріального права дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_5 не успадковано майно, власником якого була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме ј частину квартири АДРЕСА_1 , тому це майно фактично вважається успадкованим ОСОБА_4 , 1993 року народження.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу та не надав оцінки, що в матеріалах справи міститься копія спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , в якій наявні дві копії свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 26 жовтня 2010 року на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , з відміткою, що свідоцтво про право на спадщину на ј частину квартири видане ОСОБА_5 та на ј частину квартири - ОСОБА_4 , однак дійсно відсутні докази оформлення у встановленому законодавством порядку права власності на неї.

Натомість суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті доньки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на ј частину квартири, яка входила до складу спадщини, але за життя не вчинив дій, направлених на оформлення права власності на спірну частину спадкового майна.

Оскільки позивач від прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовився, а спадкоємцем після смерті батька дружини ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , він не є, тому відсутні підстави для визнання за ним права власності на спадкове майно, а саме ј частину квартири АДРЕСА_1 , спадкодавцем якого є ОСОБА_5 .

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що спадщину, яка відкрилася на ј частину спірної квартирипісля смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 прийняв у встановленому законодавством порядку та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 липня 2015 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами першою та п?ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього, як вірно встановлено судом першої інстанції.

Ураховуючи, що апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 1 409, 60 грн, тому з ОСОБА_1 на її користь підлягає стягненню 1 409, 60 грн у рахунок сплати судового збору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. С. Висоцька

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. А. Стрільчук