№ 755/12464/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/12464/17

провадження № 61-12072св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна, державний реєстратор філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донський Ярослав Сергійович, публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада

2018 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО)

Ніколіци В. Ф., державного реєстратора філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ (далі - КП «Добробут») ОСОБА_3 , публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»

(далі - ПАТ «УкрСиббанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Позика») про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 із 23 червня 2000 року

по 13 лютого 2008 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 , під час якого

04 грудня 2007 року останнім було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 180-кафе (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

13 липня 2016 року ОСОБА_1 з метою оформлення права власності на частку майна, що перебувало у спільній власності подружжя, звернулась з заявою до приватного нотаріуса КМНО Ніколіци В. Ф. про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме

1/2 частину нежилого приміщення № 180-кафе (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 .

11 травня 2017 року приватний нотаріус КМНО Ніколіца В. Ф. повідомила про неможливість видачі свідоцтва на вказане нерухоме майно у зв`язку з тим, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 , накладено заборону на його відчуження.

ОСОБА_1 звернулась 06 квітня 2017 року до ПАТ «УкрСиббанк», як кредитора, та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», як нового іпотекодержателя, з письмовими заявами про надання згоди на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» визнало за позивачем право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, однак відмовило в наданні згоди, посилаючись на те, що ОСОБА_1 та її колишній чоловік є солідарними боржниками, і вимагало виконання солідарного зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 11259333000 від 05 грудня 2017 року в розмірі 3 545 503,98 грн.

Крім того, ОСОБА_1 на день звернення до суду не отримала від

ПАТ «УкрСиббанк» згоду на видачу свідоцтва про право власності.

11 серпня 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що 26 липня 2017 року державним реєстратором Донським Я. С. вчинено запис, відповідно до якого право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

ОСОБА_1 також зазначала, що договір факторингу від 24 листопада

2016 року № 48, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», та договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 48/1, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», та

ТОВ «Фінансова компанія «Позика», а також договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 грудня 2016 року, укладений між

ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», є недійсними, оскільки укладені з порушенням чинного законодавства України.

Враховуючи, що на момент укладення договорів факторингу боржник

ОСОБА_4 вже помер, грошова вимога до нього, право на яку було відступлено, не існувала, а зобов`язання за кредитним договором перейшли до спадкоємців з дати прийняття спадщини і лише в межах вартості спадкового майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада

2017 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», ОСОБА_2 та приватного нотаріуса КМНО Верповську О. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада

2018 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на

1/2 частину нежитлового приміщення № 180-кафе (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 90,40 кв.м; скасовано рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36412084

від 01 серпня 2017 року 15:01:54, номер запису про право власності 21665224, дата та час державної реєстрації - 26 липня 2017 року.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва

від 28 листопада 2018 року доповнено резолютивну частину рішення суду

від 21 листопада 2018 року наступним абзацом: стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф., державного реєстратора філії КП «Добробут» Донського Я. С.,

ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Фінансова компанія «Позика», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 666,66 грн з кожного.

Задовольняючи позов в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України та статті 60 СК України нежиле приміщення № 180-кафе (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 , придбане ОСОБА_4 за договором

купівлі-продажу нежилого приміщення від 04 грудня 2007 року, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з того, що у договорі іпотеки № 12498 від 05 грудня 2017 року відсутні застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачало б передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання - генерального договору про надання кредитних послуг № 11263386000 від 05 грудня

2007 року. Врахувавши, що сторонами не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у останнього були відсутні підстави для набуття права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 21 листопада 2018 року та додаткове рішення цього ж суду

від 28 листопада 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно належало позивачу та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, оскільки було придбане у шлюбі.

Крім того, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про те, що позовна заява подана в межах строків позовної давності, оскільки такі висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Також апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника протягом строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, тому зобов`язання за кредитним договором припинилось, що свідчить про припинення зобов`язання і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання зобов`язання за основним договором. Таким чином, кредитор позбавлений права на звернення стягнення на предмет іпотеки в частині, що належить позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ТОВ «Фінансова компанія «Позика», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 рокуі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не зверталось до спадкоємців боржника із відповідною вимогою, оскільки в справі наявні відповіді приватного нотаріуса КМНО Ніколіци В. Ф. про те, що в матеріалах спадкової справи міститься претензія кредитора. Заявник вказує, що апеляційний суд безпідставно досліджував вказані обставини, оскільки вони не входять до предмету доказування у справі, яка не стосується спадщини або стягнення заборгованості за кредитним договором в межах успадкованого майна.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю, оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання майна під час шлюбу і спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Вказує, що висновок судів попередніх інстанцій не відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 та

від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Також заявник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули в одному провадженні вимоги про визнання права власності та про скасування рішення державного реєстратора, оскільки на час розгляду справи позивач не була власником майна, відносно якого просила скасувати рішення державного реєстратора.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу

представник ОСОБА_1 - адвокат Клюца С. О. вважав, що касаційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того просив винести та направити до Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України чи іншого органу досудового розслідування окрему ухвалу відносно вчинення кримінального правопорушення відповідачами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 червня 2000 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_4

04 грудня 2007 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого придбав нежиле приміщення

АДРЕСА_2 , загальною площею 90,40 кв.м, вартістю 1 957 300 грн.

05 грудня 2007 року ОСОБА_4 , як фізична особа-підприємець, уклав з акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк»

(далі - АКІБ «УкрСиббанк») генеральний договір про надання кредитних послуг № 11263386000 та додаткову угоду № 11259333000 до генерального договору про надання кредитних послуг (індивідуальна угода) № 11263386000 від 05 грудня 2007 року, за умовами яких якими отримав кредит у розмірі 1 515 000 грн.

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором

05 грудня 2007 року був укладений договір поруки № 162766 між

АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 і договір поруки № 162767 між

АКІБ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Транзит» (далі - ТОВ «Фірма «Транзит»).

Крім того, 05 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки № 12498, відповідно до якого передано в іпотеку за письмовою згодою позивача нежиле приміщення № 180 - кафе

(в. літ А АДРЕСА_1 , та є власністю останнього на підставі договору купівлі-продажу

від 04 грудня 2007 року.

Судами встановлено, що 13 лютого 2008 року шлюб між позивачем та ОСОБА_6 розірвано.

17 травня 2013 року позивач змінила прізвище із ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

Рішенням Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 129/2032 вулицю Марини Раскової перейменовано на вулицю Євгена Сверстюка .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Також суди встановили, що 13 липня 2016 року позивач звернулась до приватного нотаріуса КМНО Ніколіци В. Ф. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину в спільному майні подружжя, набутому під час шлюбу.

24 листопада 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова

компанія «Фінактив» уклали договір факторингу № 48 про відступлення прав вимоги, в тому числі щодо передачі права вимоги до ОСОБА_4 як боржника, ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит» як поручителів.

28 листопада 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір факторингу № 48/1 про відступлення прав вимоги, у тому числі, відповідно реєстру договорів іпотеки, щодо передачі права вимоги до ОСОБА_4 , як боржника,

ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит», як поручителів.

13 грудня 2016 року приватний нотаріус КМНО Данич О. Ф. зареєструвала права за ТОВ «Фінансова компанія «Позика», як за іпотекодержателем приміщень.

11 травня 2017 року приватний нотаріус КМНО Ніколіца В. Ф. надала позивачу письмову відповідь про неможливість видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, у зв`язку з тим, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на все нерухоме майно, належне ОСОБА_4 накладено заборону його відчуження.

26 липня 2017 року відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» звернулося до державного реєстратора КП «Добробут» Донського Я. С. із заявою про реєстрацію права власності на приміщення, на підставі якої

26 липня 2017 року право власності на приміщення було зареєстроване за

ТОВ «ФК «Фінактив».

01 серпня 2017 року державний реєстратор КП «Добробут» Донський Я. С. прийняв заяву ТОВ «Фінансова компанія «Позика» про внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі якої право власності на спірне майно було зареєстроване за ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

27 жовтня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклало із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого право власності на спірне приміщення перейшло до останнього.

Також суди встановили, що договір іпотеки № 12498 від 05 грудня 2007 року не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачало б передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання - генерального договору про надання кредитних послуг № 11263386000 від 05 грудня 2007 року.

Зі змісту розділу 5 договору іпотеки № 12498 від 05 грудня 2007 року суди встановили, що сторони досягли згоди про принципову можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (пункт 5.1 договору) та, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання відбувається на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не зверталася до державного реєстратора КП «Добробут» з заявою про реєстрацію. В матеріалах справи міститься заява про реєстрацію права власності на приміщення за ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», підписана ОСОБА_11 .

Із картки прийому заяви № 93388904, суд першої інстанції встановив, що заяву на реєстрацію подавало ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» 26 липня 2017 року.

З матеріалів реєстраційної справи суд першої інстанції встановив, що:

- матеріали реєстраційної справи не містять заяви ТОВ «Фінансова компанія «Позика» про реєстрацію за ним права власності на приміщення та документів, що підтверджують сплату адміністративного збору цим товариством.

- окремий договір про задоволення вимог іпотекодавця сторонами для державної реєстрації прав не подавався.

- вимога про усунення порушень кредитного договору складена з порушенням закону, датована 29 листопада 2016 року (тобто до набуття підписантом прав іпотекодержателя), містить посилання як на такі що є укладеними договір факторингу та договір відступлення прав за договором іпотеки, укладений 20 грудня 2016 року (які лише мали бути укладені на дату складення вимоги і відомості про які не могли бути включеними в текст такої вимоги) і адресована ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та не був іпотекодавцем станом на день складення вимоги).

- повідомлення про вручення ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень кредитного договору, з відміткою штемпеля пошти за 09 грудня 2016 року не відповідає визначеній формі, оскільки поля про вручення повідомлення не заповнені, підпис отримувача - відсутній.

- для реєстрації права власності заявник не подав документи, що підтверджують виникнення у нього прав вимоги за кредитним договором, на забезпечення якого укладений договір іпотеки, а саме сплати одним платежем суми зобов`язання за цим договором (вимога пунктів 4.1, 3.2 та 3.1 договору факторингу 48/1). Також не був наданий реєстратору і акт приймання-передачі права вимоги, з датою якого пов`язується виникнення права вимоги у ТОВ «Фінансова компанія «Позика» згідно з пунктом 4.1 договору факторингу.

- жодне рішення державного реєстратора КП «Добробут» Донського Я. С. в матеріалах реєстраційної справи ним не підписане.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суди встановили, що державний реєстратор КП «Добробут» ОСОБА_3 після відкриття на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав не переніс до такого розділу відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання права власності

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга стаття 1274 ЦК України).

Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Виходячи з положень статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

При визначенні розміру частки дружини та чоловіка у спільному майні подружжя вважається, що частки кожного з подружжя є рівними, як це закріплено у нормі статті 70 СК України.

За змістом частини першої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Встановивши, що спірний об`єкт нежитлового приміщення

АДРЕСА_2 була придбана спадкодавцем під час перебування з позивачем у шлюбі, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними, презумпція спільності права власності подружжя на майно не спростована відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявні підставі для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної будівлі.

Судами правильно враховано, що частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав

Відповідно до частин першої, третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до частини першої статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому

статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

Встановивши, що між сторонами договору іпотеки не був укладений окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у іпотекодержателя відсутні підстави для набуття права власності на предмет іпотеки - приміщення АДРЕСА_2 в позасудовому порядку.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі відсутності відкритого на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Після відкриття на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в порушення пунктів 1, 2 частини третьої статті 10, частини першої

статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 державний реєстратор КП «Добробут» Донський Я . С. не здійснив перевірку документів на наявність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та, як наслідок прийняв незаконне рішення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15

є безпідставними, оскільки Верховний Суд України у постанові від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 по суті відступив від раніше сформованої практики і зазначив про необхідність врахування презумпції спільності майна подружжя (стаття 60 СК України) та обов`язку її спростування тим хто цю презумпцію оспорює. Відповідачі у справі, яка переглядається, вказану презумпцію не спростовували.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули в одному провадженні вимоги про визнання права власності та скасування рішення державного реєстратора, оскільки на час розгляду справи позивач не була власником майна відносно якого просила скасувати рішення державного реєстратора підлягають відхиленню, оскільки

ОСОБА_1 набула право спільної власності на спірне майно одночасно із ОСОБА_4 .

За змістом статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Отже після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 право позивача на 1/2 частку спірного майна не припинилось, тому доводи касаційної скарги про відсутність у позивача такого права і як наслідок, відсутність права оскаржувати рішення державного реєстратора прийнятого відносно цього майна є безпідставними.

Разом із тим, колегія суддів вважає такими, що виходять за межі розглядуваної справи висновки апеляційного суду щодо припинення зобов`язання за кредитним договором та за договором іпотеки у зв`язку зі спливом визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника, а також позбавлення кредитора, у зв`язку із цим, права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 заявляла вимоги про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірне майно. При цьому ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , а зустрічних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором чи звернення стягнення на предмет іпотеки у даній справі пред`явлено не було.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В порушення вказаних норм процесуального права, апеляційний суд розглядаючи апеляційні скарги ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк» не врахував, що обставини припинення зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки, у зв`язку зі спливом визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також наявність або відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки, фактично виходять за межі предмета позову

ОСОБА_1 та поданих апеляційних скарг, а тому висновки апеляційного суду щодо вказаних обставин, підлягають виключенню з мотивувальної частини судового рішення.

При цьому, в межах даної справи, касаційний суд не дає оцінки вказаним висновкам апеляційного суду з точки зору їх обґрунтованості.

В іншій частині доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а переважно стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Підстав для постановлення окремої ухвали у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення відповідачами, на що вказував представник позивача у відзиві на касаційну скаргу, колегією суддів не встановлено.

Наявність або відсутність в діях осіб складу злочину підлягає встановленню в межах кримінального провадження.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада

2018 року залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновки про те, що «відповідно до приписів частини 4 статті 1281 ЦК України зобов`язання за кредитним договором припинилось, що свідчить про припинення зобов`язання і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання зобов`язання за основним договором. Таким чином, кредитор позбавлений права на звернення стягнення на предмет іпотеки в частині, що належить позивачу».

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 12 червня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович