Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 755/13169/19

провадження № 61-10552св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» (далі - ПАТ «Український Професійний Банк»), ОСОБА_2 , звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, заміну сторони стягувача у виконавчому листі та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

На обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2008 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український професійний банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 833 в сумі 2 819 822,53 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 1 730,00 грн.

Між ПАТ «Український професійний банк», від імені якого діє виконуючий обов`язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український професійний банк» Шаров В. С., та ОСОБА_1 09 липня 2019 року укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з умовами якого, банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги, зокрема, до ОСОБА_2 за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 833, включаючи право вимоги до правонаступників, спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконувати обов`язки боржника за кредитним договором (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, іпотеки, застави з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1-1 та додатку № 1-2 до цього договору.

Сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09 липня 2019 року № 63 у результаті чого, виникла необхідність у процесуальному правонаступництві та заміні стягувача у цивільній справі № 2-1696/1 2008 р. з ПАТ «Український професійний банк» на правонаступника ОСОБА_1 .

Після отримання від ПАТ «Український професійний банк» документів кредитної справи від 12 листопада 2007 року № 833, 09 липня 2019 року, ним виявлено відсутність оригіналів виконавчих листів, що підтверджується актом прийому-передачі від 09 липня 2019 року № 1, крім того, вказані матеріали не містять доказів, які б підтверджували те, що виконавчі документи знаходяться на виконанні.

Зазначив, що, на його думку, оригінали виконавчих документів втрачені не з вини заявника, разом з тим, строк пред`явлення до виконання вказаних виконавчих документів сплинув, в зв`язку з чим, у позивача відсутня можливість пред`явити їх до виконання, що порушує його права та інтереси.

На підставі викладеного просив суд:

замінити сторону стягувача у цивільній справі № 2-1696/1 2008 р. за позовом ПАТ «Український професійний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 833, а саме ПАТ «Український професійний банк» на правонаступника ОСОБА_1 ;

видати дублікат виконавчого листа на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва № 2-1696/1 2008 р. від 09 липня 2008 року за позовом ПАТ «Український професійний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 833;

поновити строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

За таких обставин, вимога ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження є необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволені вимог про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, місцевий суд свій висновок мотивував тим, що правом на звернення до суду з такими вимогами наділений саме стягувач в процедурі виконавчого провадження або виконавець.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій; у частині заміни сторони стягувача у виконавчому листі ухвалити нове рішення про задоволення заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому листі; у частині видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання - справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині вимог ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; відкрито касаційне провадження в частині вимог ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа, заміну сторони стягувача у виконавчому листі, витребувано справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду 19 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційне провадження у справі № 755/13169/19 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 346/1305/19.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційне провадження у справі № 755/13169/19 поновлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц (провадження № 61-10084сво18), Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц (провадження № 61-17422св18), від 22 травня 2019 року у справі № 504/306/15-ц (провадження № 61-1799св17), від 31 липня 2019 року у справі № 910/974/18, від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 910/5737/15-г від 19 лютого 2020 року у справі № 2-3897/10 (провадження № 61-45900св18).

Помилково віднесли спірний договір від 09 липня 2019 року до договорів факторингу, оскільки за своєю правовою природою укладений договір є правочином з відступлення права вимоги (цесії), учасниками якого можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Не взяли до уваги, що у пунктах 1.1, 1.2 договору відступлення права вимоги зазначено, що будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору не можуть вважатися фінансуванням Банку новим кредитором, що свідчить про відсутність головної ознаки, яка характерна для договорів факторингу.

Враховуючи, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором цесії є правонаступництвом, тому правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу стягувача.

Задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі правонаступником на стадії виконання судового рішення або відмова у такому задоволенні здійснюються судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 09 липня 2019 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами та договорами позики, згідно умов якого, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у додатку № 1-1 та додатку № 1-2 до цього договору, включаючи право вимоги до правонаступників, спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконувати обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру у додатку №1-1 та додатку № 1-2 до цього договору.

Згідно з додатком № 1-1 до договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними договорами та договорами поруки від 09 липня 2019 року, ПАТ «Український професійний банк» передало ОСОБА_1 , зокрема, кредитний договір № 833 від 12 листопада 2007 року, з усіма додатковими договорами.

Акт прийому-передачі № 1 до договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами та договорами поруки від 09 липня 2019 року містить перелік документів, які були передані ПАТ «Український професійний банк» ОСОБА_1 .

Відповідно до реєстру заборгованості прав вимог боржників за кредитними договорами та договорами несанкціонованих карткових овердрафтів фізичних осіб станом на 09 липня 2019 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість за договором кредиту № 833 у сумі 423 280,53 грн.

Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-06-07-000028-b та квитанцією про оплату № 31624023 ОСОБА_1 придбав кредитний портфель ПАТ «Український професійний банк».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український професійний банк» залишок заборгованості по кредитному договору від 27 вересня 2007 року № 701 в розмірі 462 564,59 грн та судовий збір в розмірі 3 219,00 грн.

Постановою головного державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ Ченківського О. О. від 11 березня 2013 року ВП № 36955588 та постановою державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ Білоуса О. О. від 06 березня 2014 року ВП № 42322642 відмовлено у прийнятті до провадження виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український професійний банк» суму боргу у розмірі 465 783,59 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, через те, що за твердженням ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій під час розгляду справи неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статей 2 204 512-518 656 1077 1078 ЦК України, статей 1, 4, 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі 6-449цс15, постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 916/2286/16, від 31 липня 2019 року у справі № 910/974/18, від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 22 травня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, а також порушили норми процесуального права, а саме: статей 442 443 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та заміну сторони стягувача у виконавчому документі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням статей 512 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор, яким може бути банк або інша фінансова установа з погодженням НБУ, у зв`язку з чим вимога ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі задоволенню не підлягає.

Оскільки право на звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа має право лише стягувач, ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, тому його вимоги про видачу дубліката виконавчого листа також не підлягають задоволенню.

Проте зазначений висновок є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною першою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

У частині п`ятій статті 442 ЦПК України зазначено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Частиною п?ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Отже, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (цесія) є правонаступництво, і такий правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 зазначав, що набув право вимоги до боржника за кредитним договором на підставі договору про відступлення прав вимоги від 09 липня 2019 року.

Відповідно до статей 512 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникли таке зобов`язання.

Натомість договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) викладено правовий висновок, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ.

Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчому листі ОСОБА_1 зазначав, що 28 серпня 2015 року правлінням НБУ винесено постанову № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український Професійний Банк»».

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до пунктів 2, 6 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з дня початку процедури ліквідації банку: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Згідно з частинами другою та третьою статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Частиною шостою статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб:1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

18 червня 2019 року Товарною біржею «Біржа Онлайн» на веб-сайті https://prozorro.sale проведені електронні торги з продажу кредитного портфелю ПАТ «Український Професійний Банк» (кількість договорів 872), що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 30 беззаставними, 1 забезпеченим основними засобами, 14 забезпеченими транспортними засобами кредитними договорами та дебіторська заборгованість (827 позицій), за результатами яких складено протокол № UA-EA-2019-06-07-000028-b від 18 червня2019 року.

Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-06-07-000028-b від 18 червня 2019 року переможцем аукціону визнано ОСОБА_1

26 червня 2019 року ОСОБА_1 оплатив 155 200,96 грн за придбання на електронному аукціоні лоту № GL1N72840.

За результатами проведених торгів, 09 липня 2019 року між ПАТ «Український Професійний Банк» в особі виконуючого обов`язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк» Шарова В. С. та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними договорами та договорами поруки, за умовами якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та поручителів, зазначених у додатках № 1-1 та 1-2 до цього договору, в тому числі і за договором кредиту від 08 серпня 2003 року, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов?язки боржників або які зобов?язані виконати обов?язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договорами та договорами поруки визначено, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у договорі, новому кредитору (є правочином з відступленням права вимоги). Жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором (не є договором факторингу - фінансуванням під відступлення права грошової вимоги).

Згідно з актом прийому-передачі від 09 липня 2019 року ПАТ «Український Професійний Банк» в особі виконуючого обов`язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк» Шарова В. С. передав, а ОСОБА_1 прийняв в тому числі кредитний договір від 08 серпня 2003 року та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30 грудня 2014 року ВП № 43725829 та від 21 грудня 2015 року ВП № 4730438.

Отже за результатами торгів ПАТ «Український Професійний Банк» в особі виконуючого обов`язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Український Професійний Банк» Шарова В. С. визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитними та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимоги за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку із своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Таким чином за своєю правовою природою договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договорами та договорами поруки від 09 липня 2019 року є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

За своєю правовою природою договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договорами та договорами поруки від 09 липня 2019 року є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

Вирішуючи спір та зазначаючи що, право на звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у ОСОБА_1 виникло на підставі договору факторингу, суд апеляційної інстанції не встановив правову природу договору про відступлення прав вимоги від 09 липня 2019 року та не звернув увагу, що цей правочин укладено на електронних торгах з продажу майна (активів) ПАТ «Український Професійний Банк» у зв`язку з його реалізацією згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 (в редакції, чинній до 21 січня 2017 року) (далі - Положення № 2) передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Проте, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14 грудня 2017 року № 5397, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 лютого 2018 року за № 207/31659, внесено зміни до Положення № 2 та пункт 5.11 глави 5 розділу V цього Положення № 2 викладено у такій редакції, реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Отже, обмеження, яке передбачало участь лише банків та небанківських фінансових установ у реалізації майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами, скасовано.

Договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами поруки, яким ОСОБА_1 обґрунтовує право звертатися із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження, укладений 09 липня 2019 року, тобто на час дії змін, внесених до пункту 5.11 глави 5 розділу V цього Положення № 2.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою та не наділений правом надавати фінансові послуги, тому він не має право на звернення до суду із вищевказаною заявою.

Також слід зазначити про те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Частиною першою статті 370 ЦПК України (в редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) передбачено, що замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який видав виконавчий лист, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Згідно з пунктом 17.4 розділу VIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 2-824/2009 (провадження № 61-5388св18).

Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили.

До заяви про видачу дублікату виконавчого листа мають бути додані: довідка стягувача, державного виконавця чи органу зв`язку про втрату виконавчого листа; при втраті виконавчого листа стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що виконавчий лист втрачено і до виконання не пред`явлено.

Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції не перевірив з достатньою повнотою доводів позовної заяви та апеляційної скарги, в постанові не зазначив обставин, які спростовують у повному обсязі або доводять наявність підстав для видачі дубліката виконавчого листа.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відтак, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином всі докази у справі у сукупності, тому оскаржувану постанову не можна вважати законною та обґрунтованою.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа та заміну сторони стягувача у виконавчому листі й направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо невірного застосування судом норм матеріального права та суперечність постанови апеляційного суду практиці Верховного Суду з цього предмета спору, зокрема висновкам, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц (провадження № 61-10084сво18), Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 504/306/15-ц (провадження № 61-1799св17), від 17 люто 2020 року у справі № 910/5737/15-г, від 19 лютого 2020 року у справі № 2-3897/10 (провадження № 61-45900св18) є обґрунтованими.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц (провадження № 61-17422св18), від 31 липня 2019 року у справі № 910/974/18, від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Проте у справі № 6-449цс15 предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки; у справі № 909/968/16 - визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, укладених не у процесі ліквідації банку; у справі № 191/5077/16-ц - стягнення заборгованості за кредитним договором; у справі № 910/4816/18 - визнання недійсними результатів торгів та договору про відступлення прав вимоги; у справі № 910/974/18 - визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, укладених не у процесі ліквідації банку.

Отже, правовідносини у зазначених як приклади справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними, оскільки під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, розуміються такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа, заміну стягувача у виконавчому листі підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 , за участю стягувача Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» та боржника ОСОБА_3 , про видачу дубліката виконавчого листа, заміну стягувача у виконавчому листі скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук