№ 755/13260/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 755/13260/19

провадження № 61-19889 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк»;

треті особи: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорока Валерій Миколайович, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року у складі Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ (далі - КП «Реєстраційне бюро» м. Київ) Сорока В. М., про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Омега Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2622/0208/71-012, за яким банк зобов`язався надати позивачу кредит на придбання житла в розмірі 50 000 дол. США на строк з 15 лютого 2008 року по 08 лютого 2036 року, а позивач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання за кредитним договором у встановлені в ньому строки.

15 лютого 2008 року на отримані в кредит грошові кошти позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 лютого 2008 року № 482.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Сведбанк» іпотечний договір № 2622/0208/71-012-Z-1, за умовами якого передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

06 серпня 2012 року до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено зміни, у відповідності з якими новим іпотекодержателем за іпотечним договором стало АТ «Альфа-Банк». Разом з тим, жодних документів на підтвердження переходу права вимоги за кредитним та/або іпотечним договором АТ «Альфа-Банк» позивачу не надано.

14 серпня 2019 року позивач отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 177434182, з якої стало відомо, що 13 червня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Сорокою В. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47415000, на підставі якого за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис № 32057223 про проведену державну реєстрацію права власності від 13 червня 2019 року. Підставою для реєстрації права власності став іпотечний договір від 15 лютого 2008 року № 485, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», та повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 23 січня 2019 року № ШВ/169.

Позивач вважав дії державного реєстратора щодо перереєстрації права власності та внесення відповідного запису до державного реєстру незаконними, оскільки банк не повідомив його про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, вимоги про виконання порушеного зобов`язання він не отримував, що є порушенням умов договору.

Державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк», не перевіривши наявність письмової вимоги про усунення ним порушень умов кредитного договору, її отримання та закінчення відповідного строку та не пересвідчившись у наявності доказів переходу до АТ «Альфа-Банк» права вимоги за іпотечним договором від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 .

Крім того, державний реєстратор не мав прав вчиняти оспорювані дії на підставі вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Під дію цього Закону підпадає і спірна квартира, оскільки вона придбана за кредитні кошти в іноземній валюті.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року, на підставі якого за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1855005480000; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1855005480000, за АТ «Альфа-Банк», проведену 13 червня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року, номер запису про право власності 32057223; припинити право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1855005480000, зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року, на підставі якого за АТ «Альфа-Банк» було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1855005480000.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1855005480000, за АТ «Альфа-Банк», проведену 13 червня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року, номер запису про право власності 32057223.

Припинено право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1855005480000, зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47415000 від 19 червня 2019 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «Альфа-Банк» не надало доказів повідомлення позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням і вручення вимоги про сплату заборгованості та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та доказів ухилення позивача від отримання такого повідомлення. Вказане свідчить про те, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом України «Про іпотеку», так і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, щодо вручення боржнику/іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, отже державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» проведена всупереч норм чинного законодавства.

Крім того, висновок (звіт) про оцінку вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності на нього за банком, останнім державному реєстратору не надавався, тому банком не було дотримано положення частини третьої статті 37 Закону Україну «Про іпотеку» під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки.

Вважав, що іпотечне майно (спірна квартира) підпадає під ознаки, визначені підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому на нього не може бути звернуто стягнення, зокрема в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Суд також вказав, що укладений між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 25 травня 2012 року нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та позивачем та забезпеченого іпотекою, в судовому порядку недійсним та/або неукладеним не визнавався та позивачем не оспорювався. На підтвердження переходу прав вимоги до АТ «Альфа-Банк» за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з ОСОБА_1 , суду надано нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», та акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, на підставі яких до АТ «Альфа-Банк», як нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 за зобов`язаннями ОСОБА_1 , забезпеченими іпотекою за договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, тому доводи позивача про недоведеність переходу до відповідача права вимоги за іпотечним договором від 15 лютого

2008 року суд визнав неспроможними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення порушень основного зобов`язання, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є саме повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Доказів про належне повідомлення позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки або доказів його ухилення від отримання такої вимоги відповідачем не надано, що свідчить про порушення вимог закону щодо належного повідомлення іпотекодавця.

Апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про наявність у державного реєстратора підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк» у зв`язку з неможливістю звернення стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, укладеного в іноземній валюті, внаслідок дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку доказам переходу прав вимоги за укладеним з позивачем іпотечним договором від 15 лютого 2008 року від первісного іпотекодержателя ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» та від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа Банк», з якою погодився й апеляційний суд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині установлення фактичних обставин переходу до АТ «Альфа-Банк» прав вимоги за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», й направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 569/9441/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/13260/19 із Дніпровського районного суду м. Києва.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо переходу права вимоги за укладеним з позивачем іпотечним договором від 15 лютого 2008 року від первісного іпотекодержателя ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» та від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа Банк». Матеріали справи не містять ані акту приймання-передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», ані додатку № 1 «Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги» до вказаного договору, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій не перевірили та не надали належної оцінки документам, з якими пов`язано перехід права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та позивачем.

АТ «Альфа-Банк» не надало суду доказів на підтвердження виконання ним умов, визначених в договорі купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, щодо оплати продавцю загальної купівельної ціни за права вимоги, з якою пов`язано момент переходу зазначених прав вимоги; у договорі купівлі-продажу прав вимоги та/або його додатках відсутні відомості про перехід права вимоги саме за іпотечним договором, укладеним між первісним іпотекодержателем ВАТ «Сведбанк» та позивачем; акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року не містить відомостей про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та позивачем. Отже, відповідач належним чином не довів факт переходу до нього права вимоги за іпотечним договором від 15 лютого 2008 року, укладеним між первісним іпотекодержателем ВАТ «Сведбанк та позивачем, а тому не може вважатись неналежним іпотекодержателем спірного майна.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «Альфа Банк», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, просило касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2622/0208/71-012, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 50 000 дол. США на строк з 15 лютого 2008 року по 08 лютого 2036 року включно на умовах, передбачених у цьому договорі, зі сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором (а. с. 36-39, т. 1; а. с. 155-168, т. 2).

Згідно пункту 1.4. кредитного договору від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_3 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 .

15 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відчужувана квартира складається з однієї жилої кімнати, загальною площею - 32,50 кв. м, жилою площею - 16,8 кв. м (а. с. 43-45, т. 1).

Того ж дня, 15 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 2622/0208/71-012-Z-1, за умовами якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 та додаткових угод до нього, ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 40-42, т. 1; а. с. 149-154, т. 2).

Згідно пункту 11 іпотечного договору від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1 іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, в тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, як попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

У пункті 12 іпотечного договору від 15 лютого 2008 року № 622/0208/71-012-Z-1 сторони договору погодили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених у договорі способів звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору, серед яких: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом виконання процедури, передбаченої в підпункті 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателем за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб`єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов`язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття права власності на предмет іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Права вимоги переходять від продавця до покупця (відступлення) та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання передачі прав вимоги. Обов`язки продавця передати права вимоги покупцю та підписати акт приймання-передачі прав вимоги залежить від отримання продавцем повної суми загальної купівельної ціни в дату підписання (пункти 2.1., 2.3. договору) (а. с. 232-250, т. 1; а. с. 1-11, т. 2).

Згідно наведеного в пункті 1.1. вказаного договору визначення, «права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Згідно витягу з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (перелік прав вимоги за кредитами) між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року, внаслідок передання прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк», як нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 за зобов`язаннями позивача ОСОБА_1 , забезпеченими іпотекою за договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, укладеним з ОСОБА_1 (а. с. 12, т. 2).

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (продавець) та ПАТ «Альфа-Банк» (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Права вимоги переходять від продавця до покупця (відступлення), та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги. Обов`язки продавця передати права вимоги покупцю та підписати акт приймання-передачі прав вимоги залежить від отримання продавцем суми оплати першої частини загальної купівельної ціни згідно пункту 3.2.1. договору в дату підписання (пункти 2.1., 2.3. договору) (а. с. 99-101, т. 2).

Згідно додатків до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», внаслідок передання прав вимоги до АТ «Альфа-Банк», як нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 за зобов`язаннями ОСОБА_1 , забезпеченим іпотекою за договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, укладеним з ОСОБА_1 (а. с. 86, 113, т. 2).

15 червня 2012 року голова ради директорів ПАТ «Дельта Банк» та голова правління ПАТ «Альфа-Банк» підписали акт приймання-передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року (а. с. 85, т. 2).

25 січня 2019 року АТ «Альфа-Банк» направило повідомлення на адреси ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а. с. 119-120, 124, т. 1).

У цьому повідомленні АТ «Альфа-Банк» вимагало сплатити заборгованість у розмірі 54 797,12 дол. США, що утворилася станом на 23 січня 2019 року, а також банк повідомив про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання вимоги протягом 30-денного строку.

На підтвердження направлення вказаних повідомлень суду надано копії реєстру поштових відправлень, фіскального чеку та описів вкладення (а. с. 121-123, т. 1).

Підтверджень про отримання позивачем цього повідомлення справа не містить.

13 червня 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорока В. М. на підставі поданої АТ «Альфа-Банк» заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і долучених до неї документів провів державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк», номер запису про право власності 32057223. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47415000, від 19 червня 2019 року (а. с. 48-49, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, після внесення змін згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в іпотечному договорі від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, укладеному між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

За змістом частини третьої статті 10 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває

в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує

140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Законом України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі

№ 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом визнання за АТ «Альфа-Банк» права власності на предмет іпотеки.

Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доказам переходу прав вимоги за укладеним з позивачем іпотечним договором від 15 лютого 2008 року від первісного іпотекодержателя ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» та від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа Банк», зокрема витягу з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (перелік прав вимоги за кредитами) між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року, акту приймання-передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», на підставі яких встановлено передання спочатку до ПАТ «Дельта Банк», а потім до ПАТ «Альфа-Банк», як нового кредитора, права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012 за зобов`язаннями позивача ОСОБА_1 , забезпеченими іпотекою за договором від 15 лютого 2008 року № 2622/0208/71-012-Z-1, укладеним з ОСОБА_1 ; вмотивовано відхилено доводи позивача в цій частині, які по суті не впливають на правильне вирішення спору, оскільки за встановлених судами обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення реєстрації права власності на іпотечне майно за АТ «Альфа-Банк».

Отже, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 569/9441/16, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович