Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа №755/13966/18

провадження №61-15224св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року дочку позивача - ОСОБА_3 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням (вищевказаною квартирою).

Разом з тим, під час розгляду цивільної справи про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, ОСОБА_3 без дозволу позивача зареєструвала у квартирі свою неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За вказаною адресою ні дитина, ні її батьки жодного дня не проживали, оскільки мати і дитина проживають за постійним місцем проживання і реєстрації батька дитини - ОСОБА_4 .

На даний час позивач має намір продати належну їй квартиру, проте реєстрація дитини у квартирі позбавляє її можливості у повній мірі користуватися правами власника належного їй майна і стало підставою відмови у наданні субсидії через те, що батьки дитини повинні надати довідки про доходи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позовні вимоги позивачем не доведені, а отже відсутні передбачені частиною другою статті 405 ЦК Українипідстави для визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Крім наведеного, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що визнання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є недоцільним, оскільки малолітній не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням 20 березня 2017 року. Разом з тим, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у спірній квартирі з 14 березня 2017 року, тобто до звернення позивача до суду з позовом до його матері ОСОБА_3 , а не в період провадження справи щодо неї.

Суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 , яка є власником спірної квартири, є бабусею малолітнього, права дитини будуть порушені у разі визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки матеріалами справи не доведено відсутність у нього права проживання та користування зазначеною квартирою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Остання не проживала у належній позивачу квартирі протягом останніх 18 років та в порушення статті 144 СК України лише через 2,5 роки після народження дитини зареєструвала її у спірному житлі без згоди власника. ОСОБА_2 з моменту народження не проживав у квартирі позивача, оскільки постійно проживає з батьками.

Відповідно до статті 29 ЦК України малолітня дитина не може самостійно проживати в квартирі АДРЕСА_1 без матері - ОСОБА_3 і бути зареєстрованим не за місцем постійного проживання батьків.

Мати дитини ОСОБА_3 позбавлена права проживати у спірній квартирі, а малолітній не проживає в належній позивачу квартирі й зареєстрований у ній лише формально, в результаті неправомірних дій ОСОБА_3 , а отже син останньої вважається таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

За порівняльним аналізом статей 383 391 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Втрату права користування житлом можуть обумовити лише такі дії членів сім`ї власника житла, які пов`язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов`язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Предметом доказування у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог до малолітнього ОСОБА_2 та правових підстав, за яких ці вимоги пред`явлено позивачем, є відсутність або непроживання ОСОБА_2 без поважних причин понад один рік в квартирі позивача.

Оцінивши надані сторонами докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що малолітній ОСОБА_2 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування житлом, у якому на законних підставах була зареєстрована його мати. При цьому, малолітній ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі з 14 березня 2017 року, за місцем реєстраційного обліку його матері, тобто до подання ОСОБА_1 20 березня 2017 року до суду позову про визнання останньої такою, що втратила право користування житлом, та ухвалення 29 листопада 2017 року заочного рішення про задоволення цих вимог.

Крім наведеного, суди об`єктивно врахували відсутність у справі належних та безспірних доказів місця проживання/перебування батьків ОСОБА_2 , - не лише матері (яку заочним судовим рішенням від 29 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_1 - її матері визнано такою, що втратила право користування квартирою), а й батька дитини, що також має істотне значення для правильного вирішення спору, стороною в якому є малолітня дитина, права якої захищено положеннями Закону України «Про охорону дитинства».

Суди попередніх інстанцій на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог, а отже, відсутні передбачені частиною другою статті 405 ЦК Українипідстави для визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про проживання дитини за іншою адресою з матір`ю та батьком, наявність у останнього житла, в якому можлива реєстрація дитини, не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі на положення статті 391 ЦК України є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено наявності перешкод у користуванні позивачем своєю власністю та порушення її прав у зв`язку з реєстрацією місця проживання малолітнього онука у належній їй квартирі, що є визначальним для захисту права на підставі цієї норми права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська