Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 755/14176/18

провадження № 61-5683св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Дніпровський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у

м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О.,

Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про виключення запису про батьківство з актового запису про народження дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 березня 2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб. У період перебування у шлюбі у неї народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування у шлюбі позивач з різних причин не повідомляла відповідача про те, що він не є біологічним батьком дитини. ОСОБА_2 , який не є біологічним батьком дитини, подав позов до суду про визначення місця проживання дитини з батьком, що змусило її подати позов про виключення запису про батьківство, з метою захисту прав дитини на отримання достовірних відомостей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року у складі судді Савлук Т. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано виключити з актового запису від 26 червня 2013 року № 1665, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, відомості про батька ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Чернігова, громадянина України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи доведено, що відповідач не є біологічним батьком дитини, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 жовтня

2020 рокускасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. Однак будь-яких доказів про те, що інша особа подала заяву про своє батьківство відносно ОСОБА_3 до суду надано не було. Вказана обставина у силу вимог статті 138 СК України виключає можливість задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 . При цьому суд вважав, що виключення запису про народження дитини відповідача не відповідає інтересам самої дитини, оскільки

ОСОБА_2 опікується дитиною як рідною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач надала достатньо доказів на підтвердження того, що відповідач не є біологічним батьком дитини. Вказує, що наявність у відповідача батьківських прав порушує її права як матері та суперечить інтересам дитини.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вказує, що він протягом усього життя хлопчика ОСОБА_4 вважав себе батьком дитини, піклувався про нього, дбав про благополуччя сина. Після розірвання шлюбу позивач почала перешкоджати відповідачу у спілкуванні з дитиною, однак, незважаючи на це, він належним чином виконував свої батьківські обов`язки та робив усе залежне від нього, аби дитина відчувала батьківську турботу та любов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 30 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 26 червня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження внесено запис за № 1665. У свідоцтві про народження дитини батьком записано ОСОБА_2 , матір`ю -

ОСОБА_1 .

Згідно з висновком генотипоскопічного дослідження від 25 серпня 2020 року, складеного спеціалістом-генетиком Туровою Л. О., встановлено, що біологічне батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рамках проведеного дослідження виключається. Ймовірність батьківства

становить 0%.

Даних про те, що будь-яка особа подала заяву про своє батьківство щодо ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 121 СК Україниправа та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Відповідно до положень частини першої статті 138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини.

Відповідно до пунктів 2.13, 2.16 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану, різновидом яких є актовий запис про народження дитини, є серед іншого і рішення суду про виключення відомостей про батька дитини з актового запису про народження. Зміни, доповнення, виправлення, зазначені в рішенні суду, вносяться в паперові носії актових записів цивільного стану та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації

№ 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

У справі, яка переглядається, висновком генотипоскопічного дослідження від 25 серпня 2020 року, складеного спеціалістом-генетиком Туровою Л. О., встановлено, що біологічне батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у рамках проведеного дослідження виключається. Ймовірність батьківства складає 0%.

За змістом частини другої статті 138 СК України вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

У справі, яка переглядається, установивши, що матеріали справ не містять доказів про те, що інша особа подала заяву про своє батьківство відносно ОСОБА_4 , а вимога ОСОБА_5 про виключення запису про ОСОБА_2 як батька дитини без подання іншою особою відповідної заяви буде суперечити вимогам частини другої статті

138 СК України та інтересам самої дитини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є біологічним батьком дитини, а тому не може мати батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , необґрунтовані, оскільки підставою для відмови у задоволенні позову судом апеляційної інстанції стало саме неподання іншою особою заяви про своє батьківство щодо дитини, а не відсутність доказів біологічного споріднення відповідача з дитиною.

Аргументи касаційної скарги про те, що наявність у відповідача батьківських прав порушує права позивача як матері дитини колегією суддів також відхиляються, оскільки у справах цієї категорії саме інтереси дитини мають визначальне значення.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Встановлена національним сімейним законодавством (частиною другою статті 138 СК України) конструкція, за якою вимога матері про виключення даних про її чоловіка як про батька дитини задовольняється лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство, спрямована саме на захист інтересів дитини, щоб забезпечити стабільність умов життя дитини, уберегти її від душевних потрясінь та унеможливити ситуацію, за якої жоден чоловік не визнає своє батьківство щодо дитини.

Інша особа не подала заяви про своє батьківство щодо ОСОБА_4 , отже відмова задовольнити вимогу матері про виключення ОСОБА_2 із актового запису про народження відповідає інтересам дитини, оскільки не допускає перетворення соціального статусу дитини, народженої батьками, які перебували у шлюбі, у соціальний статус дитини, народженої батьками, які не перебувають у шлюбі, із записом прізвища батька за вказівкою матері.

Офіційно визнаний факт батьківства відповідача на підставі презумпції шлюбного батьківства породжує передбачені сімейним законодавством його обов`язки щодо виховання та матеріального утримання дитини, що також відповідає її інтересам.

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 упродовж усього життя ОСОБА_4 вважав себе батьком дитини, піклувався та дбав про її благополуччя, і дитина не знала іншу особу, яка б заявляла або реалізувала свої батьківські права щодо нього.

Позивач визнає, що вона володіла інформацією про реального батька дитини, однак не повідомила відповідача, що він не є батьком дитини і не перешкоджала налагоджуванню між відповідачем і дитиною стосунків батька і сина.

Конвенцією про права дитини передбачено, що дитина має право на ім`я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Колегія суддів зауважує, що оскаржуваним судовим рішенням не порушено право дитини знати свого батька і право на його піклування, оскільки в межах цієї справи не вирішується право дитини знати свого біологічного батька, про якого у справі відсутні будь-які дані, а вирішується право матері оспорити батьківство свого колишнього чоловіка щодо дитини, народженої у шлюбі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, й це підтверджено матеріалами справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта