Постанова

Іменем України

09 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 755/14363/19

провадження № 61-20287св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія

з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (далі -

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району

м. Києва», комунальне підприємство) звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначало, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 03 серпня 2017 року № 934 «Про безоплатне прийняття

до комунальної власності територіальної громади м. Києва гуртожитків Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд», будинок

на АДРЕСА_1 (гуртожиток) був прийнятий безоплатно до комунальної власності територіальної громади м. Києва та переданий

до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації згідно з додатком 1.

На підставі розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 вересня 2017 року № 488 «Про прийняття на баланс

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», гуртожитка на бульв. Ярослава Гашека, 17», цей будинок з 01 жовтня 2017 року був прийнятий на баланс комунального підприємства.

На підставі розпорядження Закритого акціонерного товариства «Житлокомунсервіс» (далі - ЗАТ «Житлокомунсервіс») від 04 липня 2005 року

№ 37 ОСОБА_1 було надано ліжко-місце в гуртожитку на АДРЕСА_2 .

При проведенні періодичного огляду житлового фонду було встановлено,

що відповідач ОСОБА_1 лише зареєстрований у цій кімнаті гуртожитку, але не користується жилим приміщенням, не проживає в ньому більше шести місяців, має заборгованість за надані послуги з утримання будинку і споруд

та прибудинкової території.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником однокімнатної ізольованої квартири

АДРЕСА_3 .

З огляду на викладене, посилаючись на статтю 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), комунальне підприємство просило суд визнати

ОСОБА_1 таким, що втратив право користування кімнатою

АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням кімнатою

АДРЕСА_4 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» судові витрати, пов`язані

зі сплатою судового збору, в розмірі 1 921,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним те, що ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_4 не проживає з березня 2018 року, тобто понад шість місяців без поважних причин, а тому відповідно до статті 71 ЖК України втратив право користування жилою площею у вказаній кімнаті гуртожитку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог та вважав,

що позивач обрала неналежний спосіб захисту.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2021 року третя особа у справі ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року і залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року.

Вважає неправомірними висновки апеляційного суду про недоведеність позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшло пояснення на касаційну скаргу (відзив), подане представником ОСОБА_1 - адвокатом Патрик Г. Г.,

в якому вона просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін вказуючи на безпідставність її доводів.

Зокрема, спростовує твердження особи, яка подала касаційну скаргу, про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, посилаючись на постанови Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16 та Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, в яких викладено висновки

у спорах, заявлених з аналогічним предметом та з аналогічних підстав.

Вказує на недоведеність позовних вимог належними і допустимими доказами.

Зауважує, що позивач у справі не звернувся в установленому порядку

з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року і такі його дії свідчать про згоду з висновками апеляційного суду, викладеними в оскаржуваній постанові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/14363/19, витребувано справу з Дніпровського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 03 серпня 2017 року № 934 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва гуртожитків Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд» та додатку 1 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 03 серпня 2017 року № 934 до комунальної власності територіальної громади м. Києва було прийнято безоплатно гуртожитки Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд» та передано гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 вересня 2017 року № 488 КП «Керуюча компанія

з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» прийняло

в установленому порядку на баланс з 01 січня 2017 року від Приватного акціонерного товариства «Компанія Київінвестбуд» гуртожиток за адресою: бульв. Ярослава Гашека, 17.

ОСОБА_1 вселився у гуртожиток на

АДРЕСА_2 , на підставі розпорядженням ЗАТ «Житлокомунсервіс» від 04 липня

2005 року № 37.

Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1 з 19 серпня 2005 року зареєстрований

за адресою:

АДРЕСА_1 наданих копій квитанцій АТ «ПриватБанк» від 05 квітня 2019 року на суму

12,40 грн, від 22 червня 2019 року на суму 893,88 грн, від 06 червня 2019 року

на суму 10,88 грн, від 22 червня 2019 року на суму 13,25 грн, від 14 листопада 2019 року на суму 09,54 грн, від 19 листопада 2019 року на суму 758,45 грн,

від 02 липня 2020 року суму 04,24 грн, від 02 липня 2020 року на суму 53,63 грн, від 02 липня 2020 року на суму 178,12 грн, від 20 серпня 2020 року на суму

467,47 грн., від 20 серпня 2020 року на суму 567,01 грн вбачається,

що ОСОБА_1 оплачував надані житлово-комунальні послуги в кімнаті № 46-а гуртожитку на АДРЕСА_1 (за газ, централізоване опалення, гаряче водопостачання).

В затверджених начальником ЖЕД-404 ОСОБА_3 актах від 23 березня 2018 року та від 16 листопада 2018 року, комісією у складі службових осіб

ЖЕД-404 проводились обстеження кімнати № 46-а гуртожитку

на АДРЕСА_1 на предмет побутових умов проживання мешканців у цій кімнаті та встановлено, що кімната розділена

на 2 особових рахунки, на момент обстеження о 07 год. 20 хв. у кімнаті знаходився і в ній проживає ОСОБА_2 , ОСОБА_1 саме в цій час

у кімнаті не було.

Те, що ОСОБА_1 не проживає в кімнаті записано зі слів іншого мешканця кімнати ОСОБА_2 .

Інші мешканці гуртожитку пояснили, що ОСОБА_1 вони не знають

в обличчя, а в кімнаті № 46-а проживає лише ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23 червня 2018 року № 128735899

ОСОБА_1 є власником однокімнатної ізольованої квартири

АДРЕСА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду, позивач підставою позову зазначив статті 71 72 ЖК України і підставу позову не змінював.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто

не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону

за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Таким чином, під час вирішення позову, предметом якого є визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням згідно зі статтею 71 ЖК України доведенню та з`ясуванню підлягають обставини щодо факту відсутності особи у житловому приміщенні, причини такої відсутності, поважність цих причин. Саме від правильного встановлення цих обставин залежить

і вирішення питання обрання правильної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню під час розгляду такого позову.

Відповідно до статті 78 ЖК України тимчасово відсутній наймач зберігає права

і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Обґрунтовуючи позов, поданий на підставі статей 71-72 ЖК України, як докази позивач надав акти обстеження кімнати.

Апеляційний суд, надаючи оцінку цим актам, встановив, що члени комісії зафіксували в них лише те, що ОСОБА_1 був відсутній у кімнаті № 46-а гуртожитку на АДРЕСА_1 о 07 год. 20 хв. 23 березня 2018 року та 16 листопада 2018 року, та дійшов висновку, що викладена в актах інформація не свідчить про те, що відповідач не проживає в кімнаті АДРЕСА_4 більше шести місяців без поважних причин.

Критично апеляційний суд оцінив і пояснення свідків ОСОБА_4 , яка проживає в кімнаті № 37 цього гуртожитку, та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які проживають в кімнаті № 35 цього гуртожитку, про те, що вони не знають

в обличчя ОСОБА_1 , який проживає в кімнаті № 46-а цього гуртожитку, хоча стверджують, що він не проживає у вказаній кімнаті.

Колегія судів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням згідно зі статями 71-72 ЖК України, вважає такий висновок обґрунтованим та таким, що зроблений

з дотриманням норм матеріального права на підставі належної оцінки доказів.

Переоцінка доказів у справі знаходиться поза межами компетенції касаційного суду, що визначено у статті 400 ЦПК України.

Суд може визнати особу, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої статтею 71 або статтею 107 ЖК України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те,

що апеляційний суд послався на статтю 107 ЖК України.

Позов подано на підставі статті 71 ЖК України та апеляційний суд вирішував питання про правильність застосування судом першої інстанції саме статті 71 ЖК України, вказавши, що в цьому випадку висновки судів про втрату відповідачем права користування житлом на підставі статті 71 ЖК України не доведені,

а позов про втрату права користування жилим приміщенням відповідно до статті 107 ЖК України не подавався.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах колегією суддів касаційного суду також до уваги не беруться, оскільки практика судів, в тому числі Верховного Суду, щодо застосування норм ЖК України, якими обґрунтовувався позов, є сталою, про свідчать, зокрема, висновки, викладені

у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16

та у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі

№ 6-1166цс15, на які посилається представник відповідача у поданому поясненні на касаційну скаргу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права та не спростовують висновків апеляційного суду, який відмовив у позові через недоведеність позовних вимог. Ці доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються

на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права

й зводяться до переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законними та обґрунтованими, прийняте з дотриманням вимог процесуального і матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду

на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська