№ 755/14858/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 755/14858/21

провадження № 61-2694св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Євген Олександрович, на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддівЄвграфової Є. П., Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 20 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, за яким відповідач отримав від нього в борг грошові кошти у розмірі 400 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 20 лютого 2019 року. На підтвердження отримання грошових коштів сторони склали акт прийому-передання грошових коштів від 20 лютого 2018 року.

У пункті 6 договору позики передбачено, що якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, а також пеню у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідач не виконав узятих на себе зобов`язань щодо повернення позики у строк та в порядку, що встановлені договором, у зв`язку із чим, окрім суми боргу та пені, позивач має право на отримання трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути із ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики у розмірі 400 000,00 дол. США, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 29 884,93 дол. США та пеню у розмірі 1 820 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області заочним рішенням від 12 жовтня 2022 рокупозов задовольнив.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 400 000,00 дол. США, три проценти річних за прострочення повернення суми позики у розмірі 29 884,93 дол. США, пеню у розмірі 1 820 000,00 дол. США, а всього 2 249 884,93 дол. США.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що між сторонами укладено договір позики, умови якого відповідач не виконав, а тому стягненню підлягає сума основного боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, а також пені, передбаченої пунктом 6 цього договору.

У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Морозов Є. О. звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у якій просив скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , належним чином не повідомивши його про дату, час і місце судового засідання, у зв`язку з чим порушено право відповідача брати участь в судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Вказував, що з повним текстом заочного рішення сторона відповідача ознайомилася лише 28 серпня 2024 року після отримання доступу в електронному режимі через підсистему «Електронний суд».

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 05 вересня 2024 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Морозова Є. О. про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення відмовив.

Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Морозова Є. О. про перегляд заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року залишив без розгляду.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що копію заочного рішення від 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 отримав 29 жовтня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а наведені у заяві про перегляд заочного рішенняпричини пропуску встановленого строку, не є поважними, адже не свідчать про наявність об`єктивних непереборних обставин, що перешкоджали звернутися до суду своєчасно.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалу суду першої інстанції, 18 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Морозов Є. О. подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Морозова Є. О. залишив без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року - без змін.

Апеляційний судмотивував постанову тим, що копію повного заочного рішення від 12 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_2 отримав 29 жовтня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням підтверджується вручення відповідачу копії заочного рішення саме 29 жовтня 2022 року.

Відповідач не спростував презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків під час вручення йому відповідного рекомендованого листа, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні.

Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Морозов Є. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу заявник подав на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивував тим, що відповідач не знав і не міг знати про наявність судового спору про стягнення боргу за договором позики, оскільки не отримував ані повісток, ані судового рішення, яке ухвалено під час активної фази збройної агресії та воєнного стану в Україні.

Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи.

Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм такі копії у встановленому законом порядку.

Оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції суду першої інстанції, до якого подана така заява.

У матеріалах справи відсутні належні докази про отримання відповідачем заочного рішення, оскільки поштове відправлення повернулося до суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а під час перевірки поштового відправлення за трекінговими номерами «0834000051215» та «0830106296602» на офіційному сайті «Укрпошта» зазначається, що дані про відправлення за вказаними номерами на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув заяву про перегляд заочного рішення по суті, оскільки під час розгляду справи відповідач був позбавлений можливості надати докази, які могли б істотно вплинути на вирішення спору, і які не були надані до суду з причини відсутності сторони в судовому засіданні.

Ініціювання ОСОБА_1 судового спору про стягнення боргу за фіктивним та безгрошовим договором позики від 20 лютого 2018 року на суму 400 000,00 дол. США є шахрайством і вимаганням, оскільки відповідач не отримував від позивача грошових коштів, а оформив позику під примусом (психологічним тиском та фізичною погрозою). Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення пені та трьох процентів річних у повному обсязі, хоча з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України діяли карантинні обмеження, пов`язані з коронавірусною хворобою COVID-19, а за змістом пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Крім того, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , належним чином не повідомивши його про дату, час і місце судового засідання, у зв`язку з чим порушено право відповідача заявити про застосування позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки. Крім того, враховуючи, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, то на підставі частини третьої статті 551 ЦК України заявлений позивачем розмір пені, який значно перевищував розмір суми боргу, мав бути зменшений за рішенням суду.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

04 квітня 2025 року справу № 755/14858/21 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Бориспільський міськрайонний суд Київської області заочним рішенням від 12 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 400 000,00 дол. США, три проценти річних за прострочення повернення суми позики у розмірі 29 884,93 дол. США, пеню у розмірі 1 820 000,00 дол. США, а всього 2 249 884,93 дол. США. Вирішив питання про розподіл судових витрат (а. с. 60-62).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікаторами поштового відділення Бориспіль-1 № 0830106296602 - Гнідин № 0834000051215, копію заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 12 жовтня 2022 рокуОСОБА_2 отримав 29 жовтня 2022 року (а. с. 69).

03 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Морозов Є. О. звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у якій просив скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (а. с. 85-106).

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 05 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, взадоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Морозова Є. О. про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення відмовив. Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Морозова Є. О. про перегляд заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року залишив без розгляду (а. с. 119-121, 187-189).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Отже, правило частини другої статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Зміст статей 284 286 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у їх нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення змісту статей 286 287 ЦПК України в сукупності із нормою частини першої статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися у судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та інших статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень суду першої інстанції не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Отже, інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Наведені правові висновки щодо застосування положень статей 126 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу сформульовані у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), у якій Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, викладених у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), зазначила, що:

- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції суду першої інстанції, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.

У справі, яка переглядається, суди з`ясували, що згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 отримав 29 жовтня 2022 року, а заяву про перегляд цього заочного рішення його представник подав лише 03 вересня 2024 року і не навів поважних причин, що перешкоджали звернутися до суду своєчасно (а. с. 69, 85-106).

Отже, встановивши відсутність у ОСОБА_2 об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення у строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви сторони відповідача про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази про отримання відповідачем заочного рішення, оскільки поштове відправлення повернулося до суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а під час перевірки поштового відправлення за трекінговими номерами «0834000051215» та «0830106296602» на офіційному сайті «Укрпошта» зазначається, що дані про відправлення за вказаними номерами на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Із матеріалів цієї справи відомо, що супровідним листом Бориспільського міськрайонного суду Київської області, вихідна дата якого 12 жовтня 2022 року, копію заочного рішення цього суду від 12 жовтня 2022 рокубуло надіслановідповідачу ОСОБА_2 на поштову адресу: АДРЕСА_1 . Підтвердженням цього є також список згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, згідно з яким ОСОБА_2 надіслано поштове відправлення із штриховим кодовим ідентифікатором № 0830106296602, та фіскальний чек від 19 жовтня 2022 року, виданий відділенням поштового зв`язку Бориспіль-1 АТ «Укрпошта» (а. с. 63, 64).

Згідно з пунктом 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Положеннями пункту 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Згідно з пунктом 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто до інших видів листів, окрім листів з оголошеною цінністю, опис вкладення не передбачений.

У пункті 2 Правил зазначено, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Приписами статті 13 Закону України від 04 жовтня 2001 року № 2759-III «Про поштовий зв`язок» передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, у абзаці третьому зазначено, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Отже, з огляду на викладене, належними доказами надіслання рекомендованого листа є квитанція або касовий чек, у якому зазначено найменування оператора та об`єкт поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17.

Згідно з пунктом 66 Правил у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв`язку.

У пункті 68 Правил передбачено, що про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один рахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.

Таким чином, наявний у матеріалах цієї справи список згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, згідно з яким ОСОБА_2 надіслано поштове відправлення із штриховим кодовим ідентифікатором № 0830106296602, та фіскальний чек від 19 жовтня 2022 року, виданий відділенням поштового зв`язку Бориспіль-1 АТ «Укрпошта», є належними та допустимими доказами направлення судом першої інстанції на адресу відповідача копії заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 12 жовтня 2022 року.

Щодо твердження заявника, що під час перевірки поштового відправлення за трекінговими номерами «0834000051215» та «0830106296602» на офіційному сайті «Укрпошта» зазначається, що дані про відправлення за вказаними номерами на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з відомостями офіційного сайту «Укрпошта» інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається у системі протягом 6 (шести) місяців із моменту реєстрації.

Отже, інформація про стан пересилання поштових відправлень, зазначених у списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 12 жовтня 2022 року, не зареєстрована в системі у зв`язку зі спливом шестимісячного строку з моменту реєстрації.

Водночас відсутність зазначеної інформації в системі жодним чином не спростовує обставин, що суд першої інстанції надсилав поштові відправлення, які містяться в означеному вище списку.

Крім того, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення Бориспіль-1 № 0830106296602 (Гнідин № 0834000051215), копію заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 отримав 29 жовтня 2022 року (а. с. 69).

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16, від 19 квітня 2023 року у справі № 303/6378/19, від 21 жовтня 2024 року у справі № 755/4276/21, від 06 січня 2025 року у справі № 363/2792/20).

Водночас відповідач не спростував презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків під час вручення йому відповідного рекомендованого листа.

Верховний Суд враховує, що заочне рішення суду першої інстанції було надіслано ОСОБА_2 за адресою його реєстрації та проживання, яку він також зазначав у апеляційній та касаційній скаргах.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення заяви сторони відповідача про перегляд заочного рішення без розгляду, а отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до викладення обставин справи та незгоди заявника із рішенням суду першої інстанції, яке не переглянуте в апеляційному порядку по суті, а тому не може бути предметом касаційного перегляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Євген Олександрович, залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко