ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 755/16229/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;
за участю представників учасників справи:
представника позивача - Шевченко О.Ю. (адвокат),
представника відповідача - Баца К.В. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Літвінова М.Є.)
від 20.12.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Демидова А.М., судді - Попікова О.В., Євсіков О.О.)
від 09.08.2022
у справі за позовом Приватного підприємства з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед"
до ОСОБА_1
за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Піс Бой Клаб",
про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення грошових коштів
та за зустрічним позовом ОСОБА_1
до Приватного підприємства з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед",
за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Піс Бой Клаб",
про визнання правочину удаваним,
Короткий зміст позовних вимог, заперечень сторін та рух справи
1. У серпні 2015 року Приватне підприємство з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед" (далі - Підприємство) звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про розірвання договору № 1-08 купівлі-продажу корпоративних прав засновника (учасника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Піс Бой Клаб" (далі - Товариство) від 21.10.2008 (далі - договір) та стягнення 19 123 150, 01 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 станом на 13.07.2015 не виконав своїх зобов`язань за договором щодо передачі прав власності на частину частки корпоративних прав засновника, яку оплатило Підприємство.
3. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26.11.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.03.2019, у задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено повністю.
4. Постановою Верховного Суду від 03.06.2020 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26.11.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 05.03.2019 скасовано, провадження у справі закрито, оскільки спір про розірвання договору на придбання корпоративних прав засновника Товариства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
5. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2020 справу № 755/16229/15-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
6. Під час розгляду справи в Господарському суді міста Києва ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву (яка ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 прийнята до спільного розгляду з первісним позовом) про визнання договору удаваним правочином, який було вчинено сторонами для приховання повернення боргу Підприємства на користь ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
7. 21.10.2008 між ОСОБА_1 (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав засновника (учасника) Товариства, відповідно до пункту 1 якого продавець зобов`язався передати покупцеві частину частки (корпоративних прав) на Товариство у розмірі 13 500, 00 грн, що складає 25 % статутного капіталу Товариства, а покупець зобов`язався прийняти та сплатити вартість корпоративних прав, відповідно до умов, визначених у цьому договорі.
8. Протягом 30 календарних днів з дня набрання чинності цим договором продавець зобов`язаний оформити та зареєструвати у відповідних державних органах зміни до установчих документів, зумовлені зміною засновника (учасника) Товариства (пункт 8 договору).
9. Пунктом 10 договору сторони узгодили, що права, визначені пунктом 2 цього договору, переходять до покупця з моменту набрання чинності цим договором та державної реєстрації змін до установчих документів Товариства/ нової редакції статуту Товариства.
10. Відповідач не оформив та не зареєстрував у відповідних державних органах зміни до установчих документів, зумовлені зміною засновника (учасника) Товариства.
11. У відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності мотивоване тим, що договір укладено 21.10.2008, а з позовом Підприємство звернулося тільки у 2015 році.
12. Позивач просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з таких обставин:
- позивач та відповідач приймали участь у спільних бізнес-проектах з 2006 року, мали довірливі стосунки;
- 23.10.2013 відбулась зміна директора Підприємства і останнім з`ясовано, що документи, які підтверджують участь позивача у Товаристві, відсутні;
- 23.10.2013 позивачем був отриманий витяг з ЄДРПОУ, згідно з яким Підприємство не є учасником Товариства;
- Підприємство є іноземною компанією, яка не має представництва на території України, і діяла на території України через своїх представників, а тому позивач не мав об`єктивної можливості дізнатись про порушення свого права раніше.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022, у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
14. Суди виходили з того, що:
- ОСОБА_1 не виконав обов`язку щодо передачі покупцеві частини частки (корпоративних прав) на Товариство у розмірі 13 500, 00 грн, яка складає 25 % статутного капіталу, у строк до 21.11.2008, що є істотним порушенням умов спірного договору, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору;
- позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності;
- відсутність на території України представництва, неможливість раніше перевірити дані про реєстрацію частки у статутному капіталі Товариства та зміна керівництва Підприємства не є поважними причинами пропуску строку позовної давності;
- зустрічні позовні вимоги необґрунтовані та недоведені, оскільки ОСОБА_1 не довів, що сторони договору спрямовували свою волю на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді оспорюваним правочином.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
15. 07.09.2022 Підприємство звернулося з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити повністю. Зустрічні вимоги не оскаржуються.
16. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, позивач зазначає, що суди:
- порушили норми частини першої статті 74, статті 86 236 ГПК України та неправильно застосували норми пункту 6 частини першої статті 3, частини першої статті 261 та частини п`ятої статті 267 ЦК України, частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 07.08.2019 у справі №496/1561/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц.
- не дослідили зібрані у справі докази (лист директора Підприємства від 23.10.2013, лист про надання документів для реєстрації придбаної частки від 01.10.2015, витяг з ЄДРПОУ від 23.10.2013) щодо поважності причин його пропуску, в наслідок чого необґрунтовано відмовили у захисті порушеного права позивача.
17. 07.09.2022 до суду касаційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано виключною правовою проблемою, яка полягає у визначені аналізу стану поінформованості особи вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в розрізі можливості бути обізнаним про порушення цивільного права позивачем - нерезидентом України.
Позиція інших учасників справи
18. 10.11.2022 відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
19. Відповідач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими з огляду на таке:
- висновки, що викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, а саме: від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 07.08.2019 у справі № 496/1561/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі;
- висновок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц застосовано у цій справі;
- зміна складу директорів та обізнаність кожного нового директора про виконання чи невиконання правочинів не може впливати на переривання строку позовної давності;
- на території України від імені та в інтересах компанії постійно діяв уповноважений представник - Юраков Олександр Дмитрович, що давало позивачу можливість дізнатись про порушення своїх прав;
- судами було досліджено, що позивач є нерезидентом та обставини щодо можливості дізнатися про порушення його прав.
20. Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
21. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє лише дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається як на підстави для обов`язкового скасування судового рішення.
22. Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.
23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про істотне порушення відповідачем умов спірного договору, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладанні вказаного договору. Скаржник не оскаржує такі висновки судів. Касаційний перегляд здійснюється в межах вимог та доводів касаційної скарги.
24. Підприємство в касаційній скарзі фактично не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання неповажними причини пропуску строку позовної давності з огляду на недобросовісну поведінку відповідача (продавця). На переконання позивача, суди надали невірну оцінку доказам, які підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності, зокрема наявність довірчих відносин між сторонами та той факт, що заявник є нерезидентом.
25. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
26. Конституційний Суд України зазначив, що строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 22.02.2012 №4-рп/2012).
27. За практикою ЄСПЛ право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. "Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією" (рішення у справі "Фінікаріду проти Кіпра" (Phinikaridou v. Cyprus), заява №23890/02, від 20.12.2007).
28. Однак будь-які обмеження цього права мусять бути виправданими, інакше вони є несумісними із Конвенцією і становлять порушення основоположних прав людини.
29. Згідно із прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, що б зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.
30. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
31. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Тобто обмеження закріплено в національному законодавстві. При цьому норми цивільного законодавства передбачають можливість визнання поважними причин пропуску такого строку, що свідчить про забезпечення особі права на доступ до суду.
32. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Тобто застосування строку позовної давності має легітимну мету.
33. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.
34. Водночас спеціальні правила щодо початку перебігу позовної давності передбачено у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
35. Аналіз наведеної норми свідчить, що позовна давність за зобов`язанням із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання.
36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони узгодили виконання зобов`язання з реєстрації частки Товариства протягом тридцяти днів з 21.10.2008 (пункт 6, 8 договору), тобто відповідач мав зареєструвати частку до 20.11.2008 (стаття 253 ЦК України). Відповідно, строк позовної давності за зобов`язанням з реєстрації частки Товариства за позивачем сплив 21.11.2011.
37. Суди попередніх інстанцій не врахували спеціального правового регулювання щодо початку перебігу строку позовної давності, застосувавши загальне правило. Однак суди правильно визначили момент спливу позовної давності, а тому помилкове застосування норми не призвело до ухвалення неправильного рішення.
38. З наведених підстав відхиляються посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та Великої Палати Верховного Суд, викладені в постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, оскільки вони стосуються саме загального правила початку перебігу строку позовної давності та з`ясування обставин коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не спеціального, як у цій справі. А тому такі висновки є нерелевантними.
39. Доводи Підприємства у цій справі про момент, з якого воно дізналося про порушення свого права, підлягають розгляду в контексті поважності причин пропуску строку позовної давності, а не для з`ясування початку перебігу строку позовної давності.
40. Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
41. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц).
42. Закон не наводить перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі 904/3405/19.
43. Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
44. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що норму частини п`ятої статті 267 ЦК України суди застосували у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, оскільки підстави позову, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі та справі № 706/1272/14-ц є різними.
45. Так, під час розгляду справи № 706/1272/14-ц суди попередніх інстанцій виходили з тих обставин, що позивач (в інтересах якого звертався прокурор з позовом про визнання недійсним договору) не був стороною договору оренди від 03.04.2007, повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності до нього перейшли з січня 2013 року, а тому захистити інтерес держави у судовому порядку позивач раніше змоги не мав; про існування договору оренди позивачу стало відомо з матеріалів Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області, переданих до органів прокуратури у червні 2014 року. Такі обставини визнано поважними причинами пропуску позовної давності.
46. Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій не визнали поважними причини пропуску позовної давності та відмовили в задоволенні позову про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів зважаючи на те, що відсутність на території України представництва Підприємства, здійснення перевірки даних про реєстрацію частки у статутному капіталі Товариства раніше та зміна керівництва Підприємства не є об`єктивними обставинами, які унеможливили з`ясування факту відсутності реєстрації корпоративного права позивача.
47. Суд касаційної інстанції враховує, що на відміну від цієї господарської справи, спір у якій виник у зв`язку з невиконанням договору купівлі-продажу частки Товариства, де позивач є стороною такого правочину (що свідчить про обізнаність останнього про його умови та порядок виконання), спір у зазначеній цивільній справі виник із договору оренди, стороною якого позивач не був.
48. Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справах № 706/1272/14-ц і № 755/16229/15-ц, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
49. У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, на яку посилається скаржник, зроблено загальний висновок, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку. Тобто причини, якими обґрунтовується поважність пропуску строку позовної давності у справі № 10/5026/995/2012 та у цій справі є відмінними. До того ж, у справі № 10/5026/995/2012 суд зазначив про неповажність таких причин пропуску строку позовної давності.
50. Посилання скаржника на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 07.08.2019 у справі № 496/1561/16-ц щодо "добросовісності" та доктрини "venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки)" є необґрунтованим з огляду на те, що такий висновок зроблено щодо невиконання позичальником зобов`язання з повернення грошових коштів та не стосується поважності причин пропуску строку позовної давності.
51. Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на те, що судами не було надано оцінку таким обставинам: позивач є нерезидентом; позивач та відповідач були засновниками юридичної особи та мали довірливі стосунки; обов`язок оформити та зареєструвати зміни до установчих документів покладався на відповідача. Суди попередніх інстанцій досліджували наведені обставини та дійшли висновку про те, що вони у своїй сукупності не підтверджують поважності причин пропуску позовної давності, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 300 ГПК України. Посилання Підприємства на лист відповідача від 01.10.2015 відхиляються судом з огляду на те, що позивач не посилався на такий доказ під час апеляційного перегляду справи, а на момент звернення до суду першої інстанції такий доказ був відсутній.
52. При цьому колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц про те, що суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надав суд першої інстанції.
53. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.
54. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
55. Виключна правова проблема оцінюється з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
56. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
57. Клопотання скаржника мотивовано тим, що виключність правової проблеми полягає у необхідності визначення поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідався" та "міг довідатись", коли такою особою є нерезидент. Однак питання поважності причин пропуску строку позовної давності нерезидентом (позивачем) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини і не може залежати виключно від відповідного статусу юридичної особи.
58. Скаржник не довів, а колегія суддів не встановила існування у цій справі виключної правової проблеми чи інших підстав, що могли б бути підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому відмовляє у задоволенні клопотання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
60. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
61. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Розподіл судових витрат
62. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 302 пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні клопотання Приватного підприємства з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу Приватного підприємства з обмеженою відповідальністю "Салтберн Пропертіз Лімітед" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 755/16229/15-ц - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко