Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 755/16507/19

провадження № 61-19102св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник позивача - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В., від 21 вересня 2021 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про розірвання договору довічного утримання.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 23 липня 2013 року між нею та відповідачем укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М., реєстровий № 2-1357. Згідно умов договору вона передала у власність відповідача належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачка вказувала, що за умовами договору відповідач прийняв на себе зобов`язання довічно утримувати її, забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов її нормальної життєдіяльності. Сторони домовилися, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється ними за спільною згодою у розмірі 750 грн на місяць. Крім вказаної суми, відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру, послуги ЖЕК по утриманню будинку, плату за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання, електроенергію, абонентську плату за телефон, домофон, послуги соціального пакету кабельного телебачення.

Зазначала, що відповідач систематично, навмисно та свідомо ухиляється від виконання договірних зобов`язань в частині виплати щомісячного грошового утримання, починаючи з жовтня 2018 року.

Позивачка підкреслювала, що вона є особою похилого віку, самотньою людиною, дитиною війни, потребує стороннього догляду та заслуговує на забезпечення достатнього і нормального в загальнолюдському розумінні рівня життєдіяльності, з цією метою нею і було укладено договір довічного утримання.

Відповідач взагалі припинив виконання зобов`язань за договором, внаслідок чого вона позбавлена будь-якої допомоги та догляду, перебуває у скрутному матеріальному становищі, в силу свого віку та стану здоров`я не має змоги забезпечувати собі повноцінне харчування, медичне забезпечення та оплачувати житлово-комунальні послуги, отже вона не отримала за договором того, що очікувала, втратила довіру до відповідача, який особисто висловлював бажання розірвати договір довічного утримання.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, розірвати договір довічного утримання від 23 липня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1357.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Савлук Т. В. від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір довічного утримання від 23 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1357.

Вирішено питання про розподіл витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопісля укладення договору довічного утримання до жовтня 2018 року відповідач частково виконував взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином, проте у подальшому припинив виконання своїх зобов`язань повністю, що є підставою для розірвання зазначеного договору відповідно до статей 755 756 Цивільного кодексу України та пункту 15 договору.

При цьому, саме відповідач зобов`язаний був довести належне виконання умов договору довічного утримання, проте таких дій не вчинив, зокрема, не подав жодного доказу надання матеріальної допомоги у розмірі, визначеному у пункті 7 договору довічного утримання, а також іншого виду матеріального забезпечення, з урахуванням потреб відчужувача. Крім того, відповідач визнав той факт, що з позивачкою не спілкується ні засобами телефонного зв`язку, ні особисто, вважає достатнім для належного виконання договірних зобов`язань перерахування щомісячного грошового утримання поштовими переказами та/або на картковий рахунок позивачки. У матеріалах справи відсутні докази щодо спростування відповідачем доводів позивачки. Відповідач не виконував усі умови договору довічного утримання, ставився до них формально.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд, у порушення вимог процесуального права, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, залишив поза увагою, що відповідач тимчасово припинив виконувати свої зобов`язання саме за результатом прийняття постанови апеляційного суду в іншій справі про розірвання договору довічного утримання, після скасування вказаного судового рішення неодноразово звертався до позивачки щодо сплати заборгованості та подальшого належного виконання своїх зобов`язань за спірним правочином, а також сплачував кошти останній поштовими переказами.

Оскарженою постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором довічного утримання від 23 липня 2013 року виникла внаслідок прийняття Київським апеляційним судом 06 листопада 2018 року постанови у справі № 755/5449/17, яка набрала законної сили з дня її прийняття та яка була скасована постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року, тому ОСОБА_2 09 вересня 2019 року, 04 жовтня 2019 року, 18 жовтня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 08 листопада 2019 року, 15 листопада 2019 року не здійснював поштові перекази, як це передбачено пунктом 7.8 оспорюваного договору. Після скасування вказаного судового рішення відповідач неодноразово звертався до позивачки з метою сплати заборгованості та подальшого належного виконання своїх зобов`язань за спірним правочином, а також сплачував кошти останній поштовими переказами.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц,

від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 13 травня 2021 року

у справі 752/818/17, від 24 червня 2021 року у справі 644/1566/19,

від 16 вересня 2021 року у справі № 445/1198/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Також заявниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду

щодо питання застосування положень статті 537 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)

та на не дослідження судом апеляційної інстанції належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця стверджує, що при вирішенні спору апеляційний суд не врахував вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, обмежившись лише формальним посиланням на квитанції відповідача про перерахування грошового утримання за договором, при цьому не зважав на той факт, що вона вказаних коштів не отримувала. Позивачка також зазначає, що в силу поважного віку могла помилитися при надісланні відповідачу листа із зазначенням номеру банківського рахунку, що містить помилку в одній цифрі, але, зрештою, відповідач міг би з`ясувати дійсний номер банківського рахунку шляхом особистого відвідування позивачки, але жодних дій не вчинив, що свідчить про його небажання підтримувати будь-яке спілкування із нею. Відповідач всупереч висновкам Верховного Суду у цій справі доказів про факт отримання позивачкою грошового утримання не надав, як й не надав доказів виконання договору в частині грошового утримання. Також відповідач не підтримував спілкування з нею.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/16507/19.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про розірвання договору довічного утримання призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильного по суті рішення апеляційного суду. Під час нового апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог. У матеріалах справи наявні докази надання відповідачем позивачці матеріальної допомоги у розмірі, визначеному пунктом 7 оспореного договору довічного утримання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1358.

На виконання умов цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 7 договору довічного утримання ОСОБА_2 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати її грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовилися, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент й оцінюється сторонами за спільною згодою у 750, 00 грн на місяць, які будуть щомісячно надаватися ОСОБА_1 шляхом банківського, поштового переказу або готівкою під розписку.

Крім сплати вказаної суми, відповідач зобов`язався щомісячно оплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, визначені договором. Кошти за комунальні послуги надаються ОСОБА_1 . У разі зміни тарифів відчужувач зобов`язалася повідомити набувача про вказані обставини протягом 5 днів з дня отримання квитанцій.

Сторони також погодили, що у випадку виникнення у майбутньому потреби забезпечення позивачки іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, остання самостійно, на свій розсуд несе всі витрати на ці види забезпечення у межах грошового утримання, передбаченого цим договором, відповідно до обумовлених сум.

ОСОБА_2 зобов`язався здійснити поховання ОСОБА_1 після смерті.

За умовами пунктів 8-12 договору довічного утримання грошове утримання виплачується щомісячно до 10 числа поточного місяця поштовим переказом, готівкою під розписку або на банківський рахунок. Сума грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно у лютому місяці чергового року за попередній з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України.

Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 45 тис. грн, які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням договору (пункт 9 договору довічного утримання).

Відчужувач засвідчив, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору (пункт 10 договору довічного утримання).

У пункті 12 договору довічного утримання набувач гарантував, що відчужувач залишає за собою довічне право на проживання в указаній квартирі. Відчужувач не має права вселяти та реєструвати у квартиру інших осіб.

Відповідно до пункту 14 договору довічного утримання, істотними умовами договору вважатимуться вчасна проплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача в указаній квартирі.

Згідно з пунктом 15 договору довічного утримання, цей договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. При розірванні договору у судовому порядку відчужувач зобов`язаний повернути набувачу усі витрати, які останній поніс при виконанні договору протягом його дії згідно з пунктами 7-9 цього договору.

Судами також встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року у справі № 755/5449/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про розірвання договору довічного утримання відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Розірвано договір довічного утримання від 23 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1357.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року залишено в силі.

Під час розгляду справи № 755/5449/17 суди встановили, що істотні умови договору довічного утримання щодо сплати щомісячного грошового утримання у розмірі 750, 00 грн, а також щомісячної оплати вартості комунальних послуг виконувались відповідачем належним чином.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 537 ЦК України у подібних правовідносинах, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525 526 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування положень статей 755 756 ЦК Україниузгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи умови договору довічного утримання, який укладено між сторонами 23 липня 2013 року, а також встановлені у справі № 755/5449/17 обставини, виходив із того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 750 грн, оплату комунальних послуг у визначених ними межах.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалася на те, що відповідач з жовтня 2018 року ухиляється від виконання договірних зобов`язань в частині виплати щомісячного грошового утримання, припинив виконання зобов`язань за договором. Зазначала, що вона зверталася до відповідача з листом (вимогою) про сплату заборгованості, проте ця вимога залишена без задоволення.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції,враховуючи вказані норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду, висловленні у постанові від 19 травня 2021 року у цій справі, при новому апеляційному розгляді, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачка не надала достатніх доказів, які б вказували на те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків за договором довічного утримання.

Апеляційним судом досліджено причини виникнення заборгованості, ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором довічного утримання від 23 липня 2013 року. З`ясовано, що вона пов`язана внаслідок прийняття Київським апеляційним судом 06 листопада 2018 року постанови у справі № 755/5449/17 про розірвання договору, яка набрала законної сили з дня її прийняття та була у подальшому скасована постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року, а тому ОСОБА_2 певний час не здійснював поштові перекази.

Апеляційний суд також дослідив дії сторін у справі щодо виконання умов договору довічного утримання.

Так відповідачем було надано листи (з описом вкладення, з доказами направлення позивачу), в яких у зв`язку із прийняттям Верховним Судом постанови від 05 червня 2019 року він просив надати актуальний поточний рахунок банківської установи або номер картки для перерахування грошових коштів на виконання умов договору. В листах відповідач також просив позивачку надати усі квитанції за комунальні послуги.

ОСОБА_1 , направляючи 15 серпня 2019 року листа ОСОБА_2 з проханням перерахувати їй грошові кошти та всю заборгованість за два останні роки, з урахуванням індексації, на картковий рахунок № НОМЕР_1 , допустила описку в номері зазначеного карткового рахунку, що унеможливило перерахування грошових коштів відповідачем на вказаний нею рахунок.

Окрім того, відповідачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором довічного утримання надано квитанції про переказ коштів ОСОБА_1 через акціонерне товариство «Укрпошта», а також листи (з описом вкладення, з доказами направлення позивачу), в яких він повідомляв останню про переказ коштів за договором довічного утримання шляхом поштових переказів. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що надалі буде переказувати кошти через відділення АТ «Укрпошта», а також просив надати всі квитанції щодо оплати комунальних послуг.

Встановлені апеляційним судом обставини справи свідчать про те, що відповідач довів належними доказами, що припинення ним сплати відповідних сум за договором довічного утримання було пов`язано із винесенням апеляційним судом постанови у справі № 755/5449/17 про розірвання договору довічного утримання, яка у подальшому була скасована Верховним Судом. Після цього відповідач на виконання договору перераховував позивачці грошові кошти через відділення акціонерного товариства «Укрпошта».

Вказане свідчить про те, що обставини, на які посилалася позивачка в обґрунтування своїх доводів, не знайшли свого підтвердження, а відповідач довів, що порушення істотних умов договору довічного утримання відбулося не з його вини, а також підтвердив свої наміри на належне виконання умов договору.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця посилалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Колегія суддів, надаючи оцінку постанові апеляційного суду на предмет її законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду, яким враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року.

Апеляційний суд при новому апеляційному розгляді правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, врахувавши обставини цієї справи.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович