Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 755/1694/18

провадження № 61-10608св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як правонаступників ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, про накладення стягнення на майно, яке передано спадкоємцям у натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_6 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, ухвалене суддею Савлук Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., Нежури К. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_7 звернувся до суду з указаним позовом, в якому посилався на те, що 17 жовтня 2014 року він позичив ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 2 820 000 грн, що було еквівалентно 250 000 доларів США, про що остання написала розписку, в якій зобов`язалася повернути кошти у строк до 01 серпня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які подали заяви про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями, які прийняли спадщину після його смерті є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що ні ОСОБА_8 за життя, ні її спадкоємці позичені кошти ОСОБА_7 не повернули, позивач просив у рахунок погашення заборгованості, яка станом на день подання позову складає 7 175 000 грн, накласти стягнення на передане в натурі спадкоємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_5 наступне спадкове майно пропорційно їх часткам, в межах його вартості: однокімнатну квартиру, загальною площею 29,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатну квартиру, загальною площею 45,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 35,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 322148701:01:039:0164 за адресою: АДРЕСА_4 ; вантажний фургон малотоннажний - В Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску; вантажний фургон малотоннажний - В Citroen Berlongo, державний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2004 року випуску.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб судового захисту. При цьому суди наголосили, що відповідач ОСОБА_2 визнала позов, проте вона має можливість оформити право власності на спадкове майно та погасити за його рахунок заборгованість у позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник заявника посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами

17 жовтня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 2 820 000 грн, що на дату укладання договору позики еквівалентно 250 000 доларів США, та зобов`язувалась повернути кошти до 01 серпня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є дочка ОСОБА_9 та чоловік ОСОБА_5 . Вони звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

29 липня 2016 року ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу нотаріально посвідчену вимогу (претензію) до спадкоємців ОСОБА_8 : ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за договором позики від 17 жовтня 2014 року в національній валюті України - гривні, розмір якої еквівалентний 250 000 доларів США у відповідності до курсу НБУ.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. 29 липня та 05 жовтня 2016 року, направила на адресу спадкоємців повідомлення про надходження претензії кредитора ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Ухвалами апеляційного суду від 25 січня 2021 року та від 01 березня 2021 року залучено його правонаступників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судами встановлено, що до спадкової маси після смерті ОСОБА_8 увійшло наступне майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 ; двокімнатна квартира АДРЕСА_2 ; 1/2 однокімнатної квартири АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,19 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 322148701:01:039:0164, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; вантажний фургон малотоннажний - В «Renault Kangoo», 2007 року випуску; вантажний фургон малотоннажний - В «Citroen Berlingo», 2004 року випуску.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що спадкоємці ОСОБА_8 не погасили її заборгованість у розмірі 7 175 000 грн, що, на думку позивача, є підставою для накладення стягнення на спадкове майно.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Свідоцтва про право на спадщину щодо успадкованого відповідачами після померлої ОСОБА_8 майна, приватним нотаріусом не видані, тобто спадщина не передана відповідачам в натурі, що виключає можливість застосування положень статті 1282 ЦК України до спірних правовіносин.

При цьому, судами враховано, що відсутність у спадкоємців свідоцтв про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора про стягнення заборгованості, однак виходячи з встановлених судами фактичних обставин справи, суди дійшли висновку, що обраний позивачем спеціальний спосіб захисту є неефективним.

Крім того, апеляційний суд встановив, що розмір часток у праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , на момент звернення ОСОБА_1 з позовом не був визначений. В подальшому, 29 березня 2019 року, Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яке набрало законної сили, та визначив, що частка померлої ОСОБА_8 у праві спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , становила 1/2.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що ОСОБА_5 як інвалід 2 групи та пенсіонер за життя мав право на обов`язкову частку у спадщині, на яку не може бути накладено стягнення.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

При цьому граничний розмір вимог кредитора, які зобов`язаний задовольнити кожний зі спадкоємців, дорівнює вартості майна, одержаного кожним в порядку спадкування.

Таким чином, суди дійшли висновку, що у даному випадку єдиним належним та ефективним способом захисту є звернення позивача з позовом про стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості прийнятої спадщини, що буде справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора, а також не викличе сумнівів на необхідності додаткових роз`яснень при примусовому виконанні.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13 (провадження № 61-5552свп18), від 14 листопада 2018 року у справі № 543/15/17 (провадження № 61-17943св18), від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц (провадження № 61-37696св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 750/5506/19 (провадження № 61-4096св20), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, оскільки у цих справах визначені інші предмет та підстави позову, а відтак, застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Так зокрема, у цих справах предметом позову було стягнення кредитної заборгованості, у той час як предметом справи, що розглядається, є накладення стягнення на спадкове майно.

Крім того, відхиляються й доводи заявника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 159/1634/16-ц (провадження № 61-3408св18), оскільки встановлені у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними, від встановлених судами у даній справі, у наведеній заявником постанові суд виходив із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цій справі застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для задоволення її позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. І. Грушицький

Є. В. Петров