Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 755/17383/18

провадження № 61-13686св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Галагана В. І. від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В., від 11 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказав, що 30 січня 2017 року він видав довіреність на ім`я ОСОБА_2 на відчуження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 . Продаж вказаної квартири обумовлено за ціною 39 000 доларів США.

09 березня 2017 року між ОСОБА_2 , який діяв у його інтересах, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Продаж квартири вчинено за погодженою сторонами ціною у розмірі 1 051 420,50 грн, що еквівалентно 39 000 доларам США.

Вказані кошти були отримані ОСОБА_2 особисто та мали бути перераховані на його рахунок, однак відповідач повернув йому лише 4 991, 31 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав належним чином умови договору доручення щодо повернення коштів, отриманих від продажу квартири, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму неповернутих грошових коштів у розмірі 921 791,80 грн, інфляційні збитки у розмірі 158 845,28 грн, три проценти річних у розмірі 39 994,96 грн та судові витрати.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 921 791,80 грн, інфляційні збитки у розмірі 158 845,28 грн, три проценти річних у розмірі 39 994,96 грн та судові витрати у розмірі 8 810 грн, а всього 1 129 442,04 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач неповністю виконав встановлений статтею 1006 ЦК України обов`язок щодо передачі позивачу грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу квартири від 09 березня 2017 року, тому має обов`язок з повернення цих коштів довірителю з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що довіреність на представництво інтересів довірителя може видаватися лише на підставі договору доручення. Довіритель не пред'являв вимоги повіреному про повернення коштів, а тому строк виконання зобов`язання не настав. Представник позивача за довіреністю - ОСОБА_4 не мала повноважень щодо пред`явлення відповідачу вказаної вимоги. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 вересня 2019 року - зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 площею 68,50 кв. м.

30 січня 2017 ОСОБА_1 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_2 , згідно із якою уповноважив останнього представляти його інтереси при угоді продажу кв. АДРЕСА_1 за обумовленою раніше ціною у 39 000 доларів США. Доручено ОСОБА_2 отриману при угоді суму перевести на рахунок довірителя ОСОБА_1

09 березня 2017 року між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 30 січня 2017 року, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавцем передано у власність покупцеві кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного договору сторони погодили, що продаж предмета договору вчинено за погоджену сторонами суму в національній валюті України - гривні за 1 051 420,50 грн, що еквівалентно 39 000 доларам США. Розрахунки з продавцями за придбану квартиру здійснено покупцем до підписання цього договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтвердив факт повного розрахунку за продану квартиру та одержання від покупця грошей в сумі 1 051 420,50 грн та відсутність по відношенню до нього будь-яких претензій фінансового характеру.

Отримані від покупця кошти в розмірі 1 051 420,50 грн. за відчуження нерухомого майна, що належало позивачу, ОСОБА_2 повернуті частково, у розмірі 4 991,31 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Частина перша статті 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Згідно з частинами першою, другою статті 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором, зокрема, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Установивши, що ОСОБА_2 , як уповноважена позивачем особа на продаж квартири кв. АДРЕСА_1 , отримав від ОСОБА_3 , як покупця за договором купівлі-продажу від 09 березня 2017 року, грошові кошти у розмірі 1 051 420,50 грн, які він зобов`язаний був повернути ОСОБА_1 на виконання виданої останнім довіреності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь позивача зазначеної суми грошових коштів за вирахуванням повернутої ОСОБА_2 суми.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факту укладення договору доручення на продаж спірної квартири є безпідставними. Підтвердженням досягнення згоди між позивачем та відповідачем щодо усіх істотних умов договору доручення, є нотаріально посвідчена довіреність від 30 січня 2017 року.

З огляду на наведене, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що у нього не виникло зобов`язань щодо передачі позивачу грошових коштів, одержаних від продажу належної останньому квартири, є безпідставними. Разом із тим, судами був врахований факт визнання ОСОБА_2 свого обов'язку щодо повернення позивачу коштів від продажу квартири у зв'язку із частковим погашенням вказаної заборгованості.

Обставини укладення між сторонами договору доручення, а також отримання відповідачем, у зв`язку з виконання зазначеного договору, грошових коштів у розмірі 1 051 420,50 грн підтверджено належними та допустимими доказами, яким суди надали правову оцінку, зокрема довіреністю від 30 січня 2017 року, посвідченою нотаріусом Держави Ізраїль ОСОБА_5 , та договором купівлі-продажу від 09 березня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи вимогу позивача про повернення боргу з урахуванням інфляційних збитків та 3 % річних, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що між сторонами виникло грошове зобов`язання з приводу повернення 1 051 420,50 грн. Оскільки належна позивачеві квартира була продана у національній валюті України, застосування наслідків прострочення виконання зобов`язань (інфляційних збитків) є обгрунтованим.

Заперечуючи правильність наданого позивачем розрахунку, відповідач в порядку статті 81 ЦПК України не надав на його спростування свого розрахунку.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не пред`являв відповідачу вимоги про повернення грошових коштів, тому строк виконання зобов`язання не настав, спростовуються як діями відповідача по частковому перерахунку грошових коштів, так і офіційною вимогою представника позивача (а.с. 25-27).

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 10 вересня 2019 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року - без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара