Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 755/17641/18

провадження № 61-13926св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який у подальшому було уточнено.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з 04 березня 1992 року до 26 жовтня 2016 року вона перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року у справі № 755/12949/16-ц було розірвано.

За час перебування у шлюбі ними було набуто таке майно:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 14 квітня 2008 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , вартість якої згідно з висновком оцінки становить 770 500,00 грн;

- житловий будинок, житловою площею 48,1 кв. м, з господарськими спорудами на АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 24 червня 1998 року, право власності на який зареєстровано за нею, вартістю якого згідно з висновком незалежної оцінки становить 2 133 000,00 грн;

- земельну ділянку, площею 0,570 га, розташовану на АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за нею згідно з державним актом на право приватної власності на землю, вартість якої становить 324 900,00 грн;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , згідно з договором купівлі-продажу від 23 жовтня 1998 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , вартість якої за висновком незалежної оцінки становить 791 780,00 грн;

- трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , згідно з договором купівлі-продажу від 05 грудня 2013 року, право власності на яку зареєстровано за нею та за відповідачем в рівних частках, вартість якої за висновком оцінки становить 2 745 900,00 грн;

- автомобіль «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстроване за нею, вартість якого за висновком незалежної оцінки становить 537 300,00 грн.

ОСОБА_1 зазначала, що у її користуванні перебуває трикімнатна квартира АДРЕСА_4 , у якій ОСОБА_2 не проживає, комунальні послуги повністю сплачує вона.

У користуванні ОСОБА_2 знаходяться квартира АДРЕСА_3 та автомобіль «Lexus RХ 350», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Жилий будинок на АДРЕСА_2 знаходиться за межами м. Києва, у зв`язку з чим користування ним без автомобіля для неї є край ускладненим. Тому вважає, що доцільно виділити цей будинок у власність ОСОБА_2 разом із земельною ділянкою та автомобілем.

Встановлення порядку користування трикімнатною квартирою є недоцільним, оскільки цією квартирою користується виключно вона, ОСОБА_2 там не мешкає, останній має однокімнатну квартиру, у якій проживає.

При виділі у власність ОСОБА_2 житлового будинку його житлові права не будуть порушені. Різниця вартості майна може бути компенсована грошовими коштами.

Домовленості з ОСОБА_2 щодо поділу майна подружжя не досягнуто.

Ураховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 на підставі статей 69 70 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просила суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 791 780,00 грн;

- жилий будинок АДРЕСА_2 , вартістю 2 133 000 грн;

- земельну ділянку, площею 0,570 га, розташовану на АДРЕСА_2 , вартістю 324 900,00 грн;

- автомобіль «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 537 300,00 грн.

За ОСОБА_1 визнати право власності на:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 770 500,00 грн;

- трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 2 745 900,00 грн.

Стягнути зі сторони, якій буде виділено майно більшої вартості ніж частка у спільному майні, на користь іншої сторони грошову компенсацію різниці вартості частки майна, а також стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування квартирою.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що трикімнатна квартира АДРЕСА_4 , згідно з договором купівлі-продажу від 05 грудня 2013 року, оціночною вартістю 3 908 404 грн, право власності на яку зареєстровано по 1/2 частини за ним та за ОСОБА_1 , є їхньою спільною частковою власністю, а не спільною сумісною власністю, як зазначає ОСОБА_1 у первісному позові. Він проживає у зазначеній трикімнатній квартирі, квартира є їхньою спільною частковою власністю, а тому вважає, що необхідно встановити порядок користування цією квартирою.

ОСОБА_2 вважав, що запропонований ОСОБА_1 варіант поділу майна порушує його права та інтереси, а також є значним відступленням від рівності часток у спільній сумісній власності подружжя у порушення вимог статті 70 СК України. Вартість спільно набутого подружжям майна становить 6 978 480,00 грн, з яких 1/2 частини становить 3 489 240,00 грн із врахуванням вартості трикімнатної квартири, а вартість майна, яке ОСОБА_1 просить виділити йому, є нижчою від вартості 1/2 частини майна, та становить 3 193 430,00 грн і на 295 810,00 грн нижче від половини частки.

Отже, він пропонував поділити майно у зазначений ним спосіб, за яким у його власність перейде майно на суму 2 070 666,00 грн, а у власність ОСОБА_1 - на суму 2 133 000,00 грн, що перевищує 1/2 частини на 31 167,00 грн, яку ОСОБА_1 має сплатити йому як компенсацію.

Добровільно поділити майно ОСОБА_1 відмовляється.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд виділити йому та визнати за ним право власності на:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ;

- автомобіль «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 виділити:

- житловий будинок, житловою площею 48,1 кв. м, з господарськими спорудами, на АДРЕСА_2 .

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_4 , що належить в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частини кожному, згідно з висновком експерта, який буде поданий під час розгляду цієї справи. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за перевищення частки у спільному сумісному майні в розмірі 31 167,00 грн; судові витрати, які складаються із судового збору, витрат за надання висновків про вартість об`єктів оцінки та правничої допомоги.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування квартирою прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 770 500,00 грн,

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_2 , вартістю 2 133 000,00 грн.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 791 780,00 грн,

- легковий автомобіль «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 462 400,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію вартості майна в розмірі 824 660,00 грн.

У інших частинах позовних вимог основного та зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди виходили з того, що право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 набуто сторонами в період перебування у шлюбі. При укладенні договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2013 року сторони визначили, що квартира належить їм на праві спільної часткової власності у рівних частках по 1/2 частини кожному, що також підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Отже, до позовної вимоги про визнання права власності на трикімнатну квартиру за ОСОБА_1 не може бути застосовано положення статті 70 СК України. Тому ця квартира залишається у спільному користуванні сторін як співвласників по 1/2 частини.

Вимоги зустрічного позову в частині визначення порядку користування спірною трикімнатною квартирою не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи через проведення перепланування та переобладнання квартири встановити порядок користування приміщеннями квартири неможливо.

Щодо земельної ділянки площею 0,570 га на АДРЕСА_2 , то вона є особистою власністю ОСОБА_1 , тому поділу як майно подружжя не підлягає. За цих обставин суди вважають, що у зв`язку з цим у порядку поділу майна подружжя необхідно визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на зазначеній земельній ділянці.

Щодо однокімнатних квартир на АДРЕСА_1 та на пр- АДРЕСА_9 , то ОСОБА_2 підлягає виділенню у власність однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , а однокімнатна квартира АДРЕСА_1 підлягає виділенню у власність ОСОБА_1 . Саме такий поділ буде рівнозначним для сторін з огляду на наявний обсяг спільно набутого у шлюбі нерухомого та рухомого майна.

Вартість всього майна, яке підлягає поділу між сторонами, становить 4 157 680,00 грн, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частини, а саме по 2 078 840,00 грн кожному у спільному майні подружжя. Оскільки ОСОБА_1 виділено майна на суму 2 903 500 грн, а ОСОБА_2 на суму 1 254 180,00 грн, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація вартості майна у розмірі 824 660,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 у справі № 166/942/18 (провадження № 61-1320св19), від 24 травня 2021 року у справі № 205/6009/18 (провадження № 61-526св21), від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), а також вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанції, виділяючи у власність ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 , не звернули увагу на те, що цей житловий будинок не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому він не відноситься до спільної сумісної власності подружжя та є самочинним будівництвом.

Також судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 не надавала згоди на стягнення з неї компенсації за перевищення частки виділеного їй майна.

Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_4 , брата ОСОБА_1 , який надавав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у борг 60 000,00 дол. США для придбання спірної трикімнатної квартири та її облаштування, а також у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутність адвоката Чібірєвої О. П.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року до закінчення касаційного провадження і витребувано із Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/17641/18.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

З 04 березня 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року було розірвано.

За час перебування сторін у шлюбі ними набуто у власність майно.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 червня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори Пашкевич Л. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1-2995, ОСОБА_1 придбала житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_2 . (т. 1, а. с. 10).

Згідно з висновком вартості об`єкта незалежної оцінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр оцінки» (далі - ТОВ «Український центр оцінки») від 11 листопада 2018 року ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становить 2 133 000,00 грн (т. 1, а. с. 20).

На ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю від 10 лютого 2003 року серії І-КВ № 017235 на земельну ділянку, площею 0,570 га, розташовану на території АДРЕСА_2 , на підставі рішення Виконавчого комітету Розаліївської сільської ради народних депутатів від 12 грудня 2000 року (т. 1, а. с. 62).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки загальною площею 0,570 га ТОВ «Київська оціночна компанія» від 18 лютого 2019 року ринкова вартість земельної ділянки, загальною площею 0,570 га, розташованої на АДРЕСА_2 , становить 324 900,00 грн (т. 1, а. с. 171-185).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 1998 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до висновку вартості об`єкта незалежної оцінки ТОВ «Український центр оцінки» від 11 листопада 2018 року ринкова вартість однокімнатної квартир АДРЕСА_3 становить 791 780,00 грн (т. 1, а. с. 18).

Також згідно із звітом про експертну оцінку вартості об`єкта фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 22 грудня 2018 року оціночна вартість однокімнатної квартир АДРЕСА_3 складає 795 361,00 грн (т. 1, а. с. 106-115).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., зареєстрованим в реєстрі за № 1928, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 12, 51).

Відповідно до висновку вартості об`єкта незалежної оцінки ТОВ «Український центр оцінки» від 11 листопада 2018 року ринкова вартість однокімнатної квартиру АДРЕСА_1 становить 770 500,00 грн (т. 1, а. с. 17).

Також згідно із звітом про експертну оцінку вартості об`єкта фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 22 грудня 2018 року оціночна вартість однокімнатної квартир АДРЕСА_1 складає 799 043,00 грн (т. 1, а. с. 91-100).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., зареєстрованим в реєстрі за № 2319, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 14,15, 59, 60, 63, 220 (оригінал).

Відповідно до висновку вартості об`єкта незалежної оцінки ТОВ «Український центр оцінки» від 11 листопада 2018 року ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_4 становить 2 745 900,00 грн (т. 1, а. с. 19).

Також згідно із звітом про експертну оцінку вартості об`єкта фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 22 грудня 2018 року оціночна вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_4 складає 3 908 404,00 грн (т. 1, а. с. 64-73).

Згідно з висновком судового експерта Комашка Р. В. від 17 лютого 2020 року № 3-02/2019, складеним на виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_4 станом на дату проведення експертизи становить 3 900,000,00 грн (т. 2, а. с. 33-53).

14 липня 2016 року на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та довідкою Територіального сервісного центру № 8041 Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 08 листопада 2018 року № 1033 (т. 1, а. с. 16, 61).

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності про вартість об`єкта незалежної оцінки ТОВ «Український центр оцінки» від 11 листопада 2018 року ринкова вартість автомобіля «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , становить 537 300,00 грн (т. 1, а. с. 21).

Також згідно із звітом про експертну оцінку вартості об`єкта фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 22 грудня 2018 року оціночна вартість автомобіля «Lexus RХ 350», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 476 262,00 грн (т. 1, а. с. 79-84).

Згідно з висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи Київської незалежної судово-експертної установи від 06 серпня 2019 року № 2851, проведеної на виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року, ринкова вартість автомобіля «Lexus RХ 350», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на час проведення експертизи, становить 462 400,00 грн (т. 1, а. с. 238-255).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині поділу між сторонами однокімнатних квартир, автомобіля та позовних вимог зустрічного позову про встановлення порядку користування трикімнатною квартирою не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо визначення правового статусу трикімнатної квартири АДРЕСА_4

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 640/18895/15 (провадження № 61-465св21) дійшов висновку, що «квартира належала сторонам на праві спільної часткової власності, а тому на неї в цілому та на її частки не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки за обставинами цієї справи сторони, набуваючи квартиру у власність, умовами договору купівлі-проваджу визначили, що набувають її у спільну часткову власність по 1/2 частині квартири кожний».

У справі, яка розглядається в порядку касаційного провадження, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи те, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2319, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірна квартира належала сторонам на праві спільної часткової власності згідно з умовами договору, тобто кожному із подружжя належало по 1/2 частини квартири, відповідно, на спірну квартиру не поширюється режим спільної сумісної власності, оскільки при її набутті сторони визначили інший правовий режим - спільна часткова власність.

Щодо вимог про поділ земельної ділянки площею 0,570 га, розташованої на території АДРЕСА_2 , та розміщеного на ній житлового будинку

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість частину першу статті 57 СК України було доповнено, зокрема пунктом 5, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок щодо застосуванню норм Закону України від 11 січня 2011 року «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» зроблено в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що спірна земельна ділянка, площею 0,570 га, розташована на території АДРЕСА_2 , набута ОСОБА_1 у власність за рахунок безоплатної приватизації, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Розаліївської сільської ради народних депутатів від 12 грудня 2000 року та державним актом на право приватної власності на землю від 10 лютого 2003 року серії І-КВ № 017235.

Отже, земельна ділянка площею 0,570 га, розташована на території АДРЕСА_2 , є особистою власністю ОСОБА_1 , режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, тому поділу, як майно подружжя, вона не підлягає.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що необхідно у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , який розмішений на належній ОСОБА_1 земельній ділянці.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що площа спірного житлового будинку була збільшена з 48,1 кв. м до 150 кв. м і він є самочинним будівництвом, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що площа спірного житлового будинку була збільшена з 48,1 кв. м до 150 кв. м і цей будинок є самочинним будівництвом.

Судами першої та апеляційної інстанцій прийнято до уваги наданий ОСОБА_1 висновок вартості об`єкта незалежної оцінки ТОВ «Український центр оцінки» від 11 листопада 2018 року, відповідно до якого ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_2 визначена у розмірі 2 133 000,00 грн, з яким погодився ОСОБА_2 .

Щодо стягнення грошової компенсації відповідно до частини четвертої статті 71 СК України

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Разом із цим, оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Указане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Крім цього, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц, та вказала, що: «Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні».

Судами першої та апеляційної інстанцій визначено вартість всього майна, яке підлягає поділу між сторонами, у розмірі 4 157 680,00 грн. Таким чином, вартість частки кожного з подружжя має становить по 2 078 840,00 грн. Оскільки ОСОБА_1 виділено майна на суму 2 903 500,00 грн, а ОСОБА_2 на суму 1 254 180,00 грн, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація вартості майна в розмірі 824 660,00 грн, що складає різницю між цими сумами.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що ніхто із сторін не заявляв вимог про компенсацію, оскільки це не відповідає дійсності, так як в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 міститься вимога: «стягнути зі сторони, якій буде виділено майно по більшій вартості, ніж частка у спільному майні, на користь іншої сторони грошову компенсацію різниці вартості частки майна та стягнути з ОСОБА_2 судові витрати» (т. 1, а. с. 164-169).

Крім того, у вимогах зустрічного позову ОСОБА_2 просив про стягнення на його користь компенсації за перевищення частки (т. 1, а.с. 38-45).

Відмінність суми компенсації, заявленої відповідачем, від суми, визначеної судом, не є виходом за межі позову, оскільки судом одночасно вирішувались вимоги первісного і зустрічного позовів та питання поділу спільного майна подружжя. Вказане свідчить про наявність згоди обох сторін на виплату грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація вартості майна в розмірі 824 660,00 грн.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 у справі № 166/942/18 (провадження № 61-1320св19), від 24 травня 2021 року у справі № 205/6009/18 (провадження № 61-526св21), від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), оскільки у цій справі інші фактичні обставини справи.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_4 , брата ОСОБА_1 , який надавав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в борг 60 000,00 дол. США для придбання спірної трикімнатної квартири та її облаштування, а також у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутність адвоката Чібірєвої О. П., з огляду на таке.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_4 відмовлено.

На виконання вимог статті 260 ЦПК України ухвалу суду мотивовано тим, що предметом спору є поділ майна подружжя та встановлення порядку користування квартирою. Наявність існування боргових зобов`язань та заборгованості за укладеним правочином не позбавляє права третю особу на звернення до суду за захистом своїх прав до позичальника, якщо він вважає, що такі права порушено, тому ці правовідносини є самостійним спором у межах інших цивільних правовідносин, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи на стороні позивачки - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

27 січня 2021 року адвокат позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 був повідомлений про оголошення у справі перерви на 10 лютого 2021 року, про що міститься в матеріалах справи розписка (т. 2, а. с. 120).

10 лютого 2021 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшло клопотання ОСОБА_1 про оголошення у справі перерви у зв`язку з тим, що її адвокат Бевз В. В. захворів, а вона самостійно не може захищати свої права та інтереси в суді (т. 2, а. с. 123).

Також, 10 лютого 2021 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшло клопотання ОСОБА_2 , відповідно до якого останній не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про оголошення у справі перерви, оскільки це є затягуванням розгляду справи (т. 2, а. с. 121, 122).

Відповідно до протоколу судового засідання Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про оголошення у справі перерви відмовлено (т. 2, а. с. 126-128).

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина перша статті 275 ЦПК України).

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про оголошення у справі перерви, не є підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року підлягає поновленню.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк