Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 755/1795/15-ц
провадження № 61-7102св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулішенка Ю. М., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання права сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання однією сім`єю.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 30 грудня 2003 року до 10 жовтня 2011 року вона та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім`єю.
За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними набуто у власність нежитлові будівлі на АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , квартиру АДРЕСА_3 , квартиру АДРЕСА_4 . Указане нерухоме майно є об`єктами їх спільної сумісної власності як подружжя.
Посилаючись на те, що, ОСОБА_2 не визнає її право власності на вказані об`єкти нерухомості, ОСОБА_1 просила встановити факт постійного проживання її та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати спільною сумісною власністю подружжя зазначене нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 01 вересня 2004 року до жовтня 2011 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 22 486,20 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; трикімнатну квартиру, загальною площею 70,3 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ; одинадцятикімнатну квартиру, загальною площею 422 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 654,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 вересня 2004 року до жовтня 2011 року, тому об`єкти нерухомого майна, придбані у цей період, є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року клопотання АТ «Укрсоцбанк» задоволено.
Поновлено АТ «Укрсоцбанк» строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року.
Зупинено дію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю висновків суду першої інстанції про необхідність встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 01 вересня 2004 року до жовтня 2011 року та визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що спірне майно є його особистою власністю, а тому суд правильно визнав указане майне спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки на час укладення іпотечного договору єдиним власником спірного нерухомого майна був відповідач, письмової згоди на укладення цього договору зі сторони позивача не було потрібно.
Апеляційним судом зазначено, що рішення суду про визнання майна спільною сумісною власністю щодо особи, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, ухвалено майже через десять років після укладення іпотечного договору, що не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв`язку з укладенням саме цього іпотечного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк» просило скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 70,3 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , та одинадцятикімнатну квартиру, загальною площею 422 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у вказаній частині, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не перевірив статус спірного майна, яке перебуває в іпотеці банку. За таких обставин АТ «Укрсоцбанк» необхідно було залучити до участі у справі.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції проігнорував надані АТ «Укрсоцбанк» докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було особистою власністю відповідача.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми статті 60 СК України, оскільки не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, відповідно до яких статус спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки часом набуття майна у власність, але й коштами, за які таке майно було набуто.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2019 року, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 заперечувала проти доводів АТ «Укрсоцбанк» та просила закрити касаційне провадження з огляду на те, що оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ «Укрсоцбанк».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/1795/15-ц.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 30 грудня 2003 року до жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім`єю.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 липня 2005 року, укладеного між Малим приватним підприємством «Оріяна-К» та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 набув у власність нежилі будівлі, загальною площею 22 486,20 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 набув у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2006 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 набув у власність одинадцятикімнатну квартиру АДРЕСА_8 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 набув у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_9 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі
статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
У справі, що переглядається, факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу встановлено та не заперечується.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
У пункті 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року визначено, що суд під час проведення попереднього судового засідання вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Отже, якщо з матеріалів справи вбачається, що склад осіб, які беруть участь у справі, має бути інший, суд з урахуванням наведеного повинен вчинити дії, які передбачені частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року.
З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2007 року між ТОВ «УніКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000001885, за умовами якого позичальнику було надано грошові кошти в загальній сумі 950 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ТОВ «УніКредит Банк» та ОСОБА_2 були укладені такі договори іпотеки:
від 30 березня 2007 року № MRTG-000000001885/S, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «УніКредит Банк» квартиру АДРЕСА_9 ;
від 20 лютого 2007 року № MRTG-000000001885/S, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «УніКредит Банк» квартиру АДРЕСА_8 .
Обставини існування між ТОВ «УніКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 кредитно-іпотечних правовідносин зазначені АТ «Укрсоцбанк» у апеляційній скарзі на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року.
Зазначених обставин апеляційний суд до уваги не взяв, не врахував, що розгляд справи у суді першої інстанції проведено з порушенням наведених вимог закону, оскільки до участі у справі судом не було залучено іпотекодержателя частини спірного нерухомого майна - АТ «Укрсоцбанк» як правонаступника ТОВ «УніКредит Банк».
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою АТ «Укрсоцбанк», апеляційний суд усупереч вимогам статті 129 Конституції України не сприяв відновленню порушених прав і охоронюваних законом інтересів банку, який не брав участі у справі.
У частині першій статті 9 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).
Згідно з частинами першою, другою статті 10 Закону України «Про іпотеку» якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов`язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб.
Іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.
Крім того, колегія суддів зазначає, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Проте суди не звернули увагу на те, що поділу підлягає все майно подружжя, у тому числі і їх боргові зобов`язання, а не окрема його частина, у даному випадку тільки нежитлові приміщення.
Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, всупереч вимогам статей 212-214 303 ЦПК України 2004 року та статей 263 264 367 ЦПК України не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановили склад сторін справи та дійшли передчасних висновків про задоволення позову.
Судове рішення щодо іпотечного майна безспірно впливає на права та обов`язки іпотекодержателя, тому висновок апеляційного суду, що права банку не порушені, є безпідставним і банк має бути залучений до участі у справі.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 717/1140/15-ц (провадження
№ 61-21060св18).
Оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк