Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 755/21049/15-ц

провадження № 61-17365св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції

(м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року

у складі судді Виниченко Л. М. і постанову Київського апеляційного суду

від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 , спадкоємцем якої за законом

та правонаступником у цій справі є ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності

від 19 травня 2015 року, виданої нею на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г.

за реєстровим номером 996 (далі - приватний нотаріус Іценко О. Г., приватний нотаріус), та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 вказувала, що 19 травня 2015 року

у приміщенні Київської міської клінічної лікарні № 1 за адресою: вул. Харківське шосе, 121, м. Київ приватний нотаріус Іценко О. Г. посвідчила довіреність від її імені на ім`я ОСОБА_2 , якою вона начебто уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися всім своїм майном і коштами, у тому числі належною їй квартирою АДРЕСА_1 , надавши повноваження для укладення договору купівлі-продажу, а також договору дарування квартири ОСОБА_3 , з правом укладення та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, у разі необхідності попередніх договорів, договорів завдатку, договорів про розірвання, за ціну та на умовах на її розсуд, з будь-яких інших питань, пов`язаних з розпорядженням та користуванням квартирою та з питань реєстрації прав та їх обтяжень.

19 травня 2015 року між ОСОБА_4 , від імені якої на підставі вказаної довіреності діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Іценко О. Г.

Зазначала, що на час підписання довіреності вона знаходилася в лікарні після операції, яку їй робили під загальним наркозом, погано пам`ятає, як підписувала довіреність, вказує, що ОСОБА_2 викрала її паспорт, обох відповідачок вона раніше дуже мало знала, про продаж своєї квартири вона дізналася вже після виходу з лікарні, коли ОСОБА_2 почала вимагати її виселення

з квартири, іншого житла вона не має, до того ж їй 86 років, крім того, у неї є син та онуки, і саме їм вона збиралася залишити квартиру, а не віддати єдине житло стороннім особам, до того ж вказані у пункті 4 договору купівлі-продажу квартири кошти за квартиру до підписання договору вона не отримувала, тобто відповідачі скористалися її безпорадним станом після перенесеної операції

та наркозу, а також її похилим віком.

Посилаючись на викладене та на частини третю, п`яту статті 203, частину першу статті 215, частину першу статті 225 ЦК України позивач просила визнати недійсною довіреність від 19 травня 2015 року, видану нею на ім`я

ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Іценко О.Г. за реєстровим номером 996, та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

від 19 травня 2015 року, укладений від її імені ОСОБА_2 з покупцем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г. за реєстровим номером 1003.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , замінено позивача ОСОБА_4 правонаступником - ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності та договору купівлі-продажу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 19 травня 2015 року, видану ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., зареєстровану в реєстрі за номером 996.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 19 травня 2015 року, укладений від імені ОСОБА_4 ОСОБА_2 на підставі довіреності

від 19 травня 2015 року з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., зареєстрований в реєстр за номером 1003.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з висновком судово- психіатричного експерта від 27 лютого 2018 року № 131 позивач

ОСОБА_4 на час підписання нею довіреності від 19 травня 2015 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (Р01.8) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилаються

на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначають, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження

№ 61-5896св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц (провадження № 61-13426св18) та у постановах Верховного Суду України

від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі

№ 6-1531цс16.

Зазначають, що підставою для визнання правочину недійсним згідною

з частиною першої статті 225 ЦК України є абсолютна неспроможність особи

в момент вчинення правочинну розміти значення своїх дій або керувати ними, проте у цій справі позивач не лише не перебувала у такому стані постійно, але

й не знаходилась у ньому в післяопераційний період, оскільки оперативне втручання на нозі їй проводили під місцевим, а не загальним наркозом,

що виключало больовий шок, якій міг би викликати порушення адекватності сприйняття навколишнього.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/21049/15-ц, витребувано справу з Дніпровського районного суду м. Києва.

Зупинено дію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня

2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 1993 року, зареєстрованого на товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним номером 3/0805-828, належала двокімнатна квартира загальною площею 53,32 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Із 06 до 28 травня 2015 року ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 1 з діагнозом періпротезний перелом правого стегна у верхній третині зі зміщенням та 14 травня 2015 року проведено лікування: метало остеосинтез перелому пластиною, антибактеріальна терапія, переливання одногрупної крові.

19 травня 2015 року ОСОБА_4 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважила ОСОБА_2 , серед іншого, розпоряджатися належним їй майном, в тому числі квартирою

АДРЕСА_1 , доручила укласти від її імені договір купівлі-продажу цієї квартири або договір дарування з ОСОБА_3 ,

з правом укладення та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, в разі необхідності попередніх договорів, договорів завдатку, договорів про розірвання, за ціну та на умовах на її розсуд, з будь-яких інших питань, пов`язаних з розпорядженням та користуванням вказаною квартирою, а також

з питань реєстрації прав та їх обтяжень.

У тексті довіреності зазначено, що у зв`язку з хворобою та похилим віком довірителя ОСОБА_4 довіреність підписано та посвідчено в приміщенні Київської міської клінічної лікарні № 1 за адресою:

АДРЕСА_3 .

19 травня 2015 року між ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О. Г., зареєстрований у реєстрі за № 1003.

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 подала позов про визнання довіреності

та договору купівлі-продажу недійсним і, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що момент видачі довіреності вона пам`ятає дуже погано, наміру відчужувати належну їй квартиру вона не мала, це не відповідало її волі,

на момент підписання довіреності вона знаходилась у лікарні після перенесеної операції, на той час за станом здоров`я та через похилий вік вона

не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 27 лютого 2018 року № 131, ОСОБА_4 на час підписання довіреності від 19 травня 2015 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (F01.8) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій

та не могла керувати ними.

У висновку судово-психіатричного експерта № 131 від 27 лютого 2018 року зазначено, що при огляді лікарем відділення 18 травня 2015 року підекспертна вивляла «помірний» загальний стан, була «при свідомості». При огляді лікарями 19 травня 2015 року аналогічно констатовано, що «… загальний стан хворої поліпшився, при свідомості, поведінка адекватна …»; температура тіла вранці

і ввечері - 37,3 С, описано соматичний стан (арк. 56 на звороті у МКСХ

№ 9571/423 з КМКЛ № 1). При огляді лікарем відділення 20 травня 2015 року зазначено, що «стан хворої дещо покращився, зберігається біль у дільниці перелому, загальна слабкість, задишка …»; описано соматичний стан

(арк. 57 у МКСХ № 9571/423 з КМКЛ № 1).

Судово-психіатричний експерт ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив,

що ОСОБА_4 особисто двічі оглядалась членами комісії у березні 2017 року та 27 лютого 2018 року, з нею проводилась співбесіда з аналізом мислення, поведінки, контактності, вивчалась вся медична документація, базовим документом була історія хвороби 1995 року, вивчали питання та акцентувалась увага щодо підекспертної на дату підпису довіреності - 19 травня 2015 року, також членами комісії враховано додаткові відомості - покази свідків. Згідно

з історією хвороби, після проведеної 14 травня 2015 року операції больовий шок у підекспертної тривав 13 днів, синтезували та узагальнювали стан, збудження

у часі та в просторі, проводили щоденний аналіз стану і його перехід під час хвороби, медикаментозні чинники, враховували і аналізували порушення поведінки, свідомості.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Із матеріалів спадкової справи № 1224/2018 щодо майна ОСОБА_4 убачається, що 05 грудня 2018 року до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері звернувся ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , замінено позивача ОСОБА_4

у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності та договору купівлі-продажу правонаступником - ОСОБА_1

24 січня 2020 року через канцелярію суду представник ОСОБА_3 - адвокат Дробович В. А. подав клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яке було розглянуто судом у цей же день

та постановлено ухвалу про залишення його без задоволення.

20 вересня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись

до апеляційного суду з клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи. З аналогічним клопотанням у судовому засіданні

28 вересня 2021 року до апеляційного суду звернувся представник

ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , клопотання якого було розглянуте судом без виходу до нарадчої кімнати і відхилене.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що зібраними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом на час підписання довіреності

від 19 травня 2015 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тому відповідно до статті 225 ЦК України цю довіреність

та укладений на її підставі договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсними.

Колегія суддів касаційного суду не може в повній мірі погодитись з цим висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору

та досягли згоди про всі його істотні умови.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним

за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи

в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Стаття 225 ЦК України поширюється на ті випадки, коли фізичну особу

не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або)

не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня

2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21).

Тобто стан, в якому перебувала особа в такий момент, характеризується

як тимчасово недієздатний, тому для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

При цьому лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 квітня

2022 року у справі № 700/491/20 (провадження № 61-644св22), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14 (провадження

№ 61-7835сво19), у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року (провадження № 6-1531цс16), від 29 лютого 2012 року (провадження № 6-9цс12).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї

зі сторін.

Справи про визнання правочинів недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Судам слід оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до статей 89 110 ЦПК України.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експерта в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку у сукупності

з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того,

чи була особа в конкретний момент здатна вчинити правочин, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Схожі за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року

у справі № 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19), у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року (провадження 6-2833цс16).

У справі, що переглядається суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювану довіреність та правочин недійними, взяли до уваги лише висновок судової-психіатричної експертизи.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 103, пункту 2 частини першої статті 105, частин першої-другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому експерту або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У січні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Дробович В. А. подав

до суду першої інстанції клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, просив призначити повторну судово-психіатричну експертизу, на розгляд якої поставити питання, чи здатна була ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на її вікові особливості, фізичний, психічний стан та дію лікарських препаратів усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації, під час вчинення нотаріально посвідченої довіреності від 19 травня 2015 року.

Обґрунтовуючи подане клопотання, представник відповідача вказував

на сумніви у повноті, ясності, мотивованості, відповідності іншим матеріалам справи висновку експерта.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Дробович В. А. залишено без задоволення. Прийняту ухвалу суд мотивував тим, що висновок судово-психіатричного експерта є ясним і повним і немає необхідності у проведенні додаткової судово-психіатричної експертизи в супереч тому, що відповідач заявляв про проведення повторної, а не додаткової експертизи. При цьому

в основу судового рішення був покладений саме висновок судової експертизи, який ставився під сумнів.

20 вересня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись

до апеляційного суду з клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи. З аналогічним клопотанням у судовому засіданні

28 вересня 2021 року до апеляційного суду звернувся представник

ОСОБА_3 - ОСОБА_6 . Подані до апеляційного суду клопотання також обґрунтовані недостатньою вмотивованістю висновку судово-психіатричного експерта, а також тим, що висновок суперечить іншим матеріалам справи.

Клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 розглянуте апеляційним судом у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати

і відхиленебез достатнього обґрунтування.

Так, у клопотаннях про проведення повторної експертизи заявник вказував

на те, що суди не оцінили висновок експертизи з точки зору його повноти

та відповідності зовнішнім обставинам, показанням свідків щодо поведінки досліджуваної особи саме у травні 2015 року, даним медичних обстежень під час перебування у лікарні у травні 2015 року, а також зібраним у справі іншим медичним документам, як то медичним картам стаціонарного хворого

з травматологічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 1, амбулаторного хворого з Київської міської клінічної лікарні «ЦПМСД № 3 Дніпровського району м. Києва», виписці з відділення гнійної хірургії Київської міської клінічної лікарні № 3, письмовій відповіді на запит судді з Київської міської клінічної лікарні «ЦПМСД № 3 Дніпровського району м. Києва».

Висновок експертизи обґрунтований наявністю стійкого хронічного психічного розладу у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу

з вираженим психоорганічним синдромом (F01.8), який діагностовано

у 2018 році, огляди досліджуваної особи, на які спирається експерт у висновку, також проводились у березні 2017 року та у лютому 2018 року, тобто значно пізніше, ніж укладено оспорювані правочини.

У клопотанні заявник вказувала, що у висновку судово-психіатричного експерта від 27 лютого 2018 року № 131 немає відомостей про стан тимчасової недієздатності позивача саме 19 травня 2015 року, який би характеризувався нездатністю вчинити правочин, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто на момент видання оспорюваної довіреності, що вказує

на неповноту та передчасність висновку про те, що є підстави для застосування частини першої статті 225 ЦК України.

Навпаки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій з висновку судово-психіатричного експерта від 27 лютого 2018 року № 131 та медичної документації, за день до видачі оскаржуваної довіреності, у день видачі

(19 травня 2010 року) і на наступний після видачі довіреності день лікарями

у підекспертної констатовано покращення загального стану, позивач була при свідомості, її поведінка була адекватною.

Заявник вказував, що із матеріалів медичної документації вбачається,

що стійкий хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (F01.8) у позивача діагностовано лише у 2018 році під час огляду при проведенні експертизи, а не у травні 2015 року, коли мали місце події, щодо яких йдеться

у справі. Інші зібрані у справі медичні документи не містять відомостей про діагностування у ОСОБА_4 станом на травень 2015 року захворювань, під час перебігу яких особа за своїм психічним станом не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними. При цьому експерт не дослідив та не відобразив

у висновку зібрану у справі медичну документацію щодо ОСОБА_4 ,

а наведений у висновку запис з медичної карти досліджуваної, зроблений

19 травня 2015 року під час її перебування на стаціонарному лікуванні

в Київській міській клінічній лікарні № 1 у період з 06 до 28 травня 2015 року, під час післяопераційної реабілітації, про те, що «при огляді лікарями аналогічно констатовано, що загальний стан хворої поліпшився, при свідомості, поведінка адекватна» взагалі ставить під сумнів об`єктивність та достовірність висновку судово-психіатричного експерта.

Крім того, заявник вказував на те, що інші зібрані у справі докази,

як то показання свідків щодо поведінки досліджуваної особи саме

у травні 2015 року, дані медичних обстежень під час перебування у лікарні

у травні 2015 року, інша медична документація, покази нотаріуса та пояснення ОСОБА_7 щодо обставин перебування ОСОБА_4 у лікарні суди

до уваги не взяли, не навівши при цьому всупереч частині третій статті 89 ЦПК України та статті 263 ЦПК України мотивів їх відхилення.

У рішенні від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право

на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30), а в рішенні

від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли

за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року

у справі № 755/7546/17 (провадження № 61-17881св21), від 03 травня 2022 року

у справі № 172/223/19 (провадження № 61-428св22).

Таким чином доводи відповідача щодо сумнівів у повноті, ясності, мотивованості, відповідності іншим матеріалам справи висновку експерта

не були почуті судом всупереч усталеній практиці ЄСПЛ та положенням Конвенції.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання

їм юридичної оцінки, а також оцінки всім зібраним у справі доказам. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення

у справі неможливо.

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відповідно

до частини першої, другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким,

що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Викладене ж дає підстави для сумнівів щодо повноти та правильності встановлення необхідних для вирішення справи обставин, а також щодо належності, допустимості, достовірності доказів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норму статті 400 ЦПК України.

З наведеної норми процесуального права вбачається, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями збирати та досліджувати нові докази, встановлювати обставини, що не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 461/519/17 (провадження № 14-264цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження

№ 14-483цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини,

що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які

не були встановлені судами попередніх інстанцій, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладені у цій постанові висновки Верховного Суду, оскільки висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої

чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 та частина перша статті 417 ЦПК України), оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та впливають на права й інтереси учасників спору, та ухвалити законне

й обґрунтоване рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу

на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іценко Оксана Григорівна, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун