Постанова

Іменем України

23 січня 2023 року

м. Київ

справа № 755/2508/22

провадження № 61-11236св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,-Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курило Яна Олегівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюк Вадим Олегович, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, -Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивача.

Після її смерті відкрилася спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 .

У передбачений законодавством строк позивач подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Після звернення до нотаріуса, позивачу стало відомо про наявність заповіту від 12 лютого 2015 року, за змістом якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно онуці ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, щона час складання заповіту ОСОБА_3 мала проблеми з психічним здоров`ям.

Отже, заповіт від 12 лютого 2015 року суперечить дійсному волевиявленню спадкодавця, в момент його складання ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вказує, що позовна давність пропущена, оскільки у жовтні 2016 року позивач вже звертався до суду із таким позовом до ОСОБА_2 (справа № 755/16079/16-ц), однак у задоволенні позову йому було відмовлено у зв`язку з недоведеністю обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

У березні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування (справа № 755/4313/19), за результатами розгляду якого Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 11 червня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Зазначені обставини є поважною причиною пропуску строку, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого права.

Крім того, пред`явлення позову до суду перериває перебіг позовної давності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 12 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Курило Я. О., зареєстрований в реєстрі за № 209.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Предметом позову у справі № 755/16079/16-ц було визнання недійсним заповіту від 12 лютого 2015 року на підставі статей 225 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Посилання позивача, що внаслідок несумлінних дій адвоката під час розгляду справи № 755/16079/16-ц він був позбавлений права на ефективний судовий захист, не є підставою для звернення повторно до суду із позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

При цьому апеляційний суд зазначив, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У справі № 755/16079/16-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що внаслідок тяжкої хвороби матері, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, на час складання заповіту мати була під дією сильних знеболюючих препаратів. При цьому як на підставу своїх вимог посилався на положення статей 203 215 225 1257 ЦК України.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову у справі № 755/16079/16-ц суд виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що на час складання заповіту ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що заповіт від 12 лютого 2015 року підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203 215 225 1257 ЦК України, оскільки він суперечить вільному волевиявленню заповідача, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Тобто позовні вимоги ОСОБА_1 є тотожними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюк В. О., в якій заявник просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підстави, якими позивач обґрунтовував свої вимоги у справі № 755/16079/16-ц та у цій справі не є тотожними.

Суди не взяли до уваги, що у справі № 755/16079/16-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги на підставі показів свідків, своїх показів щодо поганого зору спадкодавця, у зв`язку з чим остання не могла самостійно читати, не могла самостійно ходити тощо.

Натомість у цій справі позивач посилається на інші обставини, зокрема чітко стверджує, що спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання спірного заповіту. Також позивач має на меті провести посмертну судово-психіатричну експертизу.

Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що між сторонами виник спір з тих самих підстав, які вже були предметом дослідження суду у справі № 755/16079/16-ц, оскільки у справі № 755/16079/16-ц суд не давав оцінку психічному стану спадкодавця на час укладення заповіту, а також не проводилася посмертна судово-психіатрична експертиза.

Апеляційний суд помилково послався в своїй постанові на висновки Верховного Суду, які містяться у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 345/284/16-ц (провадження № 61-35585св18), від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18), оскільки висновки, викладені у цих постановах, не є аналогічними висновкам у цій справі.

Крім того, в змісті постанови апеляційного суду зазначено, що у цій справі, яка є тотожною справі № 357/10097/20, наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Разом з тим справа № 357/10097/20 ані за предметом позову, ані за підставами позову, ані за складом учасників справи не є тотожною цій справі, оскільки сторонами справи є ОСОБА_4 та Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Опера-2», предметом позову - захист прав споживачів.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюк В. О., подана до Верховного Суду у листопаді 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва.

У січні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 12 лютого 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, за змістом якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частку квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус КМНО Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним на підставі статей 203 215 225 1257 ЦК України (справа № 755/16079/16-ц).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування (справа № 755/4313/19).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 755/4313/19, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову за його недоведеністю.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус КМНО Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним на підставі статей 203 215 225 1257 ЦК України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка міститься в статті 6 «Право на справедливий суд».

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є: наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення по тотожній справі, що набрало законної сили.

При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Судами установлено, що ОСОБА_1 вже звертався з цивільним позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним (справа № 755/16079/16-ц) та посилався на те, що його мати хворіла, майже постійно знаходилася під наглядом лікарів, останні три місяці перед смертю їй кололи сильні знеболюючі препарати, в неї був поганий зір, вона практично не ходила й не виходила з квартири, тому не могла в цей час ні підписувати заповіт, ні їздити до нотаріальної контори. Тобто заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними в момент складення розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт). Позивач не знав про існування заповіту від 12 лютого 2015 року.

При цьому позивач просив визнати недійсним заповіт від 12 лютого 2015 року на підставі статей 203 215 225 1257 ЦК України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус КМНО Курило Я. О., про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Підставою для відмови в задоволенні позову у справі № 755/16079/16-ц вказано, що позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження своїх вимог, зокрема, що на час укладення спірного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій. Для встановлення психічного стану особи за клопотанням однієї із сторін є обов`язковим призначення експертизи, як зазначено у статті 105 ЦПК України.

Разом з тим, позивач не заявляв клопотання про призначення такої експертизи, в судовому засіданні зазначив, що проводити таку експертизу є недоцільним, оскільки доказами у справі є покази свідків.

Недоведеними є обґрунтування позову положеннями статей 203 1257 ЦК України. Покази свідків, щодо того, що у заповідача був поганий зір, читати вона могла з лупою або їй читали книжки сторонні особи, не є належними доказами, оскільки питання щодо фізичного стану особи можуть визначити фахівці.

Твердження позивача, що заповідач ОСОБА_3 була присутня в нотаріуса разом з ОСОБА_2 , є безпідставним, оскільки зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним заповіту, чи встановлення факту, що заповідач не мала волевиявлення укласти заповіт на ОСОБА_2 .

Тобто Дніпровський районний суд міста Києва, ухвалюючи 11 грудня 2018 року у справі № 755/16079/16-ц рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , фактично дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 .

Предметом позову у справі є визнання недійсним заповіту від 12 лютого 2015 року на підставі статей 203 215 225 1257 ЦК України.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що спірний заповіт суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_3 , в момент його складання вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки внаслідок прийняття сильних знеболюючих препаратів в неї почали проявлятися ознаки психічних розладів (не впізнавала оточуючих, називала родичів іншими іменами). Зазначав, що на час складання заповіту ОСОБА_3 мала проблеми з психічним здоров`ям.

Крім того, вказував, що він не зміг захистити своє порушене право під час розгляду справи № 755/16079/16-ц, у зв`язку з неефективним захистом його прав адвокатом, який не заявив клопотання про проведення експертизи.

Таким чином, підстави і предмет позову у справі № 755/16079/16-ц є ідентичними підставам та предмету позову у цій справі. Позовна вимога про визнання недійсним заповіту від 12 лютого 2015 року є аналогічною вимогам, викладеним у поданій ОСОБА_1 до Дніпровського районного суду міста Києва позовній заяві у справі № 755/2508/22.

Твердження заявника, що у цивільній справі № 755/16079/16-ц та у справі, що переглядається, відмінні підстави позовів, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Чинним процесуальним законодавством України не допускається подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У справі № 755/16079/16-ц позивач просив визнати недійсним заповіт у зв`язку з тим, що заповідач на час його складення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (приймала знеболюючі препарати (наркотичні), мала поганий зір, не виходила з квартири, на неї вплинули сестра позивача та племінниця). Клопотання про проведення експертизи для визначення психічного стану заповідача ні позивач, ні його представник не заявляли, вважали проведення такої експертизи недоцільним.

У цій справі ОСОБА_1 просить також визнати недійсним заповіт від 12 лютого 2015 року, оскільки заповіт суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_3 , на момент складення заповіту вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (внаслідок прийняття сильних знеболюючих препаратів стали проявлятися ознаки психічних розладів). При цьому, для встановлення психічного стану заповідача, має на меті заявити клопотання про проведення експертизи.

Однією з цілей застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

З наведеного слідує, що оскільки позивач скористався своїм правом на звернення з позовом у справі № 755/16079/16-ц, в якій була заявлена вимога про визнання недійсним заповіту, і судом у вказаній справі її розглянуто та відмовлено у її задоволенні, повторний розгляд у справі № 755/2508/22 такої ж вимоги лише внаслідок обґрунтування вимог бажанням позивача заявити клопотання про призначення експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_3 суперечитиме приписам процесуального законодавства (стаття 186 ЦПК України).

У свою чергу, звертаючись із позовом у справі № 755/2508/22, заявляючи аналогічну вимогу про скасування заповіту, позивач відмінно від справи № 755/16079/16-ц лише стверджує про бажання довести наявність підстав для визнання заповіту недійсним, в тому числі і шляхом призначення експертизи.

Проте, у справі № 755/2508/22 посилаючись на вимоги, які вже розглядалися у справі № 755/16079/16-ц, позивач не наводить інших підстав позову, а фактично лише наводить інші підстави щодо обставин складення заповіту від 12 лютого 2015 року, тобто позивач фактично змінює власну позицію щодо вказаних обставин із достатності доказів, зокрема, показів свідків, для визнання заповіту недійсним на доведення обставин на підставі інших доказів, зокрема висновку експертизи, проведеної на підставі ухвали суду.

Отже, доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що висновки Верховного Суду, які містяться у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 345/284/16-ц (провадження № 61-35585св18), від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18) та на які послався суд апеляційної інстанції, не є аналогічними висновкам у цій справі з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постановах Верховного Суду, на висновки яких послався апеляційний суд, викладені висновки щодо того, в яких випадках позови є тотожними. З урахуванням встановленого, суди приймали рішення з урахуванням норм процесуального права.

У справі, яка переглядається, суди також виходили із розуміння того, коли позови є тотожними, та встановивши їх тотожність дійшли висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, яка переглядається, помилково врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Щодо посилання заявника на те, що в змісті оскаржуваної постанови апеляційного суду зазначено про тотожність цієї справи зі справою № 357/10097/20, хоча справа № 357/10097/20 ані за предметом позову, ані за підставами позову, ані за складом учасників справи не є тотожною, колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, мала місце помилка, що не може бути підставою для скасування судового рішення за вказаних обставин.

Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу у порядку, передбаченому положеннями статті 269 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюк Вадим Олегович, залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк