Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 755/2587/17
провадження № 61-14362 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 , належала на праві особистої приватної власності його сестрі - ОСОБА_3 .
За згодою власника квартири, відповідач вселився та проживав в цій квартирі без реєстрації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилась спадщина на вказану квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати померлої - ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї дочки, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, а він є її єдиним спадкоємцем.
28 січня 2016 року він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_4 .
Проте, отримати свідоцтво про право на спадщину та реалізувати свої права як власника квартири він не має можливості, оскільки відповідач без будь-яких правових підстав користується квартирою, перешкоджає позивачу вселитись до квартири та не передає ключі від вхідних дверей. Протягом тривалого часу звертається з різними позовами до суду, намагаючись у такий спосіб, перешкодити йому отримати свідоцтво про право на спадщину.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач у спірній квартирі зареєстрований не був, однак проживав у ній. При цьому позивач і відповідач не перебувають у родинних чи сімейних відносинах, будь-які угоди між ними щодо використання спірної квартири не укладалось.
Відтак, позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень свого права користуватись квартирою, що належить йому на праві спадкування. В даному випадку така міра втручання, як виселення, здійснюється згідно із законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 553/1464/19 (провадження № 61-18450св20), що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 755/2587/17 із Дніпровського районного суду м. Києва.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що він тривалий час проживав у спірній квартирі із ОСОБА_3 , є спадкоємцем четвертої черги, а тому має право на користування квартирою. Вказував, що іншого житла для проживання не має.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. Вказувала, що відповідачу на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_2 , а тому спірна квартира не є його єдиним місцем проживання і його житлові права не порушені.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 , за життя, набула права власності в процесі приватизації на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 1996 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис НОМЕР_1 )
19 грудня 2015 року ОСОБА_1 , спадкоємець першої черги за законом, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. із заявою про намір прийняти спадкове майно після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_2 у спірній квартирі зареєстрований не був, однак проживав у ній, що підтверджено довідкою начальника управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України від 28 вересня 2015 року № 589.
28 січня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. заведена спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його матері - ОСОБА_4 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року у справі № 755/17743/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. про визнання правочину щодо прийняття спадщини недійсним, визнання недійсним довіреності відмовлено (а.с. 72-77, т. 1).
Постановою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на статті 208 212-215 218 ЦПК України. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 78-83, т. 1).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року у справі № 755/4495/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року по 15 вересня 2015 року.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : меблі, вартістю 4 600 грн; плиту Gorenje вартістю 3 355 грн; пароварку Clotonic вартістю 364 грн 90 грн; програвач DVD вартістю 999 грн 90 коп.; аерогріль вартістю 394 грн 04 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 84-90, т. 1).
Вказаним судовим рішення встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільне господарство, спільно планували бюджет, придбавали майно за спільні кошти, несли спільні витрати на утримання майна, спільно відпочивали, відвідували разом друзів і родичів в період з травня 1996 року по 15 вересня 2015 року.
Крім того, судом встановлено, що при звернені ОСОБА_2 з вимогою про визнання за ним права власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , вартістю 322 936 грн, позивач зазначав що, він претендує на вказану частину спірної квартири у зв`язку із здійсненням ним поліпшень у квартирі, а саме ремонтів за час спільного проживання з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті своєї дочки - ОСОБА_3 , однак не оформила своїх спадкових прав згідно чинного законодавства.
28 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якої прийняв спадщину померлої. ОСОБА_4 за життя заповіла усе своє майно своєму сину - ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 29 вересня 2015 року, посвідченого секретарем Крехаївської сільської ради Козелецького району Чернігівської області Романенко Л. М. Будь-яких доказів, які вказували б на те, що ОСОБА_2 приймав участь у придбанні вказаного нерухомого майна не надано.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року у справі № 755/15808/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В., про визнання права власності в порядку спадкування за законом було відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року у справі № 755/15808/19 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Отже, ОСОБА_2 не набув право на спірну квартиру у порядку спадкування після ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що відповідач безпідставно проживає у спірній квартирі, не дає можливості користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому як спадкоємцю першої черги за законом після смерті матері, чим порушує його законні права.
Тобто, спір, який виник у справі, стосується наявності або відсутності у ОСОБА_2 права користування спірною квартирою, виник між користувачем цієї квартири з приводу користування вказаним житлом після смерті ОСОБА_4 (власника спірної квартири) та спадкоємцем першої черги.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), від 02 грудня 2010 року), поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналіз норм статей 150 156 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. ЖК Української РСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України (постанова від 03 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, Велика Палата Верховного Суду).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).
Судами встановлено, що позивач і відповідач не перебувають у родинних чи сімейних відносинах, будь-які угоди між ними щодо використання спірної квартири не укладалось. Крім того, відповідач не був членом сім`ї попереднього власника квартири - матері позивача ОСОБА_4 .
Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши, що відповідач не зареєстрований у спірній квартирі, дійшли правильного висновку про те, що відповідач не має ні права власності на спірну квартиру, ні права користування, при цьому чинить позивачу перешкоди у здійсненні його права користування та розпорядження квартирою, що належить йому за законом як спадкоємцю першої черги, а тому житлові права позивача порушені та підлягають захисту у обраний ним спосіб.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 752/14314/16-ц (провадження № 61-3069св19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта