№ 755/5051/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 755/5051/17

провадження № 61-14714св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Гулейкова І. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська місцева прокуратура № 4, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року в складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Позов мотивований тим, що протиправні дії прокуратури Дніпровського району м. Києва призвели до того, що 19 жовтня 2012 року було протиправно порушено щодо нього як власника та генерального директора приватного підприємства «Виробничо-дистриб`юторська компанія» «Дім Вина «Скала» (далі - ПП «ВДК «Дім Вина «Скала») кримінальну справу № 54-3708 за частинами першою та другою статті 172 КК України (кримінальне провадження від 21 листопада 2012 року № 1201200004000005).

Також 19 жовтня 2012 року порушена кримінальна справа № 04-33441 за частиною першою статті 199 КК України (кримінальне провадження від 29 березня 2013 року № 42013110040000307).

Порушення зазначених кримінальних справ призвели до спричинення позивачу моральної та матеріальної шкоди, підірвали ділову репутацію позивача, завдали шкоду його інтелектуальній власності, тощо та підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

ОСОБА_1 зазначає, що вироком від 19 вересня 2016 року Дніпровський районний суду м. Києва ухвалив виправдати ОСОБА_1 за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 172 КК України.

Проте впродовж того, як тривало досудове розслідування та судове слідство кримінальної справи № 54-3708 за ознаками злочину, передбаченого частинами першою та другою статті 172 КК, та кримінальної справи № 04-33441 за фактом незаконного виготовлення та зберігання з метою використання при продажу товарів, підроблених марок акцизного збору, передбачену частиною першої статті 199 КК України, позивачу було завдано збитків.

У виправдувальному вироку судом встановлено протиправність інших дій відповідача стосовно нього та сам факт фальсифікації кримінального переслідування, що проводилося відповідачем впродовж тривалого часу - 2012-2016 роки. У продовж розгляду справи за сфабрикованим обвинуваченням, який досить довго тривав, позивач знаходився в дуже тяжкому морально-психологічному та подавленому стані, значно втратив зір та отримав перший мікроінсульт, підірвав здоров`я, у зв`язку з чим був змушений відвідувати лікарів, та не мав достатнього часу займатися бізнесом, який значно втратив прибутковість та став збитковим. На нього позичальники подали скарги, позови, тощо. Виконавча служба на поточні рахунки та майно фірми наклала арешт. Позивач втратив дохід, оскільки робота в підприємстві є його та його сім`ї єдиним грошовим доходом, зазнав збитків через розрив з вини відповідача проведення різних виставкових національних заходів, які ним проводилися щорічно, що призвело до моральних страждань, втрати рівноваги у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього. Позивач переніс емоційне напруження, що тягне за собою в своїй сукупності психологічний дискомфорт і моральні переживання, які погіршили гармонійні адаптовані умови його життєдіяльності і появу негативних психоемоційних почуттів, призвели до порушення душевної рівноваги, що вимагає від нього додаткових витрат часу, залучення душевних та матеріальних зусиль і змушує звернутись з цим позовом до суду.

Позивач вказує, що з вини відповідача позивачеві завдана шкода, а саме: 1 072,40 грн (збитки, завдані вилученням алкогольних напоїв); 496 000,00 грн (неотриманого доходу (упущеної вигоди) внаслідок фактичного припинення діяльності позивача з 18 жовтня 2012 року до 18 грудня 2012 року); 615 000,00 грн (шкода, завдана позивачу внаслідок неотриманого ним доходу від реалізації алкогольних напоїв, внаслідок зриву проведення прокуратурою у 2012-2015 роки національної спеціалізованої постійно діючої виставки ярмарку алкогольних напоїв «Україна виноробна «Скала-2012-2015»); 300 450,00 грн (упущена вигода, яку позивач зазнав через втрату покупців та виручки); 1 382 000,00 грн (моральна шкода); 510 000,00 грн (шкода у вигляді неотримання авторської винагороди); 14 000,00 грн (суми, сплачені позивачем у зв`язку із наданням юридичної допомоги). А всього 3 318 522,00 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 спричинену шкоду в розмірі 3 318 522,00 грн, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в особі прокуратури Дніпровського району м. Києва, у зв`язку з незаконними діями, що призвели до порушення 19 жовтня 2012 року кримінальної справи № 54-3708 (кримінальне провадження від 21 листопада 2012 року № 1201200004000005) за ознаками злочину, передбаченого частинами першою та другою статті 172 КК, до незаконного притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та виправдувального вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року у справі № 755/11467/13-к.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 210 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави. При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача, суд врахував характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань ОСОБА_1 , яких він зазнав в результаті порушення кримінальної справи № 54-3708 за частинами першої та другої статті 172 КК України, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди, Київська місцева прокуратура № 4 в особі заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 4 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки позивач перебував під слідством з 19 жовтня 2012 року до 19 вересня 2016 року, був виправданий вироком суду, який набрав законної сили, то суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством більше 50 місяців. Суд першої інстанції правильно застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік», у розмірі 4 173,00 грн до правовідносин, що виникли між сторонами у справі. Враховуючи те, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить більше 50 місяців, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 208 650,00 грн. А отже, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування у 210 000,00 грн відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів касаційної скарги

06 жовтня 2020 року Київська місцева прокуратура № 4 (далі - заявник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не дотримано вимог законодавства при встановленні розміру та порядку відшкодування моральної шкоди. Так, органом, який уповноважений вирішувати питання щодо визначення розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 , є Дніпровський районний суд (орган, який прийняв остаточне рішення у кримінальному провадженні), а тому позивач мав у визначений строк звернутися до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою для визнання розміру шкоди. Тому суди дійшли помилкового висновку про наявність у позивача підстав для звернення до суду про відшкодування моральної шкоди у загальному порядку.

Суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, не з`ясували, у чому полягає моральна шкода, який характер та осяг (глибина) фізичних чи душевних страждань або немайнових втрат (у разі їх спричинення позивачу), тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках (у разі наявності моральної шкоди), зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість відновлення у необхідному чи повному обсязі. Судами не враховано той факт, що позивачем не визначено, у чому саме полягає завдання йому як фізичній особі моральної шкоди, також відсутні підтверджуючи докази, та з яких міркувань виходив позивач, визнаючи розмір моральної шкоди.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначив посилання на статтю 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Разом з тим у цьому випадку підлягає застосуванню, за наявності на те підстав, інша стаття - 1176 ЦК України, яка по відношенню до статті 1174 ЦК України є спеціальною, оскільки регулює відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду. На що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди, суди зазначають, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом - більше 50 місяців, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 208 650, 00 грн. Однак з моменту відкриття кримінальної справи від 19 жовтня 2012 року № 57-3708 та до винесення судом виправдувального вироку 19 вересня 2016 року строк перебування позивача під слідством та судом становить 47 місяців.

Також заявник зазначає, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з винесенням виправдувального вироку у вищевказаній справі.

Так, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2020 року у справі № 755/3197/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського РВ ТУ МВС України у м. Києві та стягнено з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду на суму 500 000,00 грн у зв`язку з винесенням виправдувального вироку у кримінальній справі № 54-3708 від 19 жовтня 2012 року, порушеної за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України, по факту порушення законодавства про працю у вказаній справі внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21 грудня 2012 року за № 1201200004000005.

Вищевказане свідчить, що ОСОБА_1 зловживає своїм правом на відшкодування шкоди та намагається стягнути з Державного бюджету України кошти за дії, які вже були предметом судового розгляду при обставинах, за які позивачу відшкодовано шкоду.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в яких вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення в оскаржуваній частині, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в частині стягнення моральної шкоди залишити без змін, а в частині відмови судами стягнути на користь позивача не виплачену заробітну плату, авторську винагороду, неотриманий дохід (упущено вигоду) повернути справу до суду першої інстанції для належного розгляду. Також просив суд розгляд касаційної скарги провести у відкритому судовому засіданні за участі позивача та інших учасників справи.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав доповнення до заперечень на касаційну скаргу, в якій просив закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

У березні 2021 року позивач подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему яка:

стосується конвенційного права позивача на ефективний засіб юридичного захисту і її вирішення є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики задля встановлення балансу законних інтересів та пропорційності застосованих заходів;

стосується визначення порядку, умов та повноти відшкодування нематеріальної моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок неправомірних дій як органом досудового розслідування, так і органом прокуратури у кримінальному провадженні, визначених частиною третьої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статтею 130 КПК України, статтею 1190 ЦК України;

повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством, тому при розгляді справи № 755/5051/17 участь суддів Верховного Суду у складі суддів Касаційного кримінального суду має бути пріоритетною та обов`язковою.

Також просить відступити у цій справі від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/9398/16.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08 жовтня 2020 року, указану касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачу Ігнатенку В. М. та визначено склад колегії суддів: Жданова В. С. та Кузнєцов В. О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11 грудня 2020 року визначено склад колегії суддів для розгляду зазначеної справи: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцов В. О., Стрільчук В. А.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 18 січня 2021 року визначено склад колегії суддів: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцов В. О., Стрільчук В. А.

22 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку клопотання про відвід колегії суддів Верховного Суду: Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23 березня 2021 року визначено склад колегії суддів: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчук В. А.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року залишено без розгляду клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Кузнєцова В. О.; клопотання ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. визнано необґрунтованим та передано для вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

Клопотання ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. передано судді-доповідачеві Литвиненко І. В. для вирішення у встановленому законом порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Ігнатенка В. М. та клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Стрільчука В. А. у цій справі, визнано необґрунтованим. Клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Ігнатенка В. М. та клопотання ОСОБА_1 про відвід судді Стрільчука В. А. передано для вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про відвід суддів Ігнатенка В. М. та Стрільчука В. А.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 20 квітня 2021 року визначено склад колегії суддів: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчук В. А., Мартєв С. Ю., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року заяви колегії суддів: Фаловської І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., про самовідвід задоволено.

Відведено суддів Фаловську І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. від участі в розгляді Верховним Судом цивільної справи № 755/5051/17 за позовом ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою Київської місцевої прокуратури № 4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року. Передано цивільну справу № 755/5051/17 для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 28 травня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві - Петрову Є. В. та визначено склад колегії суддів: Висоцька В. С., Грушицький А. І., Гулейков І. Ю., Ткачук О. С.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 жовтня 2012 року Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу № 54-3708 за грубе порушення законодавства про працю, за частинами першою та другою статті 172 КК України (т. 1 а. с.14). Пред`явлено обвинувачення та справу з обвинувальним актом передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва (т. 1 а. с.167).

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року, виправдано ОСОБА_1 за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 172 КК України (т. 1. а. с. 21-29, т. 2 а. с.103-105).

При розгляді справи № 755/11467/13-к по обвинуваченню ОСОБА_1 за частинами першою та другою статті 172 КК України Дніпровським районним судом м. Києва було встановлено, що жоден із запропонованих стороною обвинувачення і перевірених у судовому засіданні належних та допустимих доказів як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, не може бути покладений в безпосереднє підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 , ґрунтується на припущеннях і суб`єктивній позиції сторони обвинувачення.

Також встановлено, що 19 грудня 2012 року була порушена кримінальна справа № 04- 33441 за частиною першою статті 199 КК України, яка в подальшому була закрита постановами Дніпровського РУ ГУ МВС України від 10 квітня 2014 року та від 23 квітня 2014 року у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (т. 1 а. с.15-20).

Суди встановили, що для захисту своїх прав і порушених інтересів, завданих у результаті порушення кримінальної справи № 54-3708 стосовно ОСОБА_1 за частинами першою та другою статті 172 КК України, та кримінальної справи № 04-33441 за частиною першою статті 199 КК України, позивач звертався з позовами до Дніпровського районного суду м. Києва та Господарського суду м. Києва.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року у справі № 755/3197/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 500 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а. с. 180-187).

Також рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 липня 2018 року у цивільній справі № 755/9398/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 - 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а. с. 206-213).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного знаходження під слідством та судом у вчинені кримінальних правопорушень.

Проте зазначені висновки є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).

Аналіз Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави дійти висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України, можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.

Із матеріалів справи відомо, що для захисту своїх прав і порушених інтересів, завданих у результаті порушення кримінальної справи № 54-3708 відносно ОСОБА_1 за частинами першої та другої статті 172 КК України та кримінальної справи № 04-33441 за частиною першою статті 199 КК України, позивач звертався з позовами до Дніпровського районного суду м. Києва.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року у справі № 755/3197/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 березня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 500 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а. с. 180-187).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного знаходження під слідством та судом у вчинені кримінальних правопорушень. Розмір моральної шкоди, завданої позивачу, суд визначив в сумі 500 000,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції, яка становила 3 723,00 грн. При цьому судом було враховано тривалість перебування позивача під слідством і судом (понад 50 місяців).

В зазначеній вище справі предметом позову ОСОБА_1 визначено відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності в кримінальному провадженні № 54-3708 за частинами першою та другою статті 172 КК України.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду з позовом до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури та суду, просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь 3 318 522,00 грн у відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури та суду, у зв`язку з протиправним порушенням 19 жовтня 2012 року кримінальної справи № 54-3708 за ознаками злочину передбаченого частинами першої та другої статті 172 КК України.

Проте, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури та суду, ОСОБА_1 не врахував, що державою на підставі рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року у справі № 755/3197/17 здійснено відшкодування шкоди за вчинення тих же дій, за один і той самий період.

Верховний Суд звертає увагу, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Подаючи позови про відшкодування шкоди і зазначаючи у справі № 755/3197/17 відповідачем - Дніпровське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, а у цій справі № 755/5051/17 - Київську місцеву прокуратуру № 4, ОСОБА_1 залишив поза увагою, що зазначені державні органу тільки представляють Державу Україна у спірних правовідносинах і, що відповідачем є саме - Держава Україна. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.

Тому, враховуючи, що державою здійснено відшкодування шкоди на підставі судового рішення у справі № 755/3197/17, а подвійне відшкодування шкоди за вчинення тих же дій, за один і той самий період Законом не передбачено, позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури та суду, задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/9398/16-ц (провадження № 61-1830св19).

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу у цій справі від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/9398/16.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав доповнення до заперечень на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

У задоволенні клопотання про закриття провадження у справі слід відмовити, оскільки колегія суддів не вбачає для цього правових підстав, виходячи з вищенаведених мотивів.

Керуючись статтями 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 4 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати.

У позові ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. Ю. Гулейков

Є. В. Петров

О. С. Ткачук