Постанова

Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 755/5440/18

провадження № 61-8385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що 14 вересня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 313-Ф/07 (в редакції додаткової угоди від 20 серпня 2009 року № 2), згідно якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 кредит для фінансування будівництва квартири в розмірі 260 000 доларів США строком на 15 років зі сплатою 15 % річних за користування грошовими коштами, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 20 серпня 2009 року укладено договір іпотеки, за яким позичальник передав в іпотеку належне йому майно: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

За умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_2 мав повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконував цих обов`язків, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2011 року у справі № 2-2712/11 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 і поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 316 500,03 доларів США та 435 536,47 грн, судові витрати по сплаті державного мита в сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн. Рішення суду про стягнення боргу до цього часу не виконане.

Позивач зазначав, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2014 року у справі № 522/17694/14 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без шлюбу, визнання права власності на майно та визнання договорів іпотеки недійсними. Зокрема, визнано недійсним укладений 20 серпня 2009 року між банком і ОСОБА_2 договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення виключено запис про іпотеку із Державного реєстру іпотек. Однак, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2014 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Звернувшись у червні 2016 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу для відновлення запису щодо обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 , позивач виявив, що спірна квартира відчужена ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 03 червня 2015 року ОСОБА_1 . Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» банк направив 22 червня 2017 року власнику квартири ОСОБА_5 як новому іпотекодавцю вимогу про виконання порушеного зобов`язання, яка залишена без реагування. 12 грудня 2017 року в газеті «Урядовий кур`єр» за № 234 надруковано претензію банку щодо позичальника та поручителів про виконання грошового зобов`язання, яке не виконане.

Враховуючи наведене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило суд в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 313-Ф/07 в розмірі 539 234,19 доларів США та 11 983 527,14 грн, з яких: борг за кредитом строковий - 80 820 доларів США, борг за кредитом прострочений - 150 280 доларів США, проценти поточні - 2 476,86 доларів США, проценти прострочені - 305 657,33 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 3 931 377,26 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів - 7 960 099,88 грн, штраф за невиконання пунктів 3.3.1-3.3.13 договору іпотеки - 95 050 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 і яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановити початкову ціну предмета іпотеки, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності від 11 січня 2018 року в розмірі 3 950 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконав обумовлених кредитним договором обов`язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має заборгованість, що підтверджується рішенням суду про стягнення боргу і у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора. Водночас порушені права ПАТ АБ «Укргазбанк» захисту не підлягають у зв`язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права та відсутністю поважних причин його пропуску.

При цьому, суд виходив з того, що звернувшись у січні 2010 року до суду з позовом до ОСОБА_2 і поручителя ОСОБА_3 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор змінив умови основного зобов`язання щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом і відповідно з цього часу мав можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому звернувшись у квітні 2018 року до суду із позовом у цій справі щодо повернення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, пропустив строк позовної давності без поважних причин.

Разом з тим, враховуючи складність справи, розмір позовних вимог та розмір задоволених вимог, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності, суд задовольнив вимогу про стягнення витрат з оплати правової допомоги частково у розмірі 10 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року в частині відшкодування судових витрат скасовано.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання, звернувшись у січні 2010 року до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів, і саме з цього моменту у позивача виникло право на позов, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, позивач пропустив строк позовної давності за вимогою про повернення кредитних коштів, поважні причини пропуску цього строку відсутні, а також враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ПАТ АБ «Укргазбанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дніпровського районного суду м. Києва.

15 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що з дати набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2011 року у справі № 2-2712/11, інтереси банку були захищені в ефективний спосіб та у повній мірі, оскільки відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній до 2016 року) звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Крім того, оскільки пунктами 3.1.9 та 4.1 кредитного договору від 14 вересня 2007 року № 313-Ф/07 передбачено застосування підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами, які не повернуто у встановлені кредитним договором строки, судами попередніх інстанцій не правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1050 ЦК України.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 910/29034/14, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18. Разом з тим, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи можна вважати ефективним способом судового захисту, у розумінні статті 2 ЦПК України в контексті вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, подання позову про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням в ситуації, коли боржник по основному зобов`язанню та іпотекодавець - одна й та ж особа; застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України в ситуації, коли обраний позивачем спосіб судового захисту з часом втратив свою ефективність з незалежних від позивача причин (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Варвась Д. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Зазначає, що банк був обізнаний про порушення його прав з січня 2010 року про, що свідчить факт подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року. За таких обставин, строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки закінчився у січні 2013 року.

Крім того, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2014 року у справі № 522/17694/14 не могло перешкодити банку подати позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, на момент ухвалення вказаного рішення строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки вже сплинув.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 14 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 313-Ф/07 (в редакції додаткової угоди від 20 серпня 2009 року № 2), згідно якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 кредит для фінансування будівництва квартири в розмірі 260 000 доларів США строком до 13 вересня 2022 року із сплатою 15 % річних за користування грошовими коштами, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Повернення кредиту згідно з пунктом 3.3.3 договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення кредиту в розмірі 1 445 доларів США. Згідно з пунктами 3.2.6, 3.2.7 кредитного договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі.

Поручителем позичальника ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором є ОСОБА_3 , який за договором поруки від 14 вересня 2007 року № 313-Ф/07-Р зобов`язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань по поверненню кредиту в повному обсязі.

Окрім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 20 серпня 2009 року укладено договір іпотеки, згідно якого позичальник передав в іпотеку належне йому майно: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 6.1 вказаного договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку прострочення іпотекодавцем будь-якого чергового платежу на погашення кредиту чи процентів за кредитним договором.

Також судом встановлено, що у зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору про повернення кредиту щомісячними платежами та наявністю простроченої заборгованості банк звернувся до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2011 року у справі № 2-2712/11 стягнено солідарно з позичальника ОСОБА_2 і поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 316 500,03 доларів США та 435 536,47 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

03 червня 2015 року ОСОБА_1 придбав у продавця ОСОБА_6 спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно із статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення у січні 2010 року позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином, з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом за захистом своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із цим позовом до відповідача лише у квітні 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.

Ураховуючи вищевикладене, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено пред`явленням банком у січні 2010 року позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у квітні 2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Отже, з січня 2010 року позивачу було достеменно відомо про порушення позичальником умов кредитного договору, однак банк не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивні перешкоди у зверненні із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах позовної давності.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Висновки щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни кредитором строку дії кредитного договору шляхом звернення із позовом про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 204/4089/15-ц (провадження № 61-1442св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 715/1200/17 (провадження № 61-18670св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 501/2410/18 (провадження № 61-9177св21).

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 910/29034/14, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров