ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 755/5684/18

провадження № 61-1425св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Фінансова компанія

«ПФБ Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп Олександр Едуардович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтез-Ойл»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня

2018 року, постановлену суддею Савченком С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Приватного акціонерного товариства «Фінансова компанія «ПФБ Кредит», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О. Е., Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Сінтез-Ойл», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову вказував, що 30 серпня 2017 року отримав постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 5437908 від 26 липня 2017 року. Вказана постанова винесена на підставі виконавчого напису, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е., від 21 листопада 2014 року за № 3031, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок

на АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за цією ж адресою, які належать ОСОБА_1 та передані ним в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 29-2063/12 від 23 серпня 2012 року, укладеним ТОВ «Сінтез-Ойл» та Публічним акціонерним товариством «Промисловий-фінансовий банк».

Позивач вважав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого

2012 року № 296/5. Також відповідач не надав нотаріусу обґрунтований розрахунок заборгованості, тому в останнього були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису.

За таких обставин просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада

2018 року, ухваленим у складі судді Арапіної Н. Є., позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений

21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е. за № 3031.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином не переконався у безспірності заявленого розміру заборгованості як за кредитом, так і за процентами, чим порушив вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Ухвалою Київського апеляційного суду 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» (далі - ТОВ «ФК «ПФБ Кредит») на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2018 року повернуто без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що підпунктом 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Встановивши, що апеляційна скарга подана безпосередньо до апеляційного суду, тобто з порушенням порядку, визначеного Перехідними положеннями ЦПК України, апеляційний суд повернув без розгляду апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ТОВ «ФК «ПФБ Кредит» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

У касаційній скарзі заявник посилається на залишення поза увагою апеляційного суду відсутності Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що жодним чином не повинно створювати перешкод учаснику провадження у поданні апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційного суду.

Апеляційним судом не враховано постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року, у якій викладена правова позиція про те, що особа, яка подала скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального права (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і ухвалою цього ж суду від 10 серпня

2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня

2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е. за № 3031.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «ПФБ Кредит» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ПФБ Кредит» на рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 8 листопада 2018 року повернуто без розгляду.

Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що апеляційну скаргу, виходячи зі змісту підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, необхідно подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією ЦПК України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції касаційний суд погодитись не може з огляду на наступне.

Статтею 355 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Європейський суд з прав людини зазначав, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вказував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Протилежне тлумачення наведених норм процесуального законодавства матиме наслідки порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті «права на справедливий суд».

Відсутність на даний час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження в поданні апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів, а апеляційному суду у їх прийнятті.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом.

Частини друга та третя статті 2 ЦПК України передбачають, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, що гарантувало б особі право на безпосереднє звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.

Саме такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 145/1330/17 (провадження у справі № 14-549цс19).

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України. При поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про помилковість повернення заявнику апеляційної скарги без розгляду, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених

статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов