Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/5771/17

провадження № 61-41975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - житлово-будівельний кооператив «Ізумруд-3» Дарницького району міста Києва

представники відповідача: Полюхович Андрій Дмитрович, Пушак Людмила Василівна , Комаренко Сергій Володимирович , Панченко Наталія Олександрівна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Яровенко Н. О. від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Стрижеуса А. М. від 24 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Ізумруд-3» Дарницького району міста Києва (далі - ЖБК «Ізумруд-3») про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що наказом ЖБК «Ізумруд» № 14 від 03 вересня 2012 року вона була зарахована за сумісництвом на посаду бухгалтера, а наказом № 17/11 від 17 листопада 2016 року звільнена із займаної посади за власним бажанням. Зазначала, що станом на день звільнення відповідач мав перед нею заборгованість із виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, у зв`язку із чим 28 листопада 2016 року вона зверталася до голови правління ЖБК «Ізумруд-3» із листом, у якому просила надіслати їй копію наказу про звільнення та провести розрахунок з урахуванням компенсації за невикористані відпустки, проте відповідач проігнорував її вимоги.

Посилаючись на те, що 16 квітня 2017 року відповідач частково погасив заборгованість із заробітної плати в розмірі 3 819 грн, а також зазначаючи, що діями відповідача їй завдана моральна шкода, як полягає в душевних стражданнях та хвилюваннях, втраті нормальних життєвих зв`язків, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з останнього на свою користь заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 1 484,31 грн, 12 294,90 грн заборгованості із виплати компенсації за невикористані відпустки, у тому числі за додаткові відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 164,26 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ЖБК «Ізумруд-3» на користь ОСОБА_1 1 484,31 грн заборгованості із заробітної плати, 47 164,26 грн середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні та 3 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено права позивача, які пов`язані із несвоєчасною виплатою заробітної плати та затримкою проведення розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з характеру правопорушення та глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості із виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 01 вересня 2014 року по 17 листопада 2016 року та додаткові відпустки за період з вересня 2012 року по 17 листопада 2016 року, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ЖБК «Ізумрудний-3» задоволено частково, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року змінено, зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 47 164,26 грн до 1 484,31 грн та зменшено суму в рахунок відшкодування моральної шкоди з 3 000 грн до 300 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції враховуючи, що вимоги позивача щодо розміру належних їй при звільненні сум задоволено частково, а саме із заявленої суми у розмірі 13 779,21 грн (заборгованість із заробітної плати та компенсація за невикористані відпустки) стягнуто 1 484,31 грн, дійшов висновку про наявність підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні до 1 484,31 грн, а також зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 300 грн.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у виплаті компенсації за невикористані відпустки за період з 01 вересня 2014 року по 17 грудня 2016 року та додаткові відпустки в період з вересня 2012 року по 14 грудня 2016 року, та постанову апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції і зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди, і направити справу на новий розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості із виплати компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність цих вимог, не врахувавши та не надавши належної оцінки наданим нею доказам. При цьому, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позов в частині стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено в повному обсязі у розмірі 1 484,31 грн. Також позивач не погоджується із зменшенням розміру моральної шкоди.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

До Верховного Суду надійшов відзив ЖБК «Ізумрудний-3» на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції, просить відмовити в задоволенні вимог касаційної скарги в повному обсязі, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 755/5771/17 з Дніпровського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 прийнята на посаду бухгалтера ЖБК «Ізумруд-3» відповідно до наказу № 14 від 03 вересня 2012 року.

Наказом № 17/11 від 17 листопада 2016 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 25 жовтня 2016 року, останню звільнено з займаної посади за власним бажанням.

28 листопада 2016 року ОСОБА_1 зверталася до голови та членів правління ЖБК «Ізумруд-3» з листом-вимогою про виплату заборгованості в сумі 14 911,25 грн протягом семи календарних днів. В листі позивач просила направити на її адресу наказ про звільнення її з роботи та надіслати на ознайомлення та підпис опис переданих нею документів.

Крім того, позивач зверталася на ім`я голови правління ЖБК «Ізумруд-3» із запитом про направлення на її адресу копії наказу про прийняття її на роботу бухгалтера ЖБК «Ізумруд-3», копії наказу про звільнення з роботи та довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за жовтень-листопад 2016 року.

Обґрунтовуючи уточнений позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що 16 квітня 2017 року відповідач частково погасив заборгованість із заробітної плати в розмірі 3 819 грн, а тому просила стягнути з останнього на свою користь заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 1 484,31 грн; 6 859,26 грн заборгованості із виплати компенсації за невикористані відпустки; 5 435,64 грн заборгованості із виплати компенсації за додаткову відпустку, всього - 13 779,21 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 47 164,26 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшколування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майна втрат особи, що заподіянні порушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунлк правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановоену законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір йогов трат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо віен є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягуєтьс понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона такоє не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких витрат працівника, пов`язана із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точногно їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг знати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такогоперіоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верхвоного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши розмір заборгованості із заробітної плати на час звільнення позивача, дійшов обгрунтованого висновку про необхідність застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також апеляційний суд, дійшовши висновку про порушення трудових прав позивача щодо своєчасного отримання всіх належних їй сум при звільненні та стягнувши зазначені суми, зробив правильний висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на підставі вимог статті 237-1 КЗпП України, розмір якої відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості.

Наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості із виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 01 вересня 2014 року по 17 листопада 2016 року та додаткові відпустки за період з вересня 2012 року по 17 листопада 2016 року позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун