Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 755/7103/18
провадження № 61-13162св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київська міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лещінер Юлія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лещінер Ю. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що з березня 1995 року позивач та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як подружжя, вели спільне господарство, виховували сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом відпочивали. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали в квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
З червня 1976 року ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 . У 2017 році ОСОБА_4 подав документи на приватизацію частини вказаної квартири, однак свідоцтво про право власності отримано ним не було у зв`язку зі смертю.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, його похованням займалась позивач.
За час спільного проживання позивач разом із ОСОБА_4 вчасно сплачували за комунальні послуги, робили косметичний ремонт у квартирі АДРЕСА_2 , постійно проживали у квартирі позивача на АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 позивач продовжує доглядати за спадковим майном та сплачує комунальні платежі, кошти за утримання будинку і прибудинкової території.
Приватним нотаріусом Лещінер Ю. В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та роз`яснено право на звернення до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та про віднесення до четвертої черги спадкування за законом.
Встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки не менше 5 років до часу відкриття спадщини та ведення спільного господарства необхідно позивачу для оформлення спадщини на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 листопада 2017 року № 103683725 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2018 року № 124968646.
Таким чином, просила встановити факт проживання однією сім`єю та визнати право власності на частину квартири в порядку спадкування
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року позов задоволено частково; встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - день смерті ОСОБА_4 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що належними та допустимими доказами у справі встановлено, щоОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали як одна сім`я, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тому заявлений позивачем факт підлягає встановленню з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_4 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду Київська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно вважали належним доказом спільного проживання позивача та ОСОБА_4 квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, оскільки ці документи не доводять факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. Вважає, що ОСОБА_1 не надано доказів, що підтверджують ведення спільного бюджету зі спадкодавцем, облаштування побуту чи ремонту. Відповідач зазначає, що спадкодавець був зареєстрований у кв. АДРЕСА_2 , а доказів, що підтверджують його перебування чи проживання у кв. АДРЕСА_5 не надано. Крім того, Київська міська рада вважає, що спадкодавець мав можливість розпорядитися належним йому майном ще за життя.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , подав відзив, у якому просить касаційну скаргу міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 22 вересня 2017 року.
З довідки про причину смерті ОСОБА_4 убачається, що причиною смерті стала хронічна ішемічна хвороба серця.
Згідно довідки Київської місцевої прокуратури від 22 вересня 2017 року № 4, тіло померлого ОСОБА_4 було видано ОСОБА_1 для подальшого поховання на Лісовому кладовищі в м. Києві.
З 01 червня 1976 року по 25 вересня 2017 року ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою начальником відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності від 16 травня 2017 року, виданого Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 листопада 2017 року № 103683725 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2018 року № 124968646.
04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лещінер Ю. В. відкрито спадкову справу № 18/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лещінер Ю. В. листом від 30 березня 2017 року № 42/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 та запропоновано звернутися до суду з позовом про визнання факту проживання однією сім`єю.
З копії спадкової справи від 04 грудня 2017 року № 18/2017 убачається, що спадкова справа до майна померлого ОСОБА_4 була відкрита за заявою позивача про прийняття спадщини від 04 грудня 2017 року, будь які інші особи заяви про прийняття спадщини не подавали.
На підтвердження доводів щодо спільного проживання та ведення господарства зі спадкодавцем позивач надала суду квитанції про сплату житлово-комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_2 за період життя спадкодавця ОСОБА_7 .
У ході судового розгляду суд першої інстанції заслухав свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , які підтвердили, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство в квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст. 12 Конвенції встановлено і право на шлюб.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно зі статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин 3, 4 статті 4 СК України, кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя.
Разом з тим, при застосуванні наведених приписів чинного законодавства слід враховувати, що у повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, однак, проживають разом, ведуть спільне господарство, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, ззовні такі відносини подібні до шлюбних.
Установлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу, оскільки між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю та були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками.
Позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з березня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.
Задовольняючи частково позов та встановлюючи факт спільного проживання з 01 січня 2004 року і до дня смерті спадкодавця суди попередніх інстанцій урахували пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, де вказано, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.
Виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого частиною першою статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України, на правовідносини, що виникли раніше, дія вказаних нормативних актів не поширюється.
Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений ЦК України 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суди дійшли обгрунтованих висновків про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджено показами свідків та наявними в матеріалах справи доказами, тому у зв`язку з доведеністю цих позовних вимог встановлення заявленого позивачем факту, який згідно принципу незворотності дії закону у часі та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підлягає до встановлення з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_4 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на майно суди виходили з наступного.
Статтею 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до пункту 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно із пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно задоволенню не підлягають, оскільки не доведено існування перешкод в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 Нотаріусом відмовлено позивачу у видачі вказаного свідоцтва саме через відсутність рішення суду про вставлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю на підтвердження права на спадкування за законом четвертої черги.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність належних доказів спільного проживання позивача та спадкодавця спростовуються матеріалами справи, зокрема, дослідженими квитанціями про сплату за житлово-комунальні послуги та показами свідків, які підтвердили, що позивач і спадкодавець проживали однією сім`єю, вели спільне господарство.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. С. Жданова
В. О. Кузнєцов