ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 755/8682/21

провадження № 61-14867св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа -Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Гаврилова О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щовона з 04 травня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що вона та відповідач не підтримують подружні стосунки, проживають окремо, вона пред`явила до суду позов про розірвання шлюбу, який в подальшому було розірвано за рішенням суду.

У шлюбі вони набули спільне майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 56,10 кв. м. Свідоцтво про право власності від 18 жовтня 2006 року видане на ім`я ОСОБА_2 .

Добровільно поділити спільне майно ОСОБА_2 відмовляється.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного майна подружжя виділили квартиру їй, оскільки з нею залишається проживати неповнолітня дитина - син ОСОБА_5 , 2009 року народження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 кожним право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,8 кв. м, житловою площею 70,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1722147580000). В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому частки майна сторін є рівними.

Врахувавши принцип рівності часток, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірної квартири.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, з урахуванням положень статей 60 69 70 СК України, дійшов правильного висновку, що спірна квартира сторонами набута за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках.

При цьому суд зауважив, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що за кредитним договором, на забезпечення якого спірна квартира передана в іпотеку банку, існує заборгованість. Оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції порушують права та законні інтереси АТ «Сенс Банк», як іпотекодержателя нерухомого майна, що є предметом спору між подружжям, поділ вказаного майна є зловживанням правами стосовно кредитора.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 461/12463/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 638/8669/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 500/4169/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 183/5223/16, від 22 грудня 2022 року у справі № 686/5793/22, від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В .

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 травня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року у справі № 755/8660/21.

У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» укладений договір доручення № 24-2604, за умовами якого ОСОБА_2 доручив, а ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» зобов`язалося від імені та за рахунок ОСОБА_2 профінансувати спорудження трикімнатної квартири за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , а після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати довірителю документи, необхідні для послідуючого оформлення об`єкта нерухомості у власність. Плановий термін введення будинку в експлуатацію - 4 квартал 2005 року. Відповідно до пунктів 1.4., 3.1. цього договору, вартість об`єкта нерухомості становить 382 188,04 грн.

18 жовтня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат, загальною площею 100,00 кв. м, житловою площею 56,10 кв. м. Свідоцтво видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 12 жовтня 2006 року №1905-С/КІ.

На підставі вказаного свідоцтва проведено державну реєстрацію права приватної власності на вищезазначену квартиру за ОСОБА_2 .

У витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказана загальна площа квартири 102,8 кв. м, житлова площа - 70,6 кв. м.

23 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 030.29-50/254-С, за умовами якого кредитор надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 150 000,00 дол. США, зі сплатою 12,25 % річних, зі щомісячною сплатою ануїтетного платежу в розмірі 2 189,93 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 23 квітня 2017 року (включно). Кредит надається позичальнику на поточні потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 030.29-50/254-С, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ «Сенс Банк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до положень частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у шлюбі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, врахувавши принцип рівності часток, дійшов правильного висновку про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено права АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя, є безпідставними, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання, до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) зроблено висновок, що якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.

У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).

Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Із урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці банку не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18), від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21), від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження № 61-8100св21), від17 січня 2024 року у справі № 638/5481/20 (провадження № 61-2429св23).

Отже, доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями порушено права АТ «Сенс Банк» є безпідставними, оскільки після визнання за ОСОБА_8 права власності на 1/2 частини спірної квартири іпотека не припинилася, позивачка набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до оформлення за нею права власності на 1/2 частини предмету іпотеки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник