Постанова
Іменем України
09 вересня2020 року
м. Київ
справа № 755/9828/19
провадження № 61-10815св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
представник відповідача -ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Марфіної Н. В., від 16 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., від 08 липня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області, про відібрання дитини ОСОБА_5 та повернення її за попереднім місцем проживання разом із батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що він та його колишня дружина - ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що починаючи з 12 липня 2018 року він проживав з донькою, а з 09 березня 2019 року дитина проживає разом із відповідачем. Разом з тим, на його думку, дитину слід відібрати у відповідача та повернути за попереднім місцем проживання разом із ним у квартирі АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з дитинства та у період з 12 липня 2018 року по 09 березня 2019 року проживала виключно з ним. Зазначав, що відповідач, викравши їхню спільну дитину, всіляко перешкоджає уповноваженим органам щодо встановлення місця проживання та умов перебування дитини, а також щодо досудового врегулювання спірного питання з визначення місця проживання дитини. При цьому вказував, що у відповідача немає постійного місця проживання, а проживання із малолітньою дитиною на орендованих квартирах чи у знайомих неминуче призводить до порушення прав та інтересів останньої.
Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що відповідач не має можливості матеріально забезпечувати дитину, не може створити їй належні умови для розвитку та виховання, позивач просив суд відібрати дитину ОСОБА_5 у відповідача та повернути її за попереднім місцем із батьком у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 квітня
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час вирішення спору відсутнє відповідне рішення суду про визначення місця проживання дитини або висновок органу опіки та піклування про підтвердження місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва
від 16 квітня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини, який наразі вирішується у судовому порядку, отже районний суд дійшов обґрунтованого висновку про передчасність заявлених позивачем вимог про відібрання дитини від матері з підстав, передбачених статтею 162 Сімейного кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня
2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), а також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі
№ 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18), від 05 червня
2019 року у справі № 182/2037/17 (провадження № 61-45311св18),
від 02 травня 2018 року у справі № 404/1100/16-ц (провадження
№ 61-1531св18)(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію щодо стягнення витрат на правничу допомогу, висловлену у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду
щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем самостійно без погодження з позивачем були вчинені дії щодо зміни місця проживання дитини, що є підставою для відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. На думку заявника, малолітня дитина з народження проживала та була зареєстрована за місцем проживання батька, а тому на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» її місце проживання було визначено. Вказує, що при вирішенні спору суди не врахували якнайкращі інтереси дитини. Наголошує на тому, що відповідач на надав належні та допустимі докази на підтвердження детального опису робіт (наданих послуг), що є підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого сторони мають спільну дитину
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня
2019 року у справі № 755/4710/19 шлюб між сторонами у справі розірвано.
ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_5 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи від 11 квітня 2019 року.
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та
ОСОБА_6
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить також 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 .
29 березня 2018 року під № 20461 старшим інспектором сектору ювенальної превенції Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві було зареєстровано заяву/повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно відповіді Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві від 11 квітня 2019 року на ім`я позивача питання щодо побачень з малолітньою дитиною, визначення місця проживання дитини не відносяться до компетенції поліції.
17 квітня 2019 року позивач повторно звернувся до начальника Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві з проханням встановити місце перебування його дочки та чи знаходиться вона у безпеці, оскільки 09 березня 2019 року його дружина обманним шляхом забрала дочку і місце знаходження дитини заявнику не відомо.
Листом Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві від 11 травня 2019 року позивача повідомлено, що питання щодо побачень з малолітньою дитиною, визначення місця проживання дитини не відносяться до компетенції поліції.
ОСОБА_1 звертався зі скаргами на дії та бездіяльність старшого інспектора ювенальної превенції Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві до заступника голови Національної поліції України - начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві, директора Державного бюро розслідувань, начальника Дніпровського управління поліції у м. Києві та Генерального прокурора України.
10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації щодо вирішення спірного питання стосовно визначення місця проживання дитини.
За змістом відповіді служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 26 квітня 2019 року спеціалістами служби у справах дітей з відповідачем було проведено профілактично-роз`яснювальну роботу щодо дотримання нею прав дитини та ознайомлено її про відповідальність, передбачену законодавством України в разі порушення прав малолітньої. Відповідач відмовилась повідомити адресу її проживання з дитиною, тому служба у справах дітей та сім`ї звернулась із листом до поліції, з метою встановлення фактичного місця проживання малолітньої дитини.
23 травня 2019 року Дніпровським управлінням поліції Головного управління національної поліції у місті Києві в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події зареєстровано заяву під номером 35379.
Висновком органу опіки та піклування Ірпінської міської ради Київської області від 16 жовтня 2019 року № 163/4 визнано за недоцільне відібрання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_3 та повернення дитини за її попереднім місцем проживання з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 . Встановлено, що з 09 березня 2019 року по теперішній час малолітня ОСОБА_7 проживає з матір`ю ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 . Відповідно до характеристики ДНЗ № 599 від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_3 працює у ДНЗ № 599 з 09 квітня 2019 року. В дошкільний заклад прийшла працювати, щоб мати право позачергового зарахування дитини. За час роботи зарекомендувала себе відповідальною, сумлінною, ініціативною, дисциплінованою працівницею. В колективі користується повагою та авторитетом. Посадові обов`язки виконує сумлінно. Останні півроку ОСОБА_1 не приймає участі в утриманні дитини, жодних грошових коштів на забезпечення елементарних умов життя для дитини не надає, участі у компенсації витрат, пов`язаних з утриманням житла, де проживає дитина (обов`язкові комунальні платежі), її розвитку (відвідування гуртків, дитячих заходів тощо), лікуванні та оздоровленні дитини не приймає, мотивуючи свою відмову від участі в будь-яких витратах на утримання спільної дитини наявністю невирішеного спору щодо визначення місця проживання дитини. Справа щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 знаходилася в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва. Відповідно до характеристики ДНЗ №599 від 04 жовтня 2019 року малолітня ОСОБА_7 відвідує дошкільний навчальний заклад з 16 квітня 2019 року, дитину до садочка приводить та забирає ОСОБА_3 , яка належно виконує свої материнські обов`язки, дбає про доньку, створює умови для розвитку та навчання дитини. Стосунки ОСОБА_8 з її матір`ю дуже теплі та люблячі: мати турботливо та ніжно відноситься до дитини. ОСОБА_8 прихильна до матері, довіряє їй, з нетерпінням очікує зустрічі з нею. Не виявлено ознак жорстокого ставлення до дитини чи негативного впливу на її особистість. Матір, ОСОБА_9 , уклала декларацію з лікарем щодо медичного спостереження малолітньої ОСОБА_7 , що свідчить про належне ставлення матері до медичного догляду за дитиною. Питання доцільності чи недоцільності відібрання дитини від її матері та повернення дитини за її попереднім місцем проживання з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04 жовтня 2019 року в присутності обох батьків. На засіданні комісії були заслухані заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розглянуті матеріали, надані батьками дитини, ДНЗ № 599, акт обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, складений спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради, наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку не виявлено.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша
статті 15 Цивільного кодексу України).
Стаття 16 ЦК Українивстановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено
статтею 7 Сімейного кодексу України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада
1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України
від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої
статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Частиною першою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша
У відповідності до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до правовідносин, коли місце проживання малолітньої дитини не було визначено судом саме з позивачем.
Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження
№ 14-199цс19).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відому у задоволенні позову про відібрання дитини, оскількипозивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на момент подання позову було визначено судом (органом опіки та піклування) або законом саме з ним після припинення шлюбних відносин між батьками, а відповідач протиправно змінила місце проживання дитини. Спір про визначення місця проживання дитини не був вирішений ані органами опіки і піклування, ані у судовому порядку, а тому позовні вимоги є передчасними та до задоволення не підлягають.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді в суді перебуває справа № 755/7711/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Ухвалою Дніпровського районного суду містаКиєва від 24 травня 2019 року провадження у цій справі відкрито. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 березня
2020 року переданозазначену справу на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.Постановою Київського апеляційного суду
від 23 липня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва
від 02 березня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Отже, спір щодо визначення місця проживання дитини у судовому порядку не вирішено.
Обставин, які б негативно впливали на дитину, недотримання її прав та інтересів судами не встановлено.
Колегія суддів не бере до уваги посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), а також у постановах Верховного Суду
від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження
№ 61-1145св19), 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18), від 05 червня 2019 року у справі
№ 182/2037/17 (провадження № 61-45311св18), від 02 травня 2018 року
у справі № 404/1100/16-ц (провадження № 61-1531св18), оскільки предметом позову у цих справах є визначення місця проживання дитини, а не відібрання дитини та повернення її за визначеним місцем проживання.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача 3 000 грн витрат на надання правничої допомоги в суді першої інстанції.
Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України).
Відповідно до статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував вимоги статей 133, 137 141 ЦПК України, дослідив письмові докази, надані на підтвердження понесених відповідачем витрат (попередній розрахунок із детальним викладенням вартості послуг, копію договору про надання правової допомоги від 22 липня 2019 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Евентум»
та ОСОБА_3 , копію додатку до договору, в якому вартість послуг визначена сторонами у сумі 3 000 грн (перелік послуг зазначено), копію рахунку-фактури від 07 серпня 2019 року на суму 3 000 грн згідно додатку до договору від 22 липня 2019 року, копію квитанції банку від 07 серпня
2019 року про оплату 3 000 грн на підставі рахунку-фактури), та обґрунтовано виходив з їх доведеності та співмірності. Позивач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також не довів їх неспівмірність у цій справі.
Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19), є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі, та у справі, яка переглядається, судами встановлені різні обставини при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 а - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович