№ 756/10046/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 756/10046/16-ц

провадження № 61-46142св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 22 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», найменування якого змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір кредиту №40.29-48/383, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 137 782,00 швейцарських франків зі сплатою 10,2% річних строком до 22 серпня 2032 року. 30 червня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору кредиту, якою змінено розмір процентної ставки на 10,3% річних та змінено графік погашення кредиту.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 , 22 серпня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 013/470-П. 30 червня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору поруки, яким закріплено змінені умови договору кредиту.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 27 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 253 177,53 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті на дату розрахунку складає 6 348 385,55 грн, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів солідарно борг у розмірі 253 177,53 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 червня 2018 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 6 714 268,10 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що договір кредиту між сторонами укладено у серпні 2007 року, строк виконання зобов`язань згідно з додатковою угодою від 30 червня 2010 року - до серпня 2037 року, договір кредиту на час розгляду справи не розірваний, зобов`язання між сторонами не припинені. Позивач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у серпні 2016 року. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з боржника і поручителя в солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 4.5 кредитного договору №40.29-48/383 від 22 серпня 2007 рокустрок виконання основного зобов`язання було змінено на 20 квітня 2012 року, тому саме з цього часу відраховується строк позовної давності, проте банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 02 серпня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник вносив платежі на погашення заборгованості за кредитним договором до 20 червня 2011 року, а банк звернувся до суду з позовом у серпні 2016 року, а тому позовна давність по заборгованості по тілу кредиту і процентах має бути застосована лише до платежів до серпня 2013 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У грудні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що строк основного зобов`язання за кредитним договором було змінено на 20 квітня 2012 року, тому саме з 20 квітня 2012 року у банка виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, проте банк звернувся до суду лише 02 серпня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 подала до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначала, що звернення позивача 23 квітня 2015 року до Третейського суду не перервало строку позовної давності, оскільки було здійснено вже поза межами строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 756/10046/16-ц з Оболонського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 22 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», найменування якого змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 40.29-48/383, за умовами якого остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 137 782,00 швейцарських франків, терміном повернення всієї заборгованості до 22 серпня 2032 року зі сплатою 10,2% річних.

Згідно з підпунктом 1.1.1 пункту 1.1 статті 1 договору ОСОБА_3 зобов`язалась щомісячно 22 числа кожного місяця рівними частинами сплачувати кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 1286 швейцарських франків (ануїтетний платіж) з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 22 серпня 2032 року (включно), на умовах визначених цим договором.

Згідно з підпунктом 4.5 вищевказаного кредитного Договору № 40.29- 48/383 від 22 серпня 2007 року, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Відповідно до пункту 7.4 кредитного договору, у разі настання обставин, визначених підпунктами 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції

30 червня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору кредиту №40.29-48/383 від 22 серпня 2007 року, якою сторони дійшли згоди щодо зміни умов кредитування, зокрема змінили відсоткову ставку за користування кредитом до 10,30% річних та встановили новий графік погашення кредиту, згідно з яким кінцевий термін повернення кредиту - серпень 2037 року. Сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату підписання цієї угоди складає 133 952,01 швейцарських франків, залишок заборгованості за нарахованими процентами - 303,62 швейцарських франків. За погодженим сторонами Графіком, ОСОБА_3 не мала погашати кредитну заборгованість протягом липня 2010 року - грудня 2011 року та зобов`язувалась наступний платіж на погашення кредитної заборгованості здійснити до 20 січня 2012 року. Інші положення, зокрема пункти 3.3.8, 3.3.9, 4.5, 7.4 цього кредитного Договору, залишились незмінними.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по вищевказаному договору кредиту між банком та відповідачами укладено договір поруки № 013/470-П від 22 серпня 2007 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався перед кредитором в повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту №40.29-48/383 від 22 серпня 2007 року.

Також, 30 червня 2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору поруки, за умовами якого сторони змінили зміст забезпеченого порукою зобов`язання, його розмір, строк та порядок виконання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків від 18 серпня 2015 року в справі № 742/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки спір щодо стягнення заборгованості за кредитом, не підвідомчий третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України « Про третейські суди».

Звертаючись до суду з цим позовом у серпні 2016 року, банк посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 27 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 253 177,53 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті на дату розрахунку складала 6 348 385,55 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 133952,01 швейцарських франків; заборгованість за відсотками у сумі 78240,02 швейцарських франків; пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 9369,94 швейцарських франків; пеня за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 31615,56 швейцарських франків.

ОСОБА_3 в суді першої інстанції заявила про застосування положень частини четвертої статті 267 ЦК України, як підставу відмови в заявлених вимогах банку.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У пункті 4.5 договору кредиту передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Аналогічні положення містить пункт 7.4 договору кредиту.

Зазначеними пунктами кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, 22 червня 2010 року банком зараховано 108,39 швейцарських франків на погашення заборгованості за кредитом. 20 червня 2011 року позичальником сплачено 594,04 швейцарських франків, що еквівалентно 5 584,51 грн. на погашення нарахованих відсотків.

Інших доказів на підтвердження факту погашення заборгованості до суду не надано і судом таких не встановлено.

Наступний платіж, за Графіком, визначеним пунктом 2.2 додаткової угоди до договору кредиту №40.29-48/383 від 22 серпня 2007 року, позичальник мала б сплатити до 20 січня 2012 року.

Тому, за визначенням пункту 4.5 договору кредиту, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 20 квітня 2012 року.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Ухвалюючи рішення про відмову в стягненні заборгованості за кредитом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання. Банк мав право з 20 квітня 2012 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду у серпні 2016 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з такими вимогами.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).

Крім того, одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 6.2 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Зі змісту пункту 6.2 договору поруки слідує, що умови договору поруки не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання припиненими правовідносин за договором поруки.

Апеляційним судом вмотивовано відхилено і доводи банку про переривання перебігу строку позовної давності зверненням до третейського суду про стягнення кредитної заборгованості з боржника ОСОБА_3 і поручителя ОСОБА_2 , оскільки за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, положень ЦПК України. Подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериває цього перебігу.

Крім того цей позов був поданий до третейського суду за межами строку позовної давності.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року в частині стягнення судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов