Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 756/12009/15-ц

провадження № 61-4333св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Загурою Василем Петровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» (далі - ПП «Творча майстерня «Престиж», приватне підприємство), у якому просила: визнати недійсним договір дарування корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», укладений 20 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В. О.; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ПП «Творча майстерня «Престиж», яка проведена на виконання договору дарування корпоративних прав; зобов`язати Державну реєстраційну службу України, Міністерство юстиції України, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записи щодо ПП «Творча майстерня «Престиж» станом на 15 грудня 2010 року.

Позовні вимоги мотивувала тим, що їй та її чоловіку ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя належало 100 % статутного капіталу ПП «Творча майстерня «Престиж».

У вересні 2015 року її стало відомо, що ОСОБА_2 у грудні 2010 року безоплатно передав у власність своїй дочці - ОСОБА_3 70 % корпоративних прав приватного підприємства на підставі договору дарування, посвідченого нотаріально. Сторони оцінили дарунок у 43 400 000,00 грн.

Оскільки письмової згоди на укладення правочину вона не надавала, то є підстави для визнання указаного правочину недійсним із проведенням відповідних дій для повернення сторін у первісний стан, у тому числі щодо скасування та відновлення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записів щодо ПП «Творча майстерня «Престиж».

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позовуОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-29175св16).

Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 змінила предмет позову та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просила поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя Ѕ частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 206,09 грн (1 408 746 303,11 грн ? 70% : Ѕ).

Позовні вимоги мотивувала тим, що договір купівлі-продажу прав засновника ПП «Творча майстерня «Престиж» укладений ОСОБА_2 01 квітня 2008 року за час перебування із нею в шлюбі.

Проте при відчуженні вказаних корпоративних прав 20 грудня 2010 року ОСОБА_2 у порушення статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) не отримав її письмової згоди.

У спірному договорі дарування сторони визначили вартість вказаних корпоративних прав (70 %) у сумі 43 400 000,00 грн.

Згідно зі звітами про оцінку майна ПП «Творча майстерня «Престиж» від 13 лютого 2018 року дійсна вартість вказаного майна становить 1 408 746 303,11 грн.

Оскільки при укладенні договору дарування 70 % майнових прав ОСОБА_2 не отримав її письмової згоди як другого з подружжя та відчуження майнових прав відбулось не в інтересах сім`ї, позивач просила задовольнити позовні вимоги та поділити спільне сумісне майно, шляхом стягнення на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя Ѕ частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 206,09 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року у складі судді Диби О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи договір дарування корпоративних прав, ОСОБА_2 діяв в інтересах сім`ї, сторони цього договору дарування діяли добросовісно, а сам договір є правомірним та дійсним.

Також суд дійшов висновку про недоведеність заявленого позивачем розміру грошової компенсації, оскільки, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 грудня 2017 року, жодний із перелічених у позовній заяві об`єктів нерухомості, станом на 20 грудня 2010 року за ПП «Творча майстерня «Престиж» зареєстрований не був.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовуОСОБА_1 .

У порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 21 700 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судового збору.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-5383св19).

Верховний Суд погодився з тим, що ОСОБА_2 відчужив без згоди дружини ОСОБА_1 майно подружжя проте зазначив, що визначаючи вартість спірного майна, апеляційний суд порушив вимоги закону.

За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, з урахуванням ухвали цього суду від 12 лютого 2020 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у сумі 410 667 447,81 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 за договором дарування майнових прав від 20 грудня 2010 року відчужив майнові права, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без згоди дружини ОСОБА_1 , а тому на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація вартості Ѕ частини 70 % майнових прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 410 667 447,81 грн, виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи - 1 173 335 565,18 грн. Ця вартість визначена за домовленістю сторін, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції при попередньому скасуванні судового рішення апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 13 березня 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - адвокат Загура В. П., не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та просив скасувати прийняту апеляційним судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Загурою В. П., і витребувано цивільну справу № 756/12009/15 з Оболонського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження.

У квітні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року справу № 756/12009/15 призначено до розгляду.

30 березня 2021 року до суду касаційної інстанції надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - Загури В. П. , про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 916/2813/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Загури В. П., про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено касаційне провадження у справі № 756/12009/15-ц до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/2813/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року касаційне провадження поновлено з підстав, передбачених статтею 254 ЦПК України.

22 вересня 2021 року відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, проведено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачу Воробйовій І. А. та визначено суддів, які входять до складу колегії: Черняк Ю. В., Лідовець Р. А.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 22 вересня 2021 року визначено склад колегії з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеник Д. Д. - головуючий, Воробйова І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.

31 січня 2021 року відповідно до підпункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 4.2.5 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, проведено повторне автоматизоване визначення судді у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Черняк Ю. В.

Визначено склад колегії з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеник Д. Д. - головуючий, Воробйова І. А. (суддя-доповідач), Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги факти, встановлені судами у справі № 2-461/12, щодо обсягу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та джерело його формування. Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/10797/15-ц встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 здійснив грошові внески до статутного капіталу ПП «Творча майстерня «Престиж», розмір яких становить 18 600 000,00 грн. Вказані грошові внески сформовані за рахунок спільних коштів подружжя, а тому позивач має право на грошову компенсацію половини вартості внесеного майна до статутних капіталів юридичних осіб, створених за його участю. ОСОБА_1 , яка не є учасником господарських товариств, має право на компенсацію половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя.

У матеріалах справи наявна заява (пояснення) нотаріуса Київського міського нотаріального округу Руденка В. О., в якій зазначено, що при посвідченні договорів дарування частки у статутному капіталі підприємства згода іншого з подружжя законодавством не вимагалася. Тобто, при посвідченні договору дарування корпоративних прав приватний нотаріус не вимагав письмової згоди іншого з подружжя та не роз`яснював відповідачам про необхідність надання такої письмової згоди.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що на час розгляду та ухвалення оспорюваного судового рішення не існує жодного судового рішення, яким би укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» від 20 грудня 2010 року був би визнаний недійсним, розірваним чи оспореним. Позивачка не оспорювала дії свого чоловіка щодо відчуження 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» та не оспорювала зазначений правочин у суді впродовж чотирьох років.

Суд не врахував, що на дату укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» на його балансі рахувалось 37 об`єктів нерухомого майна, після 01 квітня 2008 року підприємством за рахунок прибутку, а не за кошти подружжя і не в інтересах сім`ї, було придбано ще 17 об`єктів нерухомого майна, які також не можуть вважатися спільною сумісною власністю подружжя, а тому не підлягають поділу.

На дату укладення договору дарування корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» (20 грудня 2010 року) вклад до статутного фонду господарського товариства не був об`єктом прав спільної сумісної власності подружжя, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 та Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 182/8664/13-ц, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Шутого Д. С. на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року - без змін.

У відзиві посилається на те, що справи № 2-461/12 та № 756/10797/15, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, дійсно носять преюдиційний характер, та у вказаних справах встановлено, що відповідач за час перебування у шлюбі вніс до статутних капіталів ПП «Творча майстерня «Престиж», ТОВ «Вісак-Оризон», ТОВ «ТМ «Вісак», ТОВ «Вісак» грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 встановлено, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Для визначення вартості спільного сумісного майна, що підлягає поділу та до складу якого входить 70 % ПП «Творча майстерня «Престиж», як єдиного майнового комплексу, що в розумінні вимог статті 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нерухомістю, позивачем була замовлена оцінка лише того майна підприємства, інформація про яке є публічно доступною. Також апеляційний суд залучив до матеріалів справи наданий представниками відповідача та третьої особи звіт про оцінку майна станом на 22 жовтня 2019 року.

При визначенні розміру грошової компенсації апеляційний суд врахував звіти, надані позивачем до суду першої інстанції, в тій частині майна, в якій відповідач не здійснював оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку, що вибуття майна із власності підприємства, яке є об`єктом спільної власності подружжя, відбулося в період після укладання договору дарування корпоративних прав від 20 грудня 2010 року та без згоди іншого подружжя, а тому ОСОБА_1 має право на стягнення грошової компенсації в цій частині.А в апеляційній інстанції докази вартості спірного майна подав відповідач.

У лютому 2022 року представник позивача ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив залишити без розгляду додаткові пояснення, надані стороною відповідача від 06 грудня 2021 року, від 18 серпня 2021 року та від 05 серпня 2021 року, які подані під час розгляду справи в суді касаційної інстанції поза межами встановленого строку для подання відзиву.

Клопотання мотивовано тим, що під час відкриття касаційного провадження судом встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження. Відповідач не просив дозволу подати додаткові пояснення, які він надіслав Верховному Суду поза межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу, а суд не визнавав їх подання необхідним, що є підставою для залишення таких пояснень без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

09 березня 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб у РАГС Мінської районної державної адміністрації у м. Києві. Після укладення шлюбу ОСОБА_8 присвоєно прізвище чоловіка « ОСОБА_1 » (т. 1 а. с. 9).

01 квітня 2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набув у власність 100 % статутного капіталу ПП «Творча майстерня «Престиж», що дорівнює 57 000 000,00 грн. Договір укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В. О. Продаж вказаної частки відбувся за 57 000 000,00 грн, які покупець до підписання цього договору сплатив продавцеві (т. 1 а. с. 179, 180).

13 червня 2008 року сторонами цього договору внесені зміни та доповнення до договору купівлі-продажу. Зокрема, викладено у новій редакції пункт 1 договору купівлі-продажу, а саме: предметом цього договору є права засновника унітарного ПП «Творча майстерня «Престиж»: право на розподіл доходів підприємства, на управління підприємством безпосередньо або через керівника, що призначається таким засновником, на розпорядження майном підприємства, на формування трудового колективу підприємства на засадах трудового найму, на вирішення питань реорганізації та ліквідації підприємства, а також всі інші права засновника підприємства, передбачені статутом підприємства та чинним в Україні законодавством (т. 1 а. с. 181, 182).

20 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», за умовами якого ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_3 70 % належних йому корпоративних прав як власника ПП «Творча майстерня «Престиж». Дарунок сторони оцінили у 43 400 000,00 грн. Договір дарування корпоративних прав укладений у письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В. О. та зареєстрований у реєстрі за № 5119 (т. 1 а. с. 10, 11).

Сторонами договору дарування корпоративних права майнових прав від 20 грудня 2010 року були ОСОБА_2 (дарувальник) - чоловік позивача ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (обдарована), - дочка ОСОБА_2 від іншого шлюбу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону передбачають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Цяматеріально-правова презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція у судовій практиці є незмінною і, зокрема, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної власності.

Зокрема, вказано, що статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Частка у статутному капіталі пропорційна частці у майні підприємства.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).

Позивач при новому розгляді справи подала заяву про зміну предмета позову, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 182-186, т. 3 а.с. 4-9), остаточно просила поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя Ѕ частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 209,09 грн. (1 408 746 303,11 грн х 70 % : Ѕ).

На підтвердження зазначеної вартості спірного майна позивачем подані звіти про оцінку майна від 13 лютого 2018 року (том 3 а.с. 19-249, том 4 а.с. 1-246).

Як встановлено судом, згідно із зазначеними звітами про оцінку майна, позивач визначила розмір компенсації виходячи із загальної кількості нерухомого майна, яке перебувало на балансі підприємства, - 73 об`єкти.

Під час апеляційного розгляду справи стороною відповідача ОСОБА_2 та представником третьої особи - ПП «Творча майстерня «Престиж» подані суду звіти про оцінку майна станом на 22 жовтня 2019 року.

Згідно з наданими звітами про оцінку майна, вартість 54 об`єктів нерухомого майна ПП «Творча майстерня «Престиж» станом на 22 жовтня 2019 року становила 454 831 000,00 грн.

Під час апеляційного розгляду справи у судовому засіданні представники позивача погодились із вартісною оцінкою майна, визначеною у звітах від 22 жовтня 2019 року та наданою представником відповідача.

При цьому зазначили, що при визначенні розміру грошової компенсації мають бути враховані також звіти, надані позивачем до суду першої інстанції в тій частині майна, в якій відповідач не здійснював оцінку

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (провадження №61-5883св19), якою, за результатами скасування постанови Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, справа, що переглядається, направлялась на новий апеляційний розгляд, вказувалось на те, що установивши, що ОСОБА_2 за договором дарування майнових прав від 20 грудня 2010 року відчужив майнові права, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , без згоди дружини ОСОБА_1 і не в інтересах сім`ї, суд дійшов правильного висновку, що в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація вартості Ѕ частини 70 % майнових прав ПП «Творча майстерня «Престиж».

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, який при визначенні розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача, виходив із вартості майна, за якою це майно було відчужене на підставі договору дарування, а саме 43 400 000,00 грн.

Верховний Суд вказав на те, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. На підтвердження зазначеної вартості спірного майна позивачем подані звіти про оцінку майна.

Відповідно статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції врахував вказівки, які містились у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (провадження № 61-5883св19), дав належну оцінку поданим обома сторонами спору звітам про оцінку майна, з вартістю якого сторони погодилися, та визначив розмір компенсації за належну позивачу частку у спільному майні, виходячи із загальної кількості об`єктів нерухомого майна, яке перебувало на балансі підприємства, відповідно до звітів про оцінку майна від 22 жовтня 2019 року.

За установлених у цій справі конкретних обставин, колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз`яснено, що поділ спільного майнаподружжя здійснюється заправилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільногосумісного майна подружжябуде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, такемайно або його вартістьвраховується при поділі.

З такого тлумачення норм матеріального права виходив Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц (провадження № 61-189ск17).

Доводи касаційної скарги щодо підстав для скасування оскаржуваного судового рішення зводяться до незгоди заявника з оцінкою доказів та установлених на їх підставі обставин, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку при вирішенні спору. Проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів заявником не наведено.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зазначені в касаційній скарзі, з огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі зазначеним у касаційній скарзі висновкам не суперечать. Висновки суду касаційної інстанції в цих постановах зводяться до необхідності спростування презумпції права спільної сумісної власності, тобто заінтересована особа має довести, що спірне майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти.

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_2 не спростував позову ОСОБА_1 тависновків суду апеляційної інстанції, не довів неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

Доводи касаційної скарги про необхідність врахувати преюдиційні судові рішення Верховного Суду щодо визначення вартості майна подружжя є безпідставними, та, як уже було зазначено, одним із способів такого визначення є домовленість сторін, яке існувало у цій справі.

Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не оспорила договір дарування від 20 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ЦК України та СК України один з подружжя має право вибору способу судового захисту: оспорити договір чи стягувати компенсації з іншого з подружжя, який розпорядився майном подружжя без згоди і не в інтересах сім`ї.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а направлені на переоцінку доказів, встановлення нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 про залишення без розгляду додаткових пояснень відповідача

У клопотанні представника позивача підстави залишення без розгляду додаткових пояснень, поданих стороною відповідача, пов`язуються з їх поданням поза межами встановленого судом строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Проте не враховано, що у даному випадку саме відповідач є особою, яка подала касаційну скаргу, а подані пояснення не стосуються доповнення або зміни касаційної скарги, які б за статтею 398 ЦПК України могли мати місце в межах строку на касаційне оскарження.

За результатами касаційного розгляду, в межах, визначених у статті 400 ЦПК України, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

За таких умов, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача ОСОБА_1 про залишення без розгляду пояснень відповідача, поданих під час касаційного розгляду справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, тому виконання рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 409, 410, 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець