П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року

м. Київ

справа № 756/14854/17

провадження № 51-4943км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст.187 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 11 вересня 2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведенням того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 11 вересня 2017 року приблизно о 15 год 00 хв одягнула на обличчя медичну маску та сонцезахисні окуляри, взяла кухонний ніж, рукавички та поліетиленовий пакет та прибула до приміщення кіоску «Обмін Валют» ТОВ «Фінансова Компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ ГРУП», що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 46-А, з метою заволодіння коштами, які там знаходились. ОСОБА_7 зайшла за касиром ОСОБА_8 в загальний коридор обмінного пункту, остання здійснила опір і намагалася виштовхати ОСОБА_7 з приміщення кіоску та не допустити її потрапляння у ту частину кіоску, де зберігаються гроші. В ході цих дій потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно ножем тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої через суворість, істотне порушення вимог КПК, а також на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує про безпідставні та помилкові висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях ОСОБА_7 такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення у приміщення, оскільки, як убачається із наявних та досліджених в ході судового розгляду доказів та показань засудженої й потерпілої, ОСОБА_7 безперешкодно, вільно в робочий час зайшла в загальне приміщення коридор обмінного пункту, яке було відкрите для відвідування будь-якою особою, і всі події відбулися саме у цьому приміщенні загального користування, а висновки судів попередніх інстанцій про бажання проникнути в приміщення каси, на переконання сторони захисту, є припущенням. Також захисник стверджує, що ОСОБА_7 не мала наміру спричиняти тілесні ушкодження ножем потерпілій.

Захисник зазначає про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, яке, на його думку, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженої, зокрема її молодий вік, позитивні характеристики за місцем проживання, добровільне відшкодування потерпілій заданої шкоди, а також фактичне визнання нею вини.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник та засуджена підтримали вимоги касаційної скарги, просили її задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважала рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддюдоповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактично зі змісту касаційної скарги слідує, що сторона захисту не погоджується із кримінально-правовою оцінкою вчиненого як нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із проникненням в інше приміщення і вважає, що дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст.187КК.

У цьому кримінальному провадженні засуджена мала намір заволодіти грошовими коштами, які знаходилися безпосередньо у приміщенні каси кіоску «Обмін Валют», до якого мала доступ лише касир-потерпіла ОСОБА_8 . Тобто її умислом охоплювалося заволодіння грошима із приміщення з обмеженим доступом.

Суди попередніх інстанцій, виходячи із показань самої засудженої, встановили, що остання одягнула маску, взяла ніж, рукавички і інші речі саме з метою вилучення коштів із приміщення з обмеженим доступом (каси кіоску обміну валют), до якого не мала доступу.

Сторона захисту послідовно протягом всього судового розгляду у цьому кримінальному провадженні стверджувала, що ОСОБА_7 мала намір шляхом погрози ножем змусити касира передати гроші. Такі ж показання надала у суді й сама засуджена.

Колегія суддів звертає увагу, що до приміщення, в якому зберігалися гроші, мала доступ потерпіла касир кіоску обміну валют. Однак засуджена, як і інші відвідувачі, мали вільний доступ лише до коридору загального користування, а не до приміщення, в якому зберігалися гроші.

Проте для встановлення у діях особи кваліфікуючої ознаки проникнення немає значення яким чином засуджена намагалася заволодіти коштами, що знаходилися у приміщенні з обмеженим доступом: шляхом безпосереднього входження у це приміщення чи шляхом примушування до передачі цих коштів інших осіб, які такий доступ мають.

У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 755/7958/17 зроблено висновок про те, що у випадках, коли під час вчинення розбою винний вилучає майно із житла, іншого приміщення чи сховища, до якого не має вільного доступу, застосовуючи при цьому погрозу насильством небезпечним для життя чи здоров`я до особи, яка відповідно має такий доступ, використовуючи таким чином вказану особу, що діє під психічним примусом (ч. 2 ст. 40 КК), його дії слід кваліфікувати як розбій, вчинений з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК), оскільки за вказаних обставин винний здійснює опосередковане проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, до якого не має вільного доступу

Колегія суддів звертає увагу, що й ті випадки, коли особа безпосередньо не проникає до житла, іншого приміщення або сховища, до яких у неї немає вільного доступу, однак шляхом психічного примусу іншої особи змушує передати їй грошові кошти чи майно, які там знаходяться, повинні оцінюватися як опосередковане проникнення.

У цьому кримінальному провадженні дії ОСОБА_7 були спрямовані на заволодіння майном, яке знаходилося у приміщенні з обмеженим доступом, а саме у приміщенні каси кіоску «Обмін Валют», до якого у неї не було вільного доступу. Саме для реалізації цієї мети засуджена застосувала насильство щодо потерпілої ОСОБА_8 .

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, та правильність кваліфікації її дій за вказаною нормою кримінального закону, суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями засудженої, яка частково визнала свою вину тане заперечувала наміру пограбувати кіоск «Обмін Валют». Засуджена пояснила, що не мала наміру потрапляти безпосередньо до приміщення каси, а хотіла, погрожуючи ножем, змусити касира передати їй кошти.

Також в основу своїх висновків місцевий суд поклав показання потерпілої ОСОБА_9 , яка розповіла про обставини нападу на неї ОСОБА_7 із застосуванням ножа у приміщенні загального користування; свідка ОСОБА_10 щодо обставин, які йому були відомі, та події, очевидцем якої він був, а саме спостерігав за тим, як його знайомий ОСОБА_11 затримав ОСОБА_7 , яка втікала з місця вчинення злочину; даними протоколів слідчих дій; висновками судових експертиз, відеозаписом з камер відеоспостереження, які знаходяться в приміщенні кіоску «Обмін Валют» та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

На підставі безпосередньо досліджених доказів суд першої інстанції встановив фактичні обставини злочину та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій) та з проникненням у інше приміщення, кваліфікувавши її дії за ч.3 ст. 187 КК.

Місцевим судом було безпосередньо досліджено відеозапис із камер відеоспостереження, на якому зафіксовано обставини події, що відбувалися 11вересня 2017 року приблизно о 15:00 год за адресою: АДРЕСА_2 , з якого встановлено, як ОСОБА_8 заходить до приміщення загального користування кіоску «Обмін Валют» та відмикає двері до приміщення каси, доступ до якого обмежено. В цей час позаду потерпілої з`являється ОСОБА_7 і між нею та потерпілою починається штовханина, в ході якої засудженою потерпілій спричинено ножові поранення (т. 1, а.к.п.155158).

Щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не мала наміру спричиняти потерпілій тілесні ушкодження, і спричинила їх випадково під час хаотичного розмахування руками, захищаючись від опору ОСОБА_8 , колегія суддів відхиляє. Адже з матеріалів цього провадження чітко слідує, що ніж засуджена взяла з собою заздалегідь і планувала використати у ході заволодіння майном. Колегія суддів звертає увагу, що навіть погроза ножем, а не його безпосереднє застосування з метою заволодіння майном можуть утворювати склад розбою.

Окрім цього, й сама сторона захисту погоджується із правильністю кваліфікації дій засудженої саме як розбою, однак оспорює наявність у вчиненому кваліфікованого складу цього злочину.

З огляду на викладене, касаційним судом установлено, щона підставі безпосередньо досліджених доказів суд першої інстанції, з висновком якого обґрунтовано погодився і апеляційний суд, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій) та з проникненням у інше приміщення, і кваліфікував дії за ч. 3 ст. 187 КК, так як засуджена шляхом вільного доступу до певного приміщення вчинила дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом, маючи намір без безпосереднього проникнення до нього, але шляхом застосування психічного примусу до ОСОБА_8 (погрожуючи їй ножем), передати ОСОБА_7 кошти, які знаходяться у приміщенні каси кіоску «Обмін Валют».

Доводи касаційної скарги захисника щодо незаконності вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого засудженою злочину внаслідок суворості, та неврахування судом конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення і даних про особу винної, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно зч.2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, яке є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженої, яка раніше не судима, характеризується посередньо, офіційно не працевлаштована, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, її відношення до вчиненого, характер, спосіб та обставини вчиненого нею діяння, наявність пом`якшуючої покарання обставини (відшкодування моральної шкоди потерпілій у розмірі 10000 грн) та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Враховуючи наведене, місцевий суд призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання, визначене санкцією ч. 3 ст.187 КК.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість або через суворість немає.

На переконання суду касаційної інстанції, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, призначене засудженій ОСОБА_7 покарання є співмірним вчиненому діянню і не може вважатися явно несправедливим чи надмірним, як про це вказує у касаційній скарзі захисник.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційні скарги і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК, та призначеного їй покарання відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження вимог кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої, то касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року щодоОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3