Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 756/16381/16-ц
провадження № 61-16310св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Оболонської районної ради у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_5 , який діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Луценко О. М. від 14 квітня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Куликової С. В., від 28 вересня 2021 року.
Зміст позовних заяв та їх обґрунтування
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що згодом йому стало відомо, що у квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітній
ОСОБА_4 , які у цій квартирі не проживали і не проживають, їх місце проживання йому не відомо, однак перебування відповідачів на реєстраційному обліку в квартирі створює йому перешкоди в реалізації права власності на квартиру.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
У січні 2019 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до
ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання недійсним звіту про незалежну оцінку майна, застосування наслідків недійсності правочинів та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. щодо реєстрації права власності на спірну квартиру є протиправними, оскільки проведені без пред`явлення оригіналів та всіх необхідних для реєстрації документів, а саме відсутнє повідомлення іпотекодержателя до іпотекодавця та всіх осіб, які зареєстровані у встановленому законом порядку.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним звіт про незалежну оцінку майна від 01 грудня 2016 року, складений ТОВ «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки», застосувати наслідки недійсності правочинів
від 02 грудня 2016 року та відновити становище, яке існувало до порушення його права власності, шляхом скасування реєстраційних дій на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня
2016 року № 32682199, а також скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , поновивши запис про право власності на це майно за ОСОБА_2 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживали, а реєстрацію проживання в квартирі здійснили після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя з метою перешкоджання іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки. Районний суд зазначив, що питання про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не ставилось, оскільки вони у цій квартирі не проживають. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, районний суд виходив із того, що невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не є підставою недійсності правочину, а іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог й перед іпотекодавцем за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки і звичайною ціною на нього. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не ставилося питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2016 року, не наведено доказів його нікчемності, тому вищевказаний правочин є правомірним, а позовні вимоги про застосування наслідків (нікчемності) недійсності правочину та відновлення становища, яке існувало до порушення його права власності задоволенню не підлягають.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4 не проживали у квартирі АДРЕСА_2 . Доводи апеляційної скарги стосовно порушення прав малолітньої дитини визнані судом апеляційної інстанції необґрунтованими. Апеляційний суд вказав, що ані малолітня дитина, ані її батьки не були власниками чи користувачами спірної квартири. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про розгляд справи, зазначивши, що про судове засідання
14 квітня 2021 року ОСОБА_5 був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою. ОСОБА_5 через засоби електронного зв`язку подав до суду заяву від 12 квітня
2021 року про проведення судового засідання 14 квітня 2021 року у його відсутність.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року, ОСОБА_5 , який діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 , просить скасувати оскаржені судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 29 травня 2019 року
у справі № 539/1582/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 904/8549/17, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодекс України). Також заявник вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасника, належним чином не повідомленого про дату та час судових засідань, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, який підлягав відводу, суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 14 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 вересня 2021 року та направити справу на новий судовий розгляд.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 23 жовтня 2019 року
у справі № 904/8549/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 13 січня 2021 у справі № 264/949/19, від 28 січня 2021 року у справі
№ 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19,
від 31 березня 2021 року у справі № 756/2045/16-ц, від 31 березня 2021 року
у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19,
від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, від 19 травня 2021 року
у справі № 910/16033/20, від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасника, належним чином не повідомленого про дату та час судових засідань, встановив обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої
Доводи касаційних скарг обґрунтовані тим, що суд першої інстанції поклав в основу судового рішення нові докази, надані з порушенням строку, а також в незавірених копіях, а суд апеляційної інстанції прийняв нові докази, чим порушив норми процесуального права. На думку заявників, суди попередніх інстанцій не врахували, що з наданих копій квитанцій транспортної компанії неможливо встановити зміст відправлення, отже належні та допустимі докази на підтвердження належного надсилання іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю відсутні. ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції позбавив його статусу представника малолітньої дитини і не повідомляв його про дату, час та місце судових засідань. Особи, які подали касаційні скарги, вважають, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спірна квартира частково була придбана за власні кошти іпотекодавця. ОСОБА_2 стверджує, що суди не надсилали на його адресу ані повісток, ані судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 , який діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 вересня 2011 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, та публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсіфікований венчурний інвестиційний фонд «Перший інвестиційно-будівельний», від імені якого діяло ТОВ «КУА «Київ Капітал», укладено договір купівлі-продажу квартири (з відкладальною умовою), згідно з яким ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Ціна продажу квартири визначена в сумі 793 800 грн. Розрахунки за квартиру повинні були здійснюватися з відстроченням платежу.
Згідно з відкладальною умовою, визначеною у пункті 15 договору купівлі-продажу квартири від 30 вересня 2011 року право власності на квартиру виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору за умови передачі (сплати) продавцю грошових коштів за квартиру, що відчужується, в повному обсязі.
21 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № К-28/12, відповідно до умов якого ПАТ «ЕРДЕ БАНК» надав позичальнику кредит в сумі 900 000 грн зі сплатою 15 % річних та з кінцевою датою повернення не пізніше 18 березня 2022 року для придбання квартири АДРЕСА_2 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
21 березня 2012 року між банком та ОСОБА_5 укладений договір поруки.
29 березня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну квартиру після повної оплати ОСОБА_3 вартості квартири.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
17 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2 .
На підставі договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення права вимоги за іпотечним договором права вимоги за договором про іпотечний кредит № К-28/12 від 21 березня 2012 року, а також права вимоги за договором іпотеки від 17 серпня 2012 року перейшли від ПАТ «ЕРДЕ БАНК» до ПАТ «КБ «АКСІОМА», а у подальшому від ПАТ «КБ «АКСІОМА» до ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», а також 26 серпня 2016 року від ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» до ОСОБА_6 .
Заочним рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року у справі № 756/85/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Аксіома» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 1 090 832,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 832 091,86 грн, заборгованість за процентами - 205 042,80 грн, пеня за кредитом - 25 793,17 грн, пеня за процентами - у розмірі
27 904,37 грн.
На підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 серпня 2016 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_6 , до останньої перешли права іпотекодержателя квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з вимогою про порушення зобов`язання від 29 серпня 2016 року, переданою через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарську С. І., ОСОБА_6 вимагала від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виконання грошового зобов`язання, у випадку невиконання якого вказувала, зокрема, про продаж предмета іпотеки на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».
30 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали вимоги про порушення зобов`язання від 29 серпня 2016 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними ТОВ «Нова пошта»
№ 59000201548799 та № 59000201546910. Адреси сторін відповідають адресам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зазначеним у кредитному договорі та договорі іпотеки.
02 грудня 2016 року ОСОБА_6 у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки, продала ОСОБА_1 спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу. Вартість квартири визначена в розмірі 300 000 грн на підставі звіту про незалежну оцінку майна ТОВ «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки» від 01 грудня
2016 року.
Згідно довідки форми № 3 від 14 грудня 2016 року № 285 у квартирі АДРЕСА_2 з 25 грудня 2013 року зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Судами встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 у спірній квартирі фактично не проживають.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
За змістом частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Звернення стягненняна передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку).
Згідно частин другої, третьої статті 109 Житлового кодексу УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У той же час наслідки недійсності договору підлягають застосуванню у випадку наявності підстав для визнання договору недійсним
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.
Судами правильно враховано, що позивач за зустрічним позовом не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що звернення стягнення на спірну квартиру шляхом продажу квартири на підставі статті 38 Закону України відбулось з порушенням норм чинного законодавства. Судами встановлено, що боржник та іпотекодержатель були належним чином повідомлені про намір іпотекодержателя продати предмет іпотеки, отримали вимогу про усунення порушення та сплату кредитної заборгованості. ОСОБА_2 не спростував того, що підписи на повідомленнях про вручення вимоги іпотекодержателя не належать отримувачам.
Суди за результатами оцінки укладених учасниками справи договорів, виходили із того, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за кредитні кошти. Також судами встановлено, що особи, яких визнано такими, що втратили право користування квартирою, у цій квартирі не проживають. На час укладення договору іпотеки ОСОБА_4 не був зареєстрований у спірній квартирі.
При цьому у справі № 756/4067/19 встановлено, що ОСОБА_3 використовує як місце постійного проживання квартиру АДРЕСА_3 .
У постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження
№ 12-18гс18) зазначено, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Вимог про визнання договору купівлі-продажу від 02 грудня 2016 року недійсним ОСОБА_2 не заявляв, що унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину. А визнання лише звіту про оцінку майна недійсним, з використанням даних якого укладеного договір купівлі-продажу квартири, не може призвести до відновлення прав попереднього власника квартири.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що підстави для відводу судді Рубан С. М. є необґрунтованими, оскільки доводи ОСОБА_5 , який діяв в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Безпідставними є доводи касаційних скарг про те, що заявники не були належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи. Згідно ордерів про надання правової допомоги серії КВ № 270353
від 05 грудня 2016 року та серії КВ № 270358 від 20 червня 2019 року
ОСОБА_5 був зокрема і представником ОСОБА_2 та приймав активну участь у розгляді справи, знайомився з матеріалами справи, подавав клопотання. Поштові відправлення, які направлялись на адресу ОСОБА_2 , повертались на адресу суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Посилання касаційних скарг на порушення судами порядку надання та отримання доказів не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки за змістом частини другої
статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Судами зроблена належна правова оцінка доказів у їх сукупності.
Колегія суддів не бере до уваги посилання касаційних скарг на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки висновки судів попередніх інстанцій за обставин цієї справи не суперечать висновками, викладеним у зазначених заявниками постановах.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_5 , який діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 залишитибез задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта