Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 756/2082/16-ц

провадження № 61-1094св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, Ліквідаційна комісія Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: Ліквідаційна комісія Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

третя особа за зустрічним позовом - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іщенка Євгена Дмитровича на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебуває на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора відділу поліції № 2 Оболонського РУ ГУНП в м. Києві.

Розпорядженням Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 06 листопада 2015 року йому виділено окрему службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а 24 листопада 2015 року видано ордер для вселення на вказану житлову площу.

27 листопада 2015 року він уклав з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» - ЖЕД № 501 Оболонського району м. Києва договір найму житлової площі та зареєструвався за новим місцем проживання, проте вселитися та користуватися наданою квартирою немає можливості, оскільки вказана квартира неправомірно зайнята відповідачкою без законних на те підстав.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив виселити відповідачку з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 , у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , 2002 року народження, звернулася до суду з зустрічним позовом до Оболонського управління поліції ГУ НП в м. Києві, Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, ОСОБА_1 про скасування протоколу засідання житлово-побутової комісії, визнання недійсним житлового ордеру внаслідок неправомірних дій, часткове скасування розпорядження про надання жилого приміщення, визнання права користування жилим приміщенням та заборону вчинення перешкод у користуванні жилим приміщенням.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що у 2002 році між нею та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб. ОСОБА_4 як працівник органів внутрішніх справ на законних підставах отримав службову кімнату АДРЕСА_1 .

Вказувала на те, що вона постійно та безперервно проживає у цій квартирі більше 15 років та є зареєстрованою за вказаною адресою разом з сином, а також сплачує за комунальні послуги, іншої житлової площі вони не мають.

Вважала, що вона та її син займають спірну квартиру на законних підставах.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд скасувати протокол № 13 засідання житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21 вересня 2015 року про затвердження рішення про надання спірної квартири ОСОБА_1 ; частково скасувати розпорядження № 591 від 06 листопада 2015 року Оболонської у м. Києві державної адміністрації про надання квартири та видачу ордеру ОСОБА_1 ; визнати недійсним ордер від 24 листопада 2015 року; визнати за нею та неповнолітнім сином право користування спірною квартирою; заборонити вчиняти перешкоди у користуванні цим житловим приміщенням.

Ухвалами Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року залучено Ліквідаційну комісію Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також замінено неналежного відповідача за зустрічним позовом ГУ НП в м. Києві на належного відповідача Ліквідаційну комісію Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року, ухваленим у складі судді Диби О. В, позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 зайняла спірне житлове приміщення без достатніх правових підстав, уповноваженими органами не приймалось рішень щодо надання дозволу ОСОБА_2 на проживання у спірній квартирі, ордеру на вселення їй не видавалось, договору найму з наймодавцем вона не укладала, а квитанції про сплату комунальних послуг за спірною адресою свідчать про те, що відповідачка здійснила оплату за січень та лютий 2016 року, тобто вже після видачі ОСОБА_1 ордера на вселення, та звернення його з позовом до суду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано ордер від 24 листопада 2015 року, виданий ОСОБА_1 на зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , недійсним.

У решті зустрічного позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вселення ОСОБА_2 до спірного житлового приміщення не було самоправним. Ніхто із сторін не заперечував, що ОСОБА_4 , членами сім`ї якого були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , займав спірне жиле приміщення на законних підставах, був у ньому зареєстрований та перебував разом з ОСОБА_3 на квартирному обліку як такий, що потребує поліпшення житлових умов. ОСОБА_2 проживає разом з сином ОСОБА_3 у цьому приміщенні безперервно з 2002 року та будь-яких вимог про її виселення не заявлялося. У той же час, члени житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві, ухвалюючи рішення про надання спірної квартири ОСОБА_1 , що відображено в протоколі № 13 від 21 вересня 2015 року, не перевірили, чи було вільним це жиле приміщення, не з`ясували обставини проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цьому приміщенні, не вирішили питання про їх виселення у встановленому законом порядку у випадку відсутності у них права проживання у спірній квартирі та вирішили питання про видачу ордера на жиле приміщення, яке не було вільним.

При цьому апеляційний суд зазначив, що визнання ордера недійсним є належним та ефективним захистом порушеного права, натомість визнання недійсними протоколу № 13 засідання житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві від 21 вересня 2015 року про затвердження рішення про надання спірної квартири ОСОБА_1 , розпорядження № 591 від 06 листопада 2015 року Оболонської в м. Києві державної адміністрації про надання квартири та видачу ордеру ОСОБА_1 не є ефективним захистом порушеного права, оскільки вичерпана дія цих актів як актів індивідуальної дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іщенко Є. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 не самоправно зайняла жиле приміщення, а була вселена як член сім`ї ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою спірної квартири і проживає разом з сином ОСОБА_3 у цьому приміщенні безперервно з 2002 року.

Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 25 листопада 2009 року, тобто через дев`ять місяців після розірвання шлюбу з працівником ОСОБА_5 , знята з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_3 і 26 листопада 2009 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 .

Таким чином, 26 листопада 2009 року ОСОБА_2 не могла бути вселена до спірного житла як член сім`ї працівника ОСОБА_6 , оскільки останній проживав у шлюбі з ОСОБА_7 .

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що за відомостями адресно- довідкового підрозділу ГУ ДМС в м. Києві станом на 18 лютого 2016 року ОСОБА_2 зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_4 .

Відповідно до рішення виконкому Мінської районної ради за № 52 «Про надання службової житлової площі» від 23 лютого 1976 року, кімната (квартира) АДРЕСА_1 є службовим житлом.

ОСОБА_4 на підставі рішення про надання службового жилого приміщення спеціальний ордер для вселення у службове житлове приміщення (кімнату (квартиру) АДРЕСА_1 ) не видавався.

ОСОБА_4 був прописаний у гуртожитку по АДРЕСА_4 , що підтверджується його заявою до голови виконкому Мінської райради про взяття його на квартирний облік для отримання житлової площі, довідками (форма №3), штампом про прописку в його паспорті.

При цьому ОСОБА_4 не видавали ордер для вселення на житлову площу гуртожитку.

Також ОСОБА_4 не отримував письмового дозволу (розпорядження, рішення тощо) про вселення та/або користування приміщенням кімнати № 94 відомчого гуртожитку по АДРЕСА_4 .

ОСОБА_2 у період з 27 лютого 2002 року по 05 лютого 2008 року, перебуваючи у шлюбі з працівником міліції ОСОБА_4 , не була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , а тому 26 листопада 2009 року не було жодних правових підстав для реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі, а єдиною підставою для її вселення в цю квартиру міг бути лише ордер. Інших правових підстав для вселення ОСОБА_2 після розлучення з працівником Оболонського РУ ОСОБА_4 у кімнату (квартиру) АДРЕСА_1 законодавство не передбачає.

ОСОБА_2 не отримувала як ордеру на вселення до спірної квартири, так і письмового дозволу (розпорядження, рішення тощо) від керівництва Оболонського РУ про вселення та/або користування кімнатою (квартирою) АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 самоправно зайняла спірне житлове приміщення.

Якщо жилу площу (житло, приміщення) зайнято неправомірно, то ця жила площа (житло, приміщення) є вільною, а тому ОСОБА_1 у визначений законом спосіб, на законних підставах отримав ордер на вселення до вказаної квартири.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 756/3786/16-ц (провадження № 61-11939св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 756/2554/16-ц (провадження № 61-13243св18); суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15 грудня 1975 року № 1308 виділено жилу (приведену) площу організаціям в жилих будинках для малосімейних згідно з додатком № 1, зокрема, у рахунок цільового ліміту 1976 року Мінській райраді для працівників РВВС (міліції) передано приведену площу (36 квартир, а саме з 73 по 108) у будинку АДРЕСА_5 ) метражем у кількості 937,2 кв. м, що також підтверджується актом від 21 грудня 1975 року, складеним відділом обліку та розподілу житлової площі виконкому Київської міської ради депутатів трудящих та виконкомом Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва.

Рішенням Виконавчого комітету Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 23 лютого 1976 року № 52 вирішено службову кімнату готельного типу АДРЕСА_6 площею 14,95 кв. м надати ОСОБА_8 з родиною з трьох осіб.

Відповідно до матеріалів облікової квартирної справи № 26136, з 1990 року у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , проживав ОСОБА_4 як працівник органів внутрішніх справ разом зі своєю сім`єю з трьох осіб: ОСОБА_9 (дружина), ОСОБА_10 (донька), ОСОБА_11 (син) та був зареєстрований за вказаною адресою з 28 грудня 1996 року. 23 жовтня 2001 року після розірвання шлюбу дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_9 разом з дітьми ОСОБА_10 , ОСОБА_11 зняті з реєстраційного обліку за спірною адресою.

27 лютого 2002 року ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований за спірною адресою з 2002 року разом з батьком. ОСОБА_2 зареєстрованою за вказаною адресою не значилася.

05 лютого 2008 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з довідкою Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 18 вересня 2008 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2007 році виїхав за місцем помешкання матері до Цюрупинського району Херсонської області.

Згідно з витягом з протоколу № 21 засідання громадської комісії з житлових питань Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 24 вересня 2008 року, погоджено виключити ОСОБА_3 , 2002 року народження, з квартирного обліку, на обліку рахувати одну особу.

На підставі розпорядження Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 10 жовтня 2008 року № 913 внесено зміни до облікової справи ОСОБА_4 щодо його перебування на квартирному обліку у кількості одна особа.

Відповідно до довідки Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 26 листопада 2009 року, по дату видачі вказаної довідки ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

22 листопада 2008 року ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_7 , у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_13 .

Згідно з довідкою Управління ресурсного забезпечення ГУ МВС України в м. Києві від 09 грудня 2009 року ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_13 з 08 грудня 2009 року проживають та зареєстровані у сімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до даних паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 її знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_8 , та 26 листопада 2009 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 21 серпня 2018 року № 1722955, син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також зареєстрований з 26 листопада 2009 року за спірною адресою.

Листом від 30 вересня 2015 року № 52/11174 Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві зверталося до Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві з проханням видати ОСОБА_1 ордер на квартиру АДРЕСА_1 , після виключення її з числа службової із зняттям з квартирного обліку. Лист містить посилання на те, що вказана квартира є вільною.

Розпорядженням Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 06 листопада 2015 року № 591 затверджено спільне рішення адміністрації та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання жилих приміщень та відповідно видачу ордерів на жилі приміщення особам зазначених у додатках до цього розпорядження.

Згідно додатку № 2 до вказаного розпорядження ОСОБА_1 як працівнику Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві надано квартиру АДРЕСА_1 на підставі протоколу № 13 засідання житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21 вересня 2015 року.

Розпорядженням Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 04 листопада 2015 року № 588 окрему однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 14,95 кв. м, загальною площею 29,80 кв. м, виключено з числа службових.

24 листопада 2015 року на підставі розпорядження Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві від 06 листопада 2015 року № 591 ОСОБА_1 на одну особу видано ордер № 010607 серії Б на жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» від 16 грудня 2015 року, ОСОБА_1 з 27 листопада 2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (державна).

Відповідно до листа Оболонського РВ в м. Києві ГУ ДМС України у м. Києві від 23 лютого 2016 року, штамп місця реєстрації від 26 листопада 2009 року проставлений у паспорті ОСОБА_2 з порушенням діючого законодавства, оскільки вказано адресу реєстрації « АДРЕСА_2 », натомість має бути вказано « АДРЕСА_4 », у зв`язку з чим у відповідності до вимог чинного законодавства така реєстрація скасовується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК України.

Згідно зі статтею 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особам у зв`язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Положеннями статті 128 ЖК України передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно зі статтею 130 цього ж Кодексу порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення (частини перша - третя статті 132 ЖК України).

Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні з`ясовувати, чи є гуртожитком будинок, приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санітарно-епідеміологічної станції на його заселення як гуртожитку; чи видавався, відповідно до статті 129 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян; чи є штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується проживання тощо.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 1990 року у спірному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , проживав ОСОБА_4 разом із сім`єю. Після розірвання шлюбу 23 жовтня 2001 року його дружина разом з дітьми виселилися із спірного житлового приміщення, натомість ОСОБА_4 27 лютого 2002 року одружився з ОСОБА_2 та вона була вселена у спірне житлове приміщення як член сім`ї ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , який був зареєстрований у цьому житловому приміщенні разом з батьком.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (частини друга та третя статті 64 ЖК України).

Отже, права членів сім`ї щодо користування гуртожитком є похідними від права особи, який надано житлове приміщення у гуртожитку у зв`язку з роботою чи навчанням.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 05 лютого 2008 року залишилася проживати разом з сином у спірному приміщенні та будь-яких вимог про її виселення власник чи балансоутримувач будинку, в якому знаходиться спірна кімната (квартира), до неї не заявляли.

При цьому за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , а після розірвання шлюбу 26 листопада 2009 року її місце проживання зареєстровано за адресою спірної квартири та ця реєстрація не скасована.

У листі від 23 лютого 2016 року Оболонського РВ ГУ ДМСУ зазначено, що штамп у паспорті ОСОБА_2 проставлено колишнім співробітником ВГІРФО Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві з порушенням діючого законодавства, проте в чому полягали ці порушення, у листі не зазначено та така реєстрація у встановленому законом порядку не скасована.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не самоправно зайняла спірне житлове приміщення, а була вселена як член сім`ї ОСОБА_4 , проживає разом з сином ОСОБА_3 у цьому приміщенні безперервно з 2002 року та будь-яких вимог про її виселення не заявлялося.

При вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Вона охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ЕСНR 2004-ХІ (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Установивши, що ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача, за згодою наймача, проживала у спірній квартирі, тобто набула право користування спірною квартирою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання недійсним ордера від 24 листопада 2015 року, який виданий ОСОБА_1 на зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з огляду на таке.

Частиною другою статті 58 ЖК України передбачено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Статтями 58 59 ЖК України визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Отже, ордер на жиле приміщення визнається судом недійсним у випадку, коли при вирішенні питання про надання жилого приміщення мали місце: неправомірні дії службових осіб; було порушено порядок та умови їх надання і такий позов заявлений до суду не пізніше трьох років з дня видачі ордера.

Установивши, що на дату прийняття Оболонською районною державною адміністрацією в м. Києві розпорядження про надання ОСОБА_1 ордера на спірну квартиру, це житло не було вільним, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним ордера від 24 листопада 2015 року, який виданий ОСОБА_1 на зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , та задоволення в цій частині зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 756/3786/16-ц (провадження № 61-11939св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 756/2554/16-ц (провадження № 61-13243св18), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іщенка Євгена Дмитровича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник