Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 756/2977/18

провадження № 61-23190св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року у складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визначити місце проживання його неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з ним, за адресою: АДРЕСА_1 , вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що він із ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних стосунках. Від сумісного проживання вони мають дітей: дочку ОСОБА_4 , яка є повнолітньою, а також сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить на праві приватної власності йому та дочці ОСОБА_4 . До 2010 року він з відповідачкою та дітьми проживали в квартирі за вказаною адресою. В подальшому ОСОБА_2 обрала інше постійне місце проживання та періодично відвідувала квартиру, в якій вони раніше проживали разом. Протягом усього часу він матеріально забезпечував сина, дбав про його розвиток та виховання. Мати не цікавилась життям дитини та не виконувала обов`язки щодо матеріального утримання сина. Вона уклала багато кредитних договорів з банківськими установами й порушувала договірні зобов`язання, внаслідок чого на вказану адресу надходили та продовжують надходити вимоги кредиторів про повернення боргів. 29 грудня 2017 року ОСОБА_2 забрала сина до себе на різдвяні свята та після закінчення канікул дитину не повернула. 10 січня 2018 року він звернувся до навчального закладу «Ластівка», який відвідував ОСОБА_3 , де йому повідомили, що мати забрала документи та дитина більше не навчається у цій школі-садочку. ОСОБА_2 не повідомила його про місце перебування сина й він був змушений з даного приводу звернутися до поліції. На даний час він позбавлений можливості бачитись з дитиною та не може дійти згоди із ОСОБА_2 про місце проживання сина, через що він змушений звертатися до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ружинський районний суд Житомирської області рішенням від 21 червня 2019 року позов задовольнив. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має власне житло в місті Києві, де і зареєстрований малолітній ОСОБА_3 , працевлаштований та отримує заробітну платню, не має шкідливих звичок, освіта середня спеціальна, має позитивну характеристику, раніше не судимий, не має фінансових зобов`язань перед третіми особами. Позивач з народження дбав і дбає про сина, саме тому він може забезпечити належні умови для виховання сина та його розвитку. Також суд, враховуючи особливу прихильність ОСОБА_3 до батька, який постійно турбується про сина, приїздить до нього, спілкуючись лише в межах школи, так як відповідачка не дозволяє йому їздити до батька, з яким також проживає дочка сторін, дійшов висновку про необхідність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 за постійним місцем проживання батька. Крім того, суд виходив з того, що встановлення саме такого порядку проживання дитини призведе до налагодження стосунків між сином та батьком.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Житомирський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2019 року рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, встановивши наявність належних матеріально-побутових умов проживання як у матері, так і у батька, а також самовільні, без погодження з позивачем дії ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, визначення місця проживання малолітнього сина сторін разом з ОСОБА_1 відповідатиме найкращим інтересам дитини, яка матиме можливість проживати разом з рідними йому людьми - татом та сестрою. На переконання суду, позивач має можливість та бажає забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку сина.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанцій відкрив провадження в справі з порушенням правил підсудності та ухвалив упереджене та незаконне рішення, яке безпідставно залишене в силі апеляційним судом. Судами попередніх інстанцій не враховано того, що позивач не в повній мірі матеріально забезпечував сім`ю та дітей, у зв`язку з чим вона змушена була неофіційно працювати та укладати кредитні договори, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише після того як вона стала нагадувати йому про обов`язки щодо утримання дитини. Ґрунтуючись виключно на поясненнях позивача місцевий суд помилково зазначив, що вона «не проживала та не спілкувалася з дитиною близько 7-8-ми років, а батько купував їй одяг, шкільне приладдя, поповнював мобільний телефон та оплачував шкільні обіди, дитина стала заручником неприязних стосунків між батьками, на її свідомість здійснюється постійній вплив, який став причиною негативного ставлення до батька». Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вона чинить перешкоди у спілкуванні сина з батьком, а також щодо нестабільного її доходу, оскільки при розгляді справи не враховано наявності у неї на праві власності земельних паїв на території Ружинського району Житомирської області. Крім того, суди безпідставно не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування, згідно з яким доречно визначити місце проживання дитини разом з нею. Задовольняючи позов суди захистили інтереси позивача, а не законні інтереси дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 січня 2020 року справа № 756/2977/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 17 січня 2018 року серія НОМЕР_1 , виданим повторно Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також мають спільну доньку ОСОБА_4 , яка є повнолітньою, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 також зареєстрований за вказаною адресою.

Власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26 липня 2005 року, виданим Комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Оболонського району міста Києва.

З акта обстеження житлово-побутових умов, складений комісією Служби у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації від 16 лютого 2018 року, встановлено, що в квартирі АДРЕСА_2 в сім`ї батька ОСОБА_1 створені всі умови для його всебічного та гармонійного розвитку. Батько повідомив, що мати разом з молодшим сином ОСОБА_3 , залишила помешкання майже 3 місяці до його звернення в службу для підготовки висновку про визначення місця проживання дитини. До цього хлопчик проживав з батьком та сестрою. Мати протягом 7-8 років з родиною не проживала. За вказаною адресою зареєстровані і проживають: ОСОБА_1 , його дочка ОСОБА_4 , зареєстрований ОСОБА_3

ОСОБА_1 працює виконробом в Приватному підприємстві «НБК «Сантехмонтаж», характеризується як працелюбний та відповідальний співробітник, доброзичливий та ввічливий колега, користується повагою та авторитетом у співробітників, що підтверджується дослідженою судами характеристикою вказаного підприємства.

Під час розгляду справи також встановлено, що малолітній син сторін навчався в школі-дитячому садку «Ластівка» Оболонського району міста Києва з 1 по 3 клас. Наказом від 12 січня 2018 року його відраховано з даного навчального закладу.

З повідомлення Оболонського УП ГУ НП в місті Києві від 08 лютого 2018 року встановлено, що позивач звертався до поліції з приводу розшуку ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3

16 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклала шлюб зі ОСОБА_8 у зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим виконавчим комітетом Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

В процесі розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з матір`ю та її чоловіком ОСОБА_8 , які проживають у вказаному житловому приміщенні на умовах договору найму.

05 грудня 2018 року комісією Служби у справах дітей виконавчого комітету Фастівської міської ради складений акт обстеження умов проживання за вищезазначеною адресою: АДРЕСА_3 , згідно з яким умови проживання задовільні, в приміщенні чисто, прибрано. Для дитини є окреме спальне місце, наявна постільна білизна, продукти харчування. Малолітній ОСОБА_3 забезпечений сезонним одягом, взуттям, є письмовий стіл, комп`ютер, відсутнє шкільне приладдя, іграшки, наявний спортивний інвентар, м`яч, рукавиці для боксу. Є собака, за якою дитина доглядає.

Згідно із записом в трудовій книжці ОСОБА_2 на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій працювала касиром в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Голден Групп».

ОСОБА_3 з 15 січня 2018 року навчається в 4-Б класі Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа 1-ІІІ ступенів № 10 - гімназія».

Згідно з характеристикою, наданою вищезазначеним навчальним закладом, ОСОБА_3 засвоює навчальний матеріал на середньому та низькому рівнях. Хлопчик повільно читає, прочитаний текст не завжди розуміє. Має незначний словниковий запас. Записи в зошиті робить неакуратно, допускає багато помилок, закреслює. Не завжди виконує домашні завдання, любить малювати, уроки трудового навчання, фізкультуру. У спілкуванні з однокласниками дружелюбний, подільчивий, готовий допомогти товаришам. За характером ОСОБА_3 спокійний, скромний, сором`язливий, доброзичливий. Приймає участь в житті класу. До доручень ставиться відповідально. Батьки не приділяють належної уваги вихованню сина.

У висновку від 11 квітня 2019 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради зазначив про доцільність визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Під час розгляду справи місцевий суд заслуховував думку ОСОБА_3 , який повідомив, що бажає проживати разом з татом та мамою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 1 Конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Конвенцією про права дитини закріплено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини перша, друга статті 155 СК України).

Частинами другою, третьою статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Вирішуючи справу про визначення місця проживання дитини суд повинен враховувати вимоги статті 51 Конституції України, згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а також частину шосту статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення ЄСПЛ у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року § 100).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Ухвалюючи рішення про визначення місцем проживання ОСОБА_3 з батьком, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з якнайкращих інтересів дитини, дав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця подальшого проживання дитини разом з батьком.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що задовольняючи позов суди захистили інтереси позивача, а не законні інтереси дитини, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд зауважує, що мати дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування з сином, вияв турботи стосовно нього та участь у його вихованні. Вона може реалізувати свої права шляхом досягнення домовленості з батьком ОСОБА_3 про встановлення способу та порядку спілкування з дитиною або звернутися за ухвалення такого рішення органом опіки та піклування, або судом.

З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не надано належної оцінки наявним у справі доказам.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанцій відкрив провадження у цій справі з порушенням правил підсудності та ухвалив упереджене та незаконне рішення, яке безпідставно залишене в силі апеляційним судом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З цим позовом позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва, який ухвалою від 29 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, передав справу за підсудністю до Ружинського районного суду Житомирської області на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України.

При цьому, судами встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що територіально відноситься Ружинського району Житомирської області.

Відповідно до статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Після направлення справи до Ружинського районного суду Житомирської області, останній ухвалою від 13 червня 2018 року прийняв справу до розгляду та відкрив провадження у справі.

У зв`язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення місцевим судом правил територіальної юрисдикції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило