ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 756/4035/18
провадження № 61-11571св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чепурдою Павлом Івановичем, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Астахової О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,0630 га, розташовану на АДРЕСА_1 .
Зазначав, що за життя, а саме 27 червня 2002 року, батько склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори, яким заповів йому вказану земельну ділянку та садовий будинок на ній.
30 листопада 2007 року він написав заяву до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, посвідчену державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Долговою З. М. Однак ця заява до нотаріальної контори подана не була, оскільки він переніс ішемічний інсульт та не міг вільно пересуватися.
25 травня 2013 року він поштою направив на адресу Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яку зареєстровано 28 травня 2013 року.
У березні 2017 року він отримав позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованого об`єкта, до якої долучено свідоцтво про право на спадщину за заповітом. З цієї позовної заяви він дізнався про те, що спадщину після батька прийняла тільки його дочка - відповідач у справі - і спадкування здійснювалось за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В. В. 2 жовтня 2003 року.
Так йому стало відомо, що 2 жовтня 2003 року батьком складений новий заповіт, яким він призначив своїм спадкоємцем сестру позивача - ОСОБА_2 ; 13 березня 2012 року ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Вказує, що він є непрацездатною особою та особою з інвалідністю I групи, а, відтак, має право на обов`язкову частку у спадщині, однак нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину лише відповідачу.
Визначений законодавством строк для прийняття спадщини після батька ним пропущено з поважних причини, оскільки з 2005 року і до часу звернення до суду він хворіє після ішемічного інсульту, самостійно не пересувається і потребує лікування.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що причини, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для нього на вчинення таких дій.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2019 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чепурда П. І. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, суди не врахували, що з 2005 року ОСОБА_1 безперервно хворів та боровся з наслідками гострого порушення мозкового кровообігу - інсультом ішемічного типу в басейні правої внутрішньої сонної артерії на фоні гіпертонічної хвороби ІІІ ст. у вигляді глибокого спастичного геміпарезу з порушенням ходіння і самообслуговування, формуванням контрактур суглобів лівої руки при дуже повільному темпі відновлення. У зв`язку з цим, йому у 2006 році призначена І група інвалідності загального захворювання. Вказане підтверджується виписками із хвороби, витягом із акта огляду МСЕК, а також висновком спеціаліста, що містяться в матеріалах справи.
Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам, що подавались позивачем стосовно безперервності і тяжкої його хвороби. Вказане призвело до пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після батька.
Не врахували суди і того, що позивач у 2007 році складав заяву про прийняття спадщини, яка посвідчена державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори, проте така заява подана не була у зв`язку з хворобою.
Посилаючись на зазначене, заявник просив судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_3 .
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку доказам, поданим учасниками справи, і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до касаційного суду доповнення до відзиву, в яких посилалась на те, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до неї, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спора: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року провадження у зазначеній справі зупинено до вирішення цієї справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 756/4035/18.
Ухвалою цього ж суду від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .
Спадкоємцями ОСОБА_3 за законом є його син - ОСОБА_1 та дочка - ОСОБА_2 .
Після ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої виходила земельна ділянка площею 0,0630 га (кадастровий номер 8000000000:66:610:0003), розташована на АДРЕСА_1 .
27 червня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Долговою З. М., відповідно до якого земельну ділянку № НОМЕР_2 , розташовану на АДРЕСА_1 , заповіт ОСОБА_1 .
Також суди встановили, що 2 жовтня 2003 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, яким призначив своїм спадкоємцем дочку ОСОБА_2 .
Зі спадкової справи № 1633 суди попередніх інстанцій встановили, що із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2
13 березня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. посвідчено, що на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В. В. 2 жовтня 2003 року заповіту, зареєстрованого у реєстрі за № 7873, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 є його дочка - ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 0,0630 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0003, розташованої на АДРЕСА_1 .
На час відкриття спадщини ОСОБА_1 не проживав постійно із спадкодавцем та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.
Встановлено, що з 3 лютого 1972 року та до дня смерті спадкодавця ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав на АДРЕСА_3 , тобто окремо від свого батька, з яким разом до дня його смерті на АДРЕСА_4 була зареєстрована та проживала його дочка - відповідач у справі, яка фактично прийняла спадщину після батька як спадкоємець, яка разом зі спадкодавцем проживала за однією адресою.
25 травня 2013 року ОСОБА_1 направив до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , яка надійшла до нотаріальної контори 28 травня 2013 року.
Листом державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 30 травня 2013 року № 3865/02-14 повідомив ОСОБА_1 про те, що він не має підстав для спадкування.
Матеріалами справи підтверджено, що 30 листопада 2007 року ОСОБА_1 мав намір подати до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після батька і така заява була складена та посвідчена державним нотаріусом Десятої київської нотаріальної контори, проте до нотаріальної контори подана не була.
На підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивачем подано ряд медичних документів, а саме:
- виписку № 30317 з медичної карти стаціонарного хворого за період з 24 вересня 2005 року до 20 жовтня 2005 року, з якої встановлено, що ОСОБА_1 виписаний з діагнозом - гостре порушення мозкового кровообігу - інсульт ішемічного типу в басейні правої внутрішньої сонної артерії на фоні гіпертонічної хвороби ІІІ ступеня;
- виписку № 2262/614 з історії хвороби стаціонарного хворого за період з 2 листопада 2005 року до 23 листопада 2005 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу - інсульту ішемічного типу, виражений спастичний лівосторонній геміпарез, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня;
- виписку № 1172 з історії хвороби стаціонарного хворого за період з 15 грудня 2015 року до 11 січня 2006 року про те, що ОСОБА_1 виписаний з діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу - інсульт ішемічного типу в басейні правої внутрішньої сонної артерії, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня;
- витяг з історії хвороби № 3062 за період з 3 березня 2006 року до 16 березня 2006 року, за змістом якого ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи та виписаний з діагнозом: дисциркуляторна енцефалопатія ІІІ ступені, обумовлена гіпертонічною хворобою ІІІ ступеня, наслідки гострого порушення мозкового кровообігу ішемічного типу в басейні правої внутрішньої сонної артерії у вигляді лівобічного вираженого геміпарезу. Церебрастенічний синдром;
- виписку з історії хвороби № 14/12951 за період стаціонарного лікування з 27 жовтня 2014 року до 6 листопада 2014 року, за якою ОСОБА_1 має діагноз: гострий Q задній інфаркт міокарда, кардіосклероз, атеросклероз аорти і вінцевих судин, стенозуючий коронаросклероз, КГВ, реканалізація і стенування ПКА, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня, 2 ступеня ризик 4. СН зі зниженою скорочувальною функцією міокарда, одинична шлунучкова екстрасистологія;
- виписку з історії хвороби № 14/14618 за період стаціонарного лікування з 24 листопада до 3 грудня 2014 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, має діагноз - нестабільна стенокардія з 24 листопада 2014 року до 26 листопада 2014 року постінфорктний і атеросклеротичний кардіосклероз, атеросклероз аорти і вінцевих судин, стенозуючий коронаросклероз, КГВ, реканалізація і стенування ПКА, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня, 2 ступеня, ризик 4;
- консультативний висновок спеціаліста № 379 від 6 жовтня 2015 року, яким підтверджено, що ОСОБА_1 має діагноз атеросклеротичний і постінфорктний кардіосклероз; атеросклероз аорти і вінцевих судин; стенозуючий коронаросклероз, КВП, стенування ПКА, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня, 2 ступеня, ризик 4 (дуже високий);
- виписку з історії хвороби № 3168 за період стаціонарного лікування з 20 жовтня 2015 року до 30 жовтня 2015 року, виписку № 16/14119 із стаціонарної історії хвороби за період з 15 жовтня 2016 року до 25 жовтня 2016 року, якими підтверджено у ОСОБА_1 зазначений діагноз, а також
витяг з акта огляду МСЕК, довідку серії КА-1 № 023920 від 23 січня 2016 року.
З довідки Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 3088 від 17 травня 2006 року суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 отримує пенсію як особа з інвалідністю І групи загального захворювання.
З досліджених під час розгляду справи вказаних медичних документів судами встановлено, що ОСОБА_1 у 2005 році переніс ішемічний інсульт та перебував на лікуванні в періоди з вересня 2005 року до березня 2006 року, з жовтня 2014 року до грудня 2014 року, в жовтні 2015 року та в жовтні 2016 року.
Спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому, з урахуванням положень статті 1270 ЦК України, шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини для ОСОБА_1 закінчився 23 лютого 2008 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частина друга статті 1254 ЦК України передбачає, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, що свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298 св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки матеріали справи не містять підтвердження, що за період з 2008 року до 2013 року, тобто до дня подання позивачем заяви про прийняття спадщини - 25 травня 2013 року, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, ним не надано достатніх та належних доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, у тому числі через стан здоров`я, для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини, а надані позивачем медичні документи не були перешкодою для звернення до нотаріальної контори для прийняття спадщини у визначений законом строк.
Суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем не доведено безперервності хвороби після перенесеного у вересні 2005 року ішемічного інсульту та не доведено поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини в період з 23 лютого 2008 року до 25 травня 2013 року.
Хвороба чи статус особи з інвалідністю I групи спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Отже, враховуючи також тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, з урахуванням встановлених обставин і вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у позивача обставин, визначених статтею 1272 ЦК України, які б свідчили про наявність у останнього перешкод для подання такої заяви.
Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають встановленими обставинам справи, з якими погоджується і касаційний суд.
Доводи заявника про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, щодо безперервної хвороби позивача з 2005 року, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються оскаржуваними судовими рішеннями.
Відхиляє касаційний суд і доводи про залишення поза увагою судів наміру позивача у 2007 році подати заяву про прийняття спадщини, оскільки суди попередніх інстанцій надали оцінку зазначеній заяві, результати якої відобразили у судових рішеннях.
Інші наведені доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чепурдою Павлом Івановичем, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 5 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук