Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 756/533/16-ц

провадження № 61-42349св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2015 року він отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1 , оформив право власності та здійснив реєстрацію місця проживання у квартирі. Проте він не зміг вселитися до квартири з огляду на те, що вона безпідставно та самовільно зайнята ОСОБА_2 .

Оскільки ОСОБА_2 добровільно не звільняє квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 .

У квітні 2016 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ордера від 25 вересня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1 , виданого на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490, недійсним.

У подальшому ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог у якій, крім іншого, просив визнати протиправним та скасувати розпорядження органу приватизації Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року № 1667 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що проживає та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 1993 року на підставі рапорту керівника Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві. За таких обставин, на момент видачі ордера 25 вересня 2015 року кімната, в якій він постійно проживав, не була вільною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 самовільно без належної правової підстави зайняв спірне житлове приміщення, самовільно не виселяється, тому на підставі статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) підлягає виселенню.

Оскаржувані ОСОБА_2 розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» від 22 вересня 2015 року № 490, яким надано зазначену квартиру ОСОБА_1 , розпорядження органу приватизації державного житлового фонду від 09 листопада 2015 року № 1667 про передачу у приватну власність спірної квартири, ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 є правомірними та видані в межах наданих законом повноважень, тому підстави для їх скасування відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Визнано незаконним розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490 в частині надання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним ордер від 25 вересня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1 , виданий на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490.

Визнано незаконним розпорядження органу приватизації Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року № 1667 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання зустрічної позовної заяви в сумі 1 653,61 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 3 307,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, помилково вважав, що підставою самоправного зайняття спірної квартири є відсутність у ОСОБА_2 ордера на вселення, при цьому не врахувавши та не перевіривши наявність інших документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, неправильно оцінив законність перебування ОСОБА_2 у спірній квартирі, неправильно застосував статті 128 129 130 ЖК Української РСР, дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 правомірно проживає у спірному житловому приміщенні.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до рішення міськвиконкому від 15 грудня 1975 року кімната готельного типу АДРЕСА_1 рахувалася службовим житлом Мінського райвідділу внутрішніх справ м. Києва та на підставі рішення виконкому Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 23 лютого 1976 року № 52 «Про надання службової житлової площі» використовувалась під гуртожиток для особового складу Мінського РВ ВС.

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України у м. Києві, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою ОСОБА_2 відповідно до відмітки в паспорті, оглянутого в судовому засіданні Апеляційного суду міста Києва, зареєстрований 12 січня 1996 року.

Згідно з листом Оболонського управління ГУ МВС України в м. Києві від 19 серпня 2015 року ОСОБА_1 з 18 червня 1996 року до цього часу перебуває на службі в органах внутрішніх справ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та з 24 серпня 1998 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).

Засіданням житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві (протокол від 14 серпня 2015 року № 9) проведено розподіл житлової площі та встановлено порядок використання працівниками кімнат у гуртожитку на АДРЕСА_2 м. Києві, також вирішено надати кімнату АДРЕСА_3 загальною площею 22,5 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , який працює в органах внутрішніх справ з 18 червня 1996 року.

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2015 року № 490 «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ м. Києва» затверджено спільне рішення адміністрації та житлово-побутової комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про надання житлових приміщень у будинку АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що відпала потреба у використані їх під гуртожиток, в тому числі - ОСОБА_1

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 зареєструвався за новим місцем проживання.

09 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 листопада 2015 року № 1667 про передання у власність вказаної квартири ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЖК Української РСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Статтею 129 ЖК Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Згідно зі статтею 132 ЖК Української РСР інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що суд першої інстанції помилково вважав, що підставою самоправного зайняття спірної квартири є відсутність у ОСОБА_2 ордера на вселення до спірного житла, при цьому не врахував та не перевірив наявність інших документів.

Як відомо з копії клопотання щодо встановлення телефону ОСОБА_2 як оперативному працівнику органів внутрішніх справ - першого заступника начальника УБОП ГУ МВС України в м. Києві від 27 грудня 1997 року, ОСОБА_2 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Матеріали справи містять копії квитанцій про сплату ОСОБА_2 комунальних послуг за спірну квартиру, приписи ОСОБА_2 про існуючу заборгованість як мешканцю квартири АДРЕСА_1 , довідка Відділу державного пожежного нагляду з обслуговування Оболонського району м. Києва, яка видана ОСОБА_2 як мешканцю квартири АДРЕСА_1 про виникнення пожежі у квартирі АДРЕСА_3 та акт про пожежу від 22 липня 2011 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_2 починаючи з січня 1996 року користувався житлом, що свідчить про його триваючі зв`язки з квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 58 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер на жиле приміщення виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Члени житлово-побутової комісії, ухвалюючи рішення про надання спірної квартири, що відображено в протоколі від 14 серпня 2015 року № 9, не перевірили обставини проживання відповідача в спірній квартирі, акти обстеження квартири АДРЕСА_1 відсутні.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 не була вільною, з огляду на частину другу статті 58 ЖК Української РСР, законні підстави для видачі ордеру ОСОБА_1 були відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.

Доводи касаційної скарги на законність постанови суду апеляційної інстанції не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко