Постанова

Іменем України

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 756/5780/17

провадження № 61-177св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , малолітні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах яких діє ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_6 , якого було замінено на ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , малолітні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах яких діє ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони є співвласниками (по Ѕ частині) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на будинок його загальна площа становить 88,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 49.5 кв.м, яка складається з двох поверхів:

1 поверх - веранда площею 9,9 кв. м, передпокій площею 7,7 кв. м, житлова кімната площею 8,7 кв. м, житлова кімната площею 17,4 кв. м, житлова кімната площею 9,2 кв. м та кухня площею 5,6 кв. м;

2 поверх - мансарда-веранда площею 7,9 кв. м, передпокій площею 7,9 кв. м, та житлова кімната площею 14.2 кв. м.

Крім того, згідно технічного паспорту на будинок на присадибній ділянці є надвірні будівлі: 1) гараж, який в технічному паспорті значиться під літерою «Б»; 2) сарай, який в технічному паспорті значиться під літерою «В»; 3) гараж, який в технічному паспорті значиться під літерою «Г»; 4) погріб, який в технічному паспорті значиться під літерою «Д»; 5) вбиральня, яка в технічному паспорті значиться під літерою «Е»; 6) споруди, які в технічному паспорті зазначені під «№ 1 » та «№ 1».

ОСОБА_1 зазначила, що постійно проживала у спірному будинку до грудня 2016 року. Починаючи з грудня 2016 року, постійно проживає за іншою адресою, проте постійно відвідує будинок з метою підтримання його у придатному для проживання стані. Відповідач у будинку не проживає, будинок не утримує, проте його родичі використовують цей будинок у літній період. Згоди щодо встановлення порядку користування даним будинком між сторонами не досягнуто.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд виділити сторонам на праві особистої власності в натурі по 1/2 частині будинку з відповідною частиною надвірних будівель у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що отримавши будинок у власність, вона здійснила ремонт будівлі та поліпшила умови проживання в ньому. У свою чергу ОСОБА_1 утримання будинку не здійснює. Крім того, зазначила, що в її фактичному користуванні перебуває частина будинку першого поверху, що складає 1/2 частину даного будинку, а саме, приміщення «1.6», «1.3» та «1.5». Іншою частиною будинку вона не користується.

03 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до судового експерта ФОП ОСОБА_9 із заявою про проведення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення можливих варіантів розподілу (виділу часток) житлового будинку, господарських будівель та споруд в даному будинку, відповідно до часток співвласників.

Відповідно до висновку судового експерта ФОП ОСОБА_9 № 20210 від 17 червня 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи визначено, що дійсна (залишкова) вартість майна складає 225 909,00 грн. Крім того, у висновку надано два варіанти поділу (виділу часток) будинку, господарських будівель та споруд будинку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд здійснити виділення сторонам в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомості кожному з власників згідно запропонованого експертом варіантом поділу будинку АДРЕСА_2 та зобов`язати сторін за спільний рахунок провести монтажні та демонтажні роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Виділено в натурі ОСОБА_1 частину житлового будинку і господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 : житлову кімнату будинку «1-4» площею 17,40 кв. м; житлову кімнату будинку «1-5» площею 9,20 кв. м; житлову кімнату будинку «1-9» мансардного поверху площею 14,20 кв. м; гараж в літері «Б»; вбиральня в літері «Е»; 1/2 частини споруд під № 1 та літерою «І».

Виділено в натурі ОСОБА_2 частину житлового будинку і господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 : веранду «1-1» площею 9.90 кв. м; передпокій «1-2» площею 7.30 кв. м; житлову кімнату будинку «1-3» площею 8,70 кв. м; кухню «1-6» площею 5,60 кв. м; веранду «1-7» мансардного поверху площею 7.90 кв. м; передпокій «1-8» мансардного поверху площею 7,90 кв. м; сарай в літері «В»; 1/2 частини споруд під № 1 та літерою «І».

Визначено, що після проведення поділу будинку та будинковолодіння в натурі у спосіб, що зазначений вище, частка ОСОБА_1 у праві власності складає 51/100 часток.

Визначено, що після проведення поділу будинку та будинковолодіння в натурі у спосіб, що зазначений вище частка ОСОБА_2 у праві власності складає 49/100 часток.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у зв`язку з відхиленням від розміру часток співвласників, на яку здійснено відступ від ідеальних часток, у розмірі 8 075 грн.

Обираючи один з варіантів поділу домоволодіння, місцевий суд виходив з того, що в результаті проведення поділу за таким варіантом відбудеться незначна зміна часток співвласників (51/100 та 49/100). Запропонований поділ житлового будинку за квадратними метрами є найбільш прийнятним порівняно з іншими варіантами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, з урахування ухвал про виправлення описки від 13 грудня 2021 року та 02 червня 2022 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, частково задоволено первісні та зустрічні позовні вимоги.

Виділено в натурі ОСОБА_2 частину житлового будинку і господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 :

- в житловому будинку: приміщення 1-3 площею 7,3 кв. м; приміщення 1-6 площею 7,7 кв. м.; приміщення 1-5 площею 14 кв. м; приміщення 1-7 площею 7,9 кв. м; приміщення 1-8 площею 7,9 кв. м; що становить частку у праві власності на житловий будинок 50/100 ,

- у господарських будівлях та спорудах: споруди № 1,1 (1/2) та

сарай В. Виділено в натурі ОСОБА_1 частину житлового будинку і господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 :

- в житловому будинку: приміщення 1-1 площею 7,8 кв. м; приміщення 1-2 площею 7,3 кв. м; приміщення 1-4 площею 14 кв. м; приміщення 1-3 площею 7,3 кв. м; приміщення 1-9 площею 14,2 кв. м; що становить частку у праві власності на житловий будинок 50/100 ;

- у господарських будівлях та спорудах: споруди 1,1 (1/2), гараж Б, убиральня Е.

Для обладнання двох ізольованих квартир за зазначеним варіантом поділу (виділу часток) будинку необхідно виконати такі будівельні роботи: закласти дверний отвір з приміщення 1-1 назовні; влаштувати дворову вбиральню для першого співвласника; демонтувати перегородку з дверним отвором між приміщеннями 1-1 та 1-6; закласти дверний отвір між приміщеннями 1-2 та 1-3; влаштувати перегородку між приміщеннями 1-6 та 1-1; влаштувати дверний отвір між приміщеннями 1-3 та 1-6; демонтувати перегородку між приміщеннями 1-5 та 1-4; влаштувати перегородку між приміщеннями 1-5 та 1-4; демонтувати перегородку з дверним отвором між приміщеннями 1-5 та 1-3; влаштувати перегородку з дверним отвором між приміщеннями 1-5 та 1-3; влаштувати дверний отвір з приміщення 1-2 назовні; влаштувати дверний отвір з приміщення 1-3 назовні; закласти дверний отвір між приміщеннями 1-8 та 1-9; влаштувати отвір та сходи між приміщеннями 1-9 та 1-4.

Визначено, що після проведення поділу будинковолодіння в натурі у спосіб, що зазначений вище, частка ОСОБА_2 у будинковолодінні становить 46/100, частка ОСОБА_1 у будинковолодінні становить 54/100.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у зв`язку з відхиленням від розміру часток співвласників, на яку здійснено відступ від ідеальних часток у розмірі 8 359,00 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду не відповідають змісту висновку № 1030/11-2020 від 10 листопада 2020 року, складеного ТОВ «Судово-експертна компанія «Алінгез».

Відповідно до вказаного висновку згідно з обраним судом варіантом поділу одному із співвласників підлягає виділенню 40,80 кв. м житлового будинку, а іншому - 47,30 кв. м житлового будинку, що є значним відхиленням від ідеальних часток сторін у праві власності на житловий будинок, а відносна рівність часток досягається шляхом виділення одному із співвласників більшої площі прибудинкових споруд.

Суд першої інстанції не врахував фактичний порядок користування будинком, який склався між сторонами.

У будинку ОСОБА_2 здійснено перепланування та виконано деякі ремонтні роботи, перебудовано перегородки, облаштовано у будинку ванну кімнату, внаслідок чого будинок перебудовано на дві частини, що підтверджується поясненнями сторін та фото приміщень будинку, що долучені до висновків експертів.

З наданого до апеляційного суду технічного паспорту на будинок із господарськими будівлями і спорудами станом на 30 червня 2021 року, вбачається, що в будинку були проведені перепланування, наближені до схеми, визначеної варіантом № 1 висновку експерта № 20210 від 17 червня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_9 .

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний житловий будинок, господарські будівлі та споруди підлягали розподілу згідно з варіантом № 1 висновку експерта № 20210 від 17 червня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_9 .

Апеляційний суд зауважив, що заявляючи вимоги про поділ домоволодіння в натурі, основна увага приділяється сторонами саме поділу будинку, а не господарських будівель та споруд. Згідно з вказаним варіантом поділу, а саме варіантом № 1, за висновком експерта № 20210 від 17 червня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_9 , кожній із сторін виділяється по 50/100 часток у будинку, тобто кожному із співвласників виділяється абсолютна рівна частка у площі будинку, а різниця у ідеальних частках у будинковолодінні - 46/100 та 54/100 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року та залишити в силі рішення місцевого суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 183 358 364 379 380 382 ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 489/6157/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц та постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд належить ОСОБА_2 за договором дарування частки житлового будинку від 02 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караваєвою Л. А. за реєстровим № 1652 (т. 3, а.с. 33).

Інша 1/2 частина вищевказаного будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд належить ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 03 травня 2018 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. (т. 1, а.с. 8-9).

Згідно з технічним паспортом на будинок, виготовленим станом на 11 січня 2008 року, доданим до позовної заяви ОСОБА_1 , його загальна площа становить 88,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 49,5 кв. м, яка складається з двох поверхів:

1) 1 поверх - веранда площею 9,9 кв. м, передпокій площею 7,7 кв. м, житлова кімната площею 8,7 кв. м, житлова кімната площею 17,4 кв. м, житлова кімната площею 9,2 кв. м та кухня площею 5,6 кв. м;

2) 2 поверх - мансарда-веранда площею 7,9 кв. м, передпокій площею 7,9 кв. м та житлова кімната площею 14,2 кв. м.

Крім того, згідно технічного паспорту на будинок на присадибній ділянці є надвірні будівлі: 1) гараж, який в технічному паспорті значиться під літерою «Б»; 2) сарай, який в технічному паспорті значиться під літерою «В»; 3) вбиральня, яка в технічному паспорті значиться під літерою «Е»; 4) споруди, які в технічному паспорті зазначені під «№ 1» та під літерою «І» (т. 1, а.с. 10-17).

ОСОБА_1 на обґрунтування доводів щодо можливості поділу будинку в натурі між співвласниками надано висновок експерта № 1030/11-2020 від 10 листопада 2020 року, складений ТОВ «Судово-експертна компанія «Алінгез».

Згідно із вказаним висновком експертом було визначено два варіанти поділу в натурі будинку, які зображені схематично в додатках до висновку (т. 4, а.с. 18-50).

ОСОБА_2 на обґрунтування доводів щодо можливості поділу будинку в натурі між співвласниками подано висновок експерта № 20210 від 17 червня 2020 року, складений ФОП ОСОБА_9 .

Згідно з вказаним висновком експертом також було визначено два варіанти поділу будинку між співвласниками в натурі (т. 3, а.с. 42-65).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією через множинний суб`єктний склад та єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Тому кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності.

Згідно із статтею 364 ЦК України виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, вірно врахував, що розглядаючи питання про поділ домоволодіння в натурі між співвласниками суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру його частки і основна увага приділяється саме поділу будинку, а не господарським будівлям та спорудам.

За таких обставин, апеляційний суд правильно взяв до уваги саме варіант № 1 висновку експерта № 20210 від 17 червня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_9 , за яким кожній із сторін виділяється по 50/100 часток у будинку, тобто кожному із співвласників виділяється абсолютна рівна частка у площі будинку.

Апеляційним судом при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального і процесуального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, і доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Доводи заявника про те, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 183 358 364 379 380 382 ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 489/6157/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц та постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, колегія суддів відхиляє з огляду на такі міркування.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 489/6157/15 суд касаційної інстанції вказав на те, що «установивши, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 125-036 передбачена технічна можливість виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом, а нежитлова прибудова до житлового будинку літ. «а2» (2015 року забудови) площею 13,9 кв. м та відкрита веранда літ. «а4» (2012 року забудови) площею 1,6 кв. м, не є предметом розподілу, під час проведення експертизи самочинно збудовані приміщення до розрахунку включено не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виділення співвласникам найбільш ізольованих житлових та підсобних приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників, а також найменшу кількість необхідних переобладнань приміщень без втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування.».

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, якою постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін, суд касаційної інстанції вказав на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив з того, що здійснення поділу спірного майна між сторонами є можливим, при цьому вказав, що на позивача та відповідача покладається обов`язок провести переобладнання житлового будинку відповідно до висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 16-17 від 03 травня 2017 року на підставі спеціальних дозвільних документів, які надаються уповноваженими органами державної влади. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ житлового будинку за відсутності спеціальних дозвільних документів на його переобладнання є помилковим, оскільки висновок експертизи узгоджувався з компетентними органами, зокрема для переобладнання комунальних систем він був погоджений з ПАТ «Полтаваобленерго», ПАТ «Полтавагаз» та Полтавською районною державною адміністрацією, яка після вивчення матеріалів експертизи не заперечувала проти запропонованих варіантів розподілу житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 суд касаційної інстанції вказав на те, що у цій справі суди встановили, що згідно з висновком будівельно-технічної експертизи виділ із майнового комплексу в натурі S_1 частин приміщення, яке складається із митно-ліцензійного складу А-IV площею 5736,3 кв. м, котельної та трансформаторної підстанції Б-1 площею 273,7 кв. м, є можливим. Проте, виділивши позивачці за зустрічним позовом у натурі S_1 частини вказаного нерухомого майна - приміщень площею 5736,3 та 273,7 кв. м, тобто загальною площею 6010 кв. м, суди не дослідили, чи здійснено такий виділ з відхиленням від принципу відповідності ідеальним часткам співвласників, чи збільшується її частка в спільній частковій власності, чи підлягає при цьому стягненню з неї компенсація на користь відповідача за зменшення його частки при виділі в натурі.

У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 викладено правовий висновок, за яким домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов`язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у ст. ст. 364 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська