ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року

м. Київ

справа № 756/5792/23

провадження № 61-8413св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Степанов Сергій Миколайович, на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О. і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, щоз

16 грудня 1983 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 07 квітня 1998 року.

3. Під час перебування у шлюбі, а саме 06 січня 1994 року, на ім`я відповідачки було видано ордер на жиле приміщення у будинку житлового-будівельного кооперативу «Кристал - 22» № 099994 за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

4. Посилався на те, що вказана квартира є спільним сумісним майном сторін, оскільки придбана під час його шлюбу з відповідачкою за спільною згодою і за кошти, які були використані в інтересах сім`ї для придбання житла.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири житловою площею 29,02 кв. м, що розташована за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції відповідачки

6. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що спірна квартира придбана за її особисті грошові кошти та за допомогою її батьків. У черзі на поліпшення житлових умов перебувала вона та їх з позивачем син ОСОБА_3 , з огляду на їх проживання у гуртожитку. Позивач був зареєстрований у квартирі своєї матері в с. Головурів Бориспільського району Київської області.

7. Акцентувала увагу на тому, що ОСОБА_1 жодних коштів для сплати зазначеного пайового внеску не надавав, у спірній квартирі був зареєстрований короткий період часу, знявся з реєстрації з підстав відсутності бажання приймати участь у сплаті комунальних платежів за квартиру та в утримані житла.

8. Зазначала, що як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу позивач жодної участі в оплаті витрат на утримання житла та сплати комунальних послуг не приймав. Всі витрати вона оплачувала одноособово.

9. Додатково просила застосувати наслідки спливу позовної давності у зв`язку з тим, що шлюб з позивачем було розірвано ще у 1998 році, отже, на її думку, строк позовної давності належить обчислювати від дня, коли один з подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Такою датою є 07 квітня 1998 року, тобто дата видачі свідоцтва про розірвання шлюбу відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району м. Києва, яке отримане сторонами цієї справи. Проте, позивач звернувся з позовом до суду через понад 25 років з моменту розірвання шлюбу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була набута відповідачкою за час перебування сторін у шлюбі та є спільним сумісним майном подружжя. Презумпцію спільності права власності ОСОБА_2 не спростувала. Водночас, з огляду на те, що ОСОБА_1 не приймав участі в утриманні квартири, не сплачував кошти за комунальні послуги та ремонтні роботи, проживав і був зареєстрований за іншою адресою та не скористався своїм правом на поділ спільного майна протягом 25 років з дати видачі правовстановлюючого документа на спірну квартиру на ім`я відповідачки, не надав доказів поважності причин пропуску позовної давності, його позовні вимоги визнані такими, що до задоволення не підлягають у зв`язку із спливом позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

13. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

14. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

15. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо визначення початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. З огляду на те, що між сторонами не було спорів з приводу розподілу майна, користування, розпорядження чи утримання об`єкту спільної сумісної власності, право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру ніким не порушувалось, відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог ОСОБА_1 .

17. Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини щодо наявності у ОСОБА_1 права на половину спірної квартири, яка набута відповідачкою під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а також те, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалося ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 10 червня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат

Степанов С. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 травня

2024 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 15 січня 2024 року.

19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,

що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі

911/3681/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 520/1185/16-ц, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 23 жовтня 2019 рокуу справі №917/1307/18, від 11 вересня 2020 рокуу справі № 608/687/19, від 05 жовтня 2020 рокуу справі № 607/2905/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, від 29 січня 2021 рокуу справі №922/51/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 279/11692/15-ц, від 16 червня 2021 рокуу справі

№ 554/4741/19, від 07 липня 2021 рокуу справі № 509/4286/16-ц, від 12 травня 2022 рокуу справі № 212/10842/19, від 21 серпня 2023 року у справі

№ 552/7368/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі доказита не надав їм належної правової оцінки, безпідставно відмовивши заявниці у задоволенні клопотання про долучення доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що вона не визнавала права спільної сумісної власності з ОСОБА_1 на спірну квартиру, оскільки ця квартира була набута нею виключно для неї та її дітей.

ОСОБА_1 не приймав жодної участі у сплаті пайового внеску за квартиру, в оплаті витрат на її утримання, сплаті комунальних послуг. Більш того, після розірвання шлюбу був знятий з реєстрації у зазначеному житлі та протягом

30 років не претендував на квартиру.

21. Посилається на те, що про порушення свого права на спірну квартиру позивачу було відомо ще до розірвання шлюбу, доказів іншого матеріали справи не містять. Вважає, що не підписаний лист представника ОСОБА_1 до неї про направлення копій правовстановлюючих документів на квартиру та узгодження з ним питань перереєстрації права власності на 1/2 частину квартири не може свідчити про те, що позивач не знав або не міг знати про порушення свого права.

22. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, але й суб`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Посилається на невстановлення судом апеляційної інстанції початку перебігу позовної давності, а також на штучне поновлення позивачу такого строку у зв`язку з направленням на її адресу зазначеного вище листа.

23. Зазначає про порушення судом апеляційної інстанції принципів добросовісності, розумності та справедливості. Вважає, що моментом, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, є момент зняття його з реєстрації у спірній квартирі після розірвання шлюбу. Протягом 25 років ОСОБА_1 не цікавився своїх майном, не виконував обов`язок з його утримання.

24. Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо початку відліку строку позовної давності при обізнаності позивача про порушення його майнових прав ще під час перебування у шлюбі.

25. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про долучення до матеріалів справи доказів невизнання нею права власності позивача на спірну квартиру ще у 1998 році, а також вчинення останнім дій, спрямованих на відновлення такого права. Зауважує про неправильно встановлені судом апеляційної інстанції обставини направлення позивачем на її адресу листа про надання правовстановлюючих документів, а також зазначених позивачем підстав подання позову лише через 30 років.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/5792/23, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 ,

від імені якої діє адвокат Степанов С. М., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року до закінчення касаційного провадження.

27. 25 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

28. 12 липня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Літвінов О. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, тобто з пропуском встановленого судом строку для його подання (до 05 липня 2024 року).

29. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Літвінов О. В., просить суд поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав лише 28 червня 2024 року. Також посилається на складність справи та необхідний час для підготовки відзиву.

30. Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

31. Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

32. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

33. З огляду на обставини отримання позивачем копії ухвали про відкриття касаційного провадження та касаційної скарги, враховуючи розумні строки для підготовки відзиву, незначний пропуск процесуального строку та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ОСОБА_1 підлягає продовженню до дати його подання - до 12 липня 2024 року.

34. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини та обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності. Докази, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно - спірну квартиру, у матеріалах справи відсутні. Позивач вважає, що про порушення свого права він міг дізнались лише після звернення до відповідачки з листом від 12 квітня 2023 року.

35. Спірна квартира набута у період перебування сторін у шлюбі, доказів набуття її за особисті коти відповідачки немає, а тому вважає законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо поширення на неї режиму спільного сумісного майна подружжя. Акцентує увагу, що відповідачка не оскаржувала судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання спірного майна спільною сумісною власністю.

36. Зауважує, що він самостійно змінив місце реєстрації свого проживання у 1996 році, тобто до розірвання шлюбу.

37. Вважає недобросовісною поведінку відповідачки, яка в кожній з судових інстанцій змінює свої пояснення та створює штучні обставини для відмови у задоволенні його позову. Зокрема, змінює позицію щодо початку перебігу позовної давності, щодо отримання листа його адвоката без підпису.

38. Безпідставними вважає також посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не прийняття нового доказу. Зазначає, що відповідачка, подаючи відзив на апеляційну скаргу, не надала жодного додаткового доказу, не зазначила, що такі докази збираються, можуть бути подані нею, не заперечувала проти закриття підготовчого засідання, не заявляла клопотань про витребування доказів.

39. Зосереджує увагу на нерелевантності наведеної заявницею судової практики Верховного Суду спірним правовідносинам.

40. Додатково у відзиві на касаційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

41. 16 грудня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

42. 06 січня 1994 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів на ім`я ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4 було видано ордер на жиле приміщення в будинку ЖБК «Кристал-22» № 099994 за адресою:

АДРЕСА_2 .

43. ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі з 20 січня 1994 року.

44. ОСОБА_1 з 28 квітня 1999 року по теперішній час зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_3 .

45. Відповідно до довідки ЖБК «Кристал-22» № 27 від 25 березня 1996 року ОСОБА_2 повністю сплатила пайовий внесок та є власником квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

46. На підставі вказаної довідки 19 квітня 1996 року Київським міським бюро технічної інвентаризації видано ОСОБА_2 реєстраційне посвідчення, в якому зазначено, що спірна кооперативна квартира зареєстрована за відповідачкою на праві особистої власності.

47. 07 квітня 1998 року шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Мінського районного суду м. Києва від 11 березня 1998 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

48. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

49. Згідно з приписами пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

50. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

53. Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

54. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

55. Згідно зі статтями 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинний на час набуття прав на спірну квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

56. Статтею 22 КпШС України і статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 755/12930/17).

57. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня

1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України) враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

58. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № № 343/79/22.

59. Встановивши, що спірна квартира була набута відповідачкою у період перебування її у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , коли і були внесені відповідні суми пайового внеску та здійснено повну його сплату, за відсутності доказів сплати таких внесків за особисті кошти відповідачки, суди обґрунтовано виходили з того, що спірна квартира є спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

60. Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_5 не оспорювала в апеляційному порядку встановлених судом першої інстанції обставин належності спірного нерухомого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

61. Доводи касаційної скарги, її резолютивна частина також свідчать про оскарження ОСОБА_2 судового рішення апеляційного суду в частині визначеного судом початку перебігу позовної давності, що згідно з положеннями частини першої статті 400 ЦПК України становить межі касаційного перегляду справи.

62. Статтею 20 СК України передбачено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

63. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

64. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

65. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

66. Статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

67. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

68. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

69. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

70. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

71. Європейський суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

72. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).

73. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, а також корелювати з реальною обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року, заява № 23890/02 у справі «Фінікаріду проти Кіпру»).

74. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

75. Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 643/17707/15-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, від 11 жовтня 2023 року у справі

№ 359/6727/21).

76. Встановивши, що з моменту розірвання шлюбу право ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_2 не оспорювалося, а про порушення свого права останній дізнався у 2023 році, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

77. Згідно з положеннями пунктів 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

78. Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

79. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

80. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

81. У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

82. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам відповідачки щодо початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах та з урахуванням пояснень позивача, а також наявних у матеріалах справи доказах у їх сукупності, з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску позовної давності.

83. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав обґрунтовану правову оцінку.

84. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

85. Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту зняття місця реєстрації позивача у спірній квартирі, що відбулось після розірвання шлюбу, є необґрунтованими. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт примусового виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири (зміну реєстрації місця проживання за ініціативою відповідачки). Більш того, ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, відзиві на апеляційну скаргу посилалася на те, що позивач був зареєстрований у спірній квартирі короткий період часу та знявся з реєстрації самостійно з підстав небажання приймати участь у сплаті комунальних платежів та утриманні квартири.

86. Крім того, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 не посилалася на те, що лист представника ОСОБА_1 у квітні 2023 року вона отримала без підпису.

87. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

88. Суд апеляційної інстанцій відмовив у прийнятті та оцінці наданого відповідачкою нового доказу після подання відзиву на апеляційну скаргу та закриття підготовчого провадження, з дотриманням вимог частини першої, другої статті 367 ЦПК України.

89. Відповідно до положень частин другої-четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

90. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції в оскарженій частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

91. Висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій частині, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо початку перебігу позовної давності за вимогами ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

92. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

93. Посилання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, з огляду на наведену вище судову практику Верховного Суду.

94. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

95. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Степанов Сергій Миколайович, залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович