ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 756/6177/18

провадження № 61-19667св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державний реєстратор Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попова Олександра Валеріївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ващенко Тетяною Володимирівною, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А. М., та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попової О. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство

(далі - ПАТ) «Укрсоцбанк», Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання дій незаконними, визнання протиправною та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказувала, що 28 квітня 2007 року вона уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3354, відповідно до умов якого їй надано кредит частинами (траншами) зі сплатою 11% річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 134 400 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позивач уклала з АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», іпотечний договір № 02-10/1448 від 28 квітня 2007 року, за умовами якого передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Вказувала, що 7 травня 2018 року з даних Реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналась, що на підставі внесеного відповідачем запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40909572 від 3 травня 2018 року право власності на предмет іпотеки зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2007 року.

Позивач вважає, що реєстрація права власності на спірну квартиру відбулась без достатніх правових підстав та з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки редакція даного Закону, чинна на час укладання іпотечного договору, передбачала передачу права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю у позасудовому порядку виключно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який сторони іпотечного договору не укладали. Вважає, що сам по собі іпотечний договір не може бути підставою виникнення та припинення права власності.

Крім того, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 квітня

2009 року у справі № 2-2101/09 накладено арешт на спірну квартиру, про що внесено відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно. На думку заявника, існування арешту унеможливлювало реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» у період дії мораторію на примусове відчуження майна, встановленого Законом

України «Про мораторії на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Спірна квартира є єдиним місцем проживання позивача та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також позивач вказувала про недотримання визначеного Законом України «Про іпотеку» порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки

ПАТ «Укрсоцбанк» не надало державному реєстратору доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень та невиконання останнім цієї вимоги у 30-денний строк з моменту її отримання.

На думку заявника, реєстрацію права власності на спірне майно державним реєстратором вчинено не за місцезнаходженням нерухомого майна (за межами міста Києві), що суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

За таких обставин просила визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Попової О. В. щодо проведення 2 травня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 40909572) від 3 травня

2018 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 25975800 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Укрсоцбанк» правомірно звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у позасудовому порядку, встановленому статтею 37 Закону

України «Про іпотеку», на підставі пункту 4.5.3 статті 4 іпотечного договору. Норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вимоги цього Закону поширюються на примусову реалізацію майна, а у цьому випадку стягнення на предмет іпотеки звернено у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке міститься у вказаному договорі. Місцевий суд зазначив, що порушення

статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо територіальності вчинення реєстраційної дії не є підставою для відмови у її вчиненні у розумінні статті 24 цього Закону, тому відсутні підстави для визнання незаконними дій державного реєстратора з вказаних підстав.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом

Даньшином Є. С., скасовано рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір з

ПАТ «Укрсоцбанк» щодо порушення права позивача на квартиру внаслідок дій державного реєстратора щодо реєстрації за банком такого права.

Апеляційний суд з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), зазначив, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Врахувавши, що ОСОБА_1 не залучила відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, пославшись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 7 квітня 2018 року, справа № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ващенко Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання підставою для реєстрації майна за іпотекодержателем є або договір купівлі-продажу нерухомості або договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а спірна державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась за відсутні таких договорів.

Також, на думку заявника, суди не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення оспорюваної реєстраційної дії відбулось всупереч Закону України «Про мораторії на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заявник вказує на неврахування судами того, що квартира, на яку звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, є єдиним місцем проживання неповнолітнього сина позивача - ОСОБА_2 , тому діями державного реєстратора обмежено право дитини щодо користування жилим приміщенням, що суперечить статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 квітня 2007 року

АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого ПАТ «Укрсоцбанк», та

ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3354. На умовах даного договору позивачу надано кредит частинами (траншами) зі сплатою 11% річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 134 400 доларів США.

Належне виконання зобов`язань за вказаним договором забезпечене укладеним АКБСР «Укрсоцбанк» та позивачем іпотечним договором № 02-10/1448

від 28 квітня 2007 року. За умовами договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що відповідно до запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40909572 від 3 травня 2018 року, внесеного державним реєстратором Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Поповою О. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на предмет іпотеки зареєстровано

за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2007 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Ващенко Т. В., на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог , ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 2, 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року, частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) дійшла висновку, що «[…] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

Зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача існує саме з ПАТ «Укрсоцбанк» щодо порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок його дій щодо реєстрації за собою цього права. При цьому, ПАТ «Ощадбанк» залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Разом з тим, права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляла.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_1 з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки такі доводи зводяться до необхідності надання оцінки правомірності діям державного реєстратора щодо вчинення відповідної реєстраційної дії та фактично вирішення справи по суті, що без залучення особи, яка має відповідати за позовом (належного відповідача), неможливо. Встановивши, що позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки вказані обставини є що є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про законність постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції, підстав перевіряти висновки цього суду на предмет їх законності та обґрунтованості немає.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ващенко Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук