Постанова
Іменем України
17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 756/6236/19
провадження № 61-1372св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Публічне акціонерне товариство «Омега банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року в складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), Публічного акціонерного товариства «Омега банк» (далі - ПАТ «Омега банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») та просив встановити нікчемність правочинів: договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині передачі товариству прав за іпотечним договором № 02/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року; договору ВРТ № 000541 від 28 листопада 2012 року про передачу прав за іпотечним договором, укладеного між ТОВ «ФК «Ветор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині передачі прав за іпотечним договором № 02/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року.
На обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 березня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 .
Наприкінці 2018 року він отримав поштою позовну заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки. З даної позовної заяви він дізнався, що належна йому на праві власності квартира перебуває в іпотеці ТОВ «Кредитні ініціативи».
Вказане товариство набуло право вимоги за іпотечним договором № 025/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року, предметом якого є спірна нерухомість, на підставі договору про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке, в свою чергу, набуло право вимоги за цим іпотечним договором на підставі договору факторингу № 15, укладеного 28 листопада 2012 року з ВАТ «Сведбанк».
Договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», є нікчемним, оскільки не містить підпису та печатки сторін на кожному аркуші, містить виправлення та закреслення, не містить додатків згідно переліку, відсутні документи, що підтверджують повноваження підписантів, докази отримання фактором винагороди. Сторони при укладенні правочину не дотрималися вимог про його нотаріальне посвідчення та обов`язкову державну реєстрацію.
Таким чином, після укладення договору факторингу ТОВ ФК «Вектор Плюс» не набуло прав та обов`язків іпотекодержателя по іпотечному договору №025/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року, однак в цей же день уклало з ТОВ «Кредитні ініціативи» договір про передачу прав за іпотечним договором.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваних договорів та не довів, що внаслідок укладення вказаних правочинів були порушені його права та інтереси.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/3453/16-ц, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 06 жовтня 2021 року в справі № 922/3371/19, від 27 жовтня 2021 року в справі № 127/24903/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Безпідставними є висновки судів про те, що оспорювані правочини не впливають на його права та обов'язки, оскільки він є власником нерухомого майна, яка перебуває в іпотеці та на яке може бути стягнуто звернення на підставі судового рішення.
Правочини про відступлення прав за іпотечним договором підлягають нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення - державній реєстрації у встановленому законом порядку. Ці вимоги при укладенні договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року не були дотримані, тому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не набуло прав та обов'язків іпотекодержателя за іпотечним договором № 02/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року, й не мало права на укладення договору про передачу прав за іпотечним договором з ТОВ «Кредитні ініціативи».
Суди належним чином не дослідили докази по справі та не надали їм оцінку, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
08 квітня 2022 року справа № 756/6236/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 серпня 2008 року ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», уклали кредитний договір № 025/0808/71-118.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 05 серпня 2008 року ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», уклало з ОСОБА_2 нотаріально посвідчений іпотечний договір № 025/0808/71-118-І, за умовами якого останній передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
В 2009 році Господарським судом Дніпропетровської області в рамках господарської справи № Б 26/171-09 про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2 винесено ухвалу про початок ліквідаційної процедури, призначення арбітражного керуючого Салової М. С.
16 липня 2009 року товарною біржею «Універсальна біржа нерухомості Троїцька» проведені публічні торги, за наслідками яких укладено біржовий контракт про придбання ОСОБА_5 у ФОП ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року визнано дійсним укладений 16 липня 2009 року правочин у формі біржового контракту щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_5 право власності на зазначену квартиру.
На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Бондар І. М. 27 листопада 2009 року зняте іпотечне обтяження з квартири АДРЕСА_1 .
30 листопада 2009 року право власності на вказану квартиру зареєстроване за ОСОБА_5
05 грудня 2009 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання дійсним правочину та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
24 березня 2011 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», уклало з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» договір факторингу № 15. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам та договорам забезпечення, укладених з боржниками, в тому числі з ОСОБА_2 , право на вимогу яких належить банку на підставі документації. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, за умовами якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив право вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, в тому числі ОСОБА_2 . Також в цей же день сторони уклали договір про передачу прав за іпотечним договором, за умовами якого ТОВ ФК «Вектор Плюс» передало ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору.
Внаслідок укладення зазначених договорів відбулася заміна кредитора у кредитному договорі № 025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року, а також іпотечному договорі № 025/0808/71-118-1 від 05 серпня 2008 року з ВАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
27 березня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця.
Позивач ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних ним договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року і договору про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року та на момент їх укладення не був власником квартири АДРЕСА_1 .
У справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що позивач не довів, що внаслідок укладення оспорюваних договорів, стороною яких він не є, було порушено його права та інтереси, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко