№ 756/9497/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 756/9497/16-ц

провадження № 61-14733св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у складі судді Шевчука А. В. і постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової в. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), перейменованого у Акціонерне товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), про стягнення грошових коштів у розмірі 479 750,00 доларів США, а також 10 000,00 грн моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 19 травня 2008 року між позивачем і ПАТ «Універсал Банк» укладено договір банківського обслуговування фізичної особи № НОМЕР_1 , на підставі якого йому відкрито поточний рахунок фізичної особи резидента у валюті - НОМЕР_6.

Відповідно до договору відповідач прийняв на поточний рахунок грошові кошти позивача на загальну суму 479 750,00 доларів США. При цьому, всупереч умовам договору ПАТ «Універсал Банк» починаючи з 15 червня 2016 року не виконує взяті на себе зобов`язання та відмовляється обслуговувати рахунок й видавати належні позивачу грошові кошти. Неодноразові усні та письмові звернення з приводу повернення грошових коштів залишено банком без розгляду та без відповіді.

Діями відповідача порушено права позивача як споживача, визначені Законом України «Про захист прав споживачів» на вільне розпорядження своїм майном і завдано йому матеріальну та моральну шкоду.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач, укладаючи договір про банківське обслуговування фізичної особи та кредитний договір, погодився з усіма їх умовами та надав банку повноваження щодо списання грошових коштів із будь-якого свого рахунку для своєчасного виконання зобов`язань. Правомірність порядку та процедури списання банком грошових коштів в рахунок погашення кредитного зобов`язання не є предметом розгляду в даній справі, позивачем не ставилося питання про визнання таких дій банку неправомірними. Наявні в матеріалах справи документи (заяви позивача від 29 жовтня 2009 року, 27 вересня 2010 року та додаткова угода від 13 жовтня 2014 року) підтверджують обізнаність позивача із фактом списання коштів з його поточного рахунку, а також свідчать, що відповідні дії банк проводив за його особистою згодою. На даний час усі наявні грошові кошти повністю списані з рахунку позивача на виконання пункту 4.1. договору про банківське обслуговування фізичної особи, з якими позивач погодився. Під час розгляду справи судом не встановлено порушень із сторони відповідача прав позивача як споживача фінансових послуг.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи, що позивач, укладаючи договір про банківське обслуговування фізичної особи та кредитний договір, погодився із всіма їх умовами та надав банку повноваження щодо списання грошових коштів із будь-якого свого рахунку для своєчасного виконання зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 479 750,00 доларів США, які списані з його рахунку відповідно до пункту 4.1. договору банківського обслуговування, на виконання позивачем умов кредитного договору.

Банк здійснив договірне списання коштів з рахунку позивача, передбачене пунктом 4.1 статті 4 договору банківського обслуговування та пункту 3.5 кредитного договору. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема, заяви позивача від 29 жовтня 2009 року, 27 вересня 2010 року та додаткова угода від 13 жовтня 2014 року, підтверджують обізнаність позивача із фактом списання коштів з його поточного рахунку, а також свідчать про те, що списання коштів банк проводив за особистою згодою позивача. Банк на підставі договору банківського обслуговування та за особистою згодою позивача здійснив договірне списання коштів з поточного рахунку позивача та направив їх на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором.

Доказів того, що підписи на заявах від 29 жовтня 2009 року та 27 вересня 2010 року здійснені не позивачем, матеріали справи не містять. Не мають правового значення для вирішення даної справи доводи апеляційної скарзі щодо невиконання банком обов`язку у разі дострокового часткового погашення кредиту надати позичальнику новий графік погашення кредиту.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи позивачу у поверненні коштів, які належать йому на праві власності, відповідач порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач, уклавши з відповідачем 19 травня 2008 року договір №000107994 банківського обслуговування фізичної особи, особисто уповноважив банк на списання коштів з рахунку у випадках, коли він має грошові зобов`язання перед банком та не виконує їх у встановленому порядку та строки.

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості за договором кредиту, який був наданий відповідачем у обґрунтування своїх заперечень не підтверджений жодним первинним документом, а тому не є належним і допустимим доказом, є необґрунтованими, оскільки позивач не надав доказів того, що вказаний розрахунок є правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено зміст наданих до суду доказів та не враховано правові позиції вищих судів, рішення судів ґрунтуються на припущеннях, суперечать визнаним сторонами фактам.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, встановлювати інші, не передбачені у законі або договорі обмеження права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

У статтях 1068 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) списання та перерахування коштів з рахунку клієнта здійснюється банком на підставі відповідного розрахункового документа. Порядок переказу коштів у межах України встановлений у Законі України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», що визначає види розрахункових документів. Позивач не подавав банку розрахункові документи.

У разі бажання достроково погасити кредит у певній частині, позичальник відповідно до кредитного договору має за три дні до цього повідомити про свій намір банк, який повинен надати позичальнику новий графік погашення кредиту.

Таким чином, списання коштів проведено з порушенням правил ведення банківських операцій, без згоди власника рахунку. Докази відповідної згоди відсутні.

Пункт 3.5. кредитного договору передбачає договірне списання коштів з рахунку позивача лише у випадку, коли клієнт має грошові зобов`язання перед банком і не сплачує їх у встановленому порядку та строки.

Заяви позивача від 29 жовтня 2009 року, 27 вересня 2010 року та додаткова угода від 13 жовтня 2014 року не є бухгалтерськими первинними документами, відповідно до яких може здійснюватися списання грошових коштів з рахунку, а лише свідчать про намір, який позивач не здійснював.

Проти того, що позивач можливо підписував заяву від 29 жовтня 2009 року про здійснення дострокового часткового погашення кредиту шляхом списання із поточного рахунку грошових коштів в сумі 172 211,58 доларів США позивач не заперечує, але в судових засіданнях позивач пояснював, що це він зробив на вмовляння працівників банку. При цьому позивач погодився не на дострокове повернення коштів за кредитним договором, а на зарахування цих коштів на поточний рахунок. Після цього платежі за кредитним договором зменшилися, з огляду на що позивач почав вкладати вільні кошти на поточний рахунок.

Щодо заяви від 27 вересня 2010 року позивач впевнений, що він її не підписував, на сьогодні щодо цього факту здійснюється кримінальне провадження.

Крім того, суд першої інстанції дозволив банку долучити зазначені заяви до матеріалів справи з порушенням норм процесуального права щодо строків подання доказів, оскільки вони були подані вже під час розгляду справи. Тому позивач був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами, а також ознайомитися зі змістом цих заяв, не мав можливості скористатися правом на проведення почеркознавчої експертизи.

На поточному рахунку позивача було проведено операцій на понад 2 000 000,00 доларів США, тому ніякої заборгованості за кредитним договором не може бути, що не враховано судами.

Оскільки банк не повернув кошти позивачу, він порушив його право власності.

Сума, яку відповідач підтвердив заявами про договірне списання, є меншою за ту, що була на рахунку позивача.

Судами не перевірено на підставі первинних банківських документів факт надання позивачу кредиту. Крім того, позивач оспорює кредитний договір у судовому порядку.

Суди не встановлювали предмет позову, не проаналізували фактичні дані, подані докази, не з`ясовували правомірність дій банку, упереджено постановили рішення, протиправно позбавивши позивача приватної власності.

Оскаржувані судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, щодо засад змагальності сторін, є необґрунтованими та незаконними.

Позивач неодноразово заявляв відводи колегії суддів у складі Борисової О. В., Левенець Б. Б., Ратнікова В. М. з огляду на їх упередженість, проте жоден з них не був задоволений. Хоча позивач вважає, що були підстави для відводу колегії суддів, оскільки суддя Борисова О. В. ухвалювала рішення на користь ПАТ «Універсал Банк», а також суддя Шевчук А. В., який розглядав справу у суді першої інстанції, є колишнім колегою судді Борисової О. В.

Позивач вважає, що мало місце втручання в автоматизований розподіл судових справ, оскільки у судді Борисової О. В. найбільше відпрацьованих справ.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року АТ «Універсал Банк» через представника Іващенко І. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій вдавався до недобросовісного використання процесуальних прав, зокрема, заявляв неодноразові клопотання, безпідставні заяви про відвід суддів, здійснював словесні та письмові звинувачення суду в упередженому ставленні до нього, порушенні принципу рівності, позивач і його представник вчиняли дії щодо затягування розгляду справ.

Позивач неправильно розуміє норми матеріального та процесуального права, перекручує судову практику, проявляє неповагу до суду та інших учасників справи.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено доводи позову, апеляційної скарги та доводи заперечень на них.

Позивач погодився на договірне списання коштів, підписуючи договор банківського обслуговування з банком, в якому він як клієнт уповноважив банк здійснити договірне списання грошових коштів з будь-якого рахунку клієнта. Аналогічне право передбачено й у підписаному позивачем з банком кредитному договорі.

Те, що банк, уповноважений вчиняти дії щодо списання, діяв з погодження позивача, списуючи кошти з його банківського рахунку на погашення заборгованості за кредитом, підтверджують і заяви позивача від 29 жовтня 2009 року та 27 вересня 2010 року про розміщення на поточному рахунку 175 000,00 доларів США та 144 837,10 доларів США відповідно для планового та (або) дострокового погашення кредиту, оригінали яких містяться в матеріалах справи.

Позивач не звертався до банку для роз`яснення умов договору, що свідчить про те, що вони йому були зрозумілими.

13 жовтня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № 065-2008-1591, відповідно до пункту 4 якої підтверджено, що заборгованість позичальника складає 96 644,03 долари США.

Підписавши заяву про зарахування коштів та отримавши вимогу банку, позивач надав мовчазну згоду на здійснення дій, що свідчать про схвалення дій банку щодо дострокового погашення кредиту на суму 199 531,70 доларів США.

Позивач не довів порушення банком його прав.

ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про порушення свого права ще у вересні 2009 року, однак звернувся до суду 21 липня 2016 року, тобто через 7 років після зарахування коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, пропустивши позовну давність.

Відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності у суді першої інстанції, що є самостійною підставою для відмови у позові.

23 вересня 2015 року у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 направлено вимогу щодо сплати заборгованості у розмірі 97 628,11 доларів США, що була зазначена з урахуванням списаних сум з поточного на кредитний рахунок позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

19 травня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Універсал Банк» укладено договір банківського обслуговування фізичної особи № НОМЕР_2 , на підставі якого цього ж дня йому відкрито поточний рахунок фізичної особи резидента у валюті - USD НОМЕР_6.

Згідно із заявою на переказ готівки від: 15 вересня 2008 року, 19 грудня 2008 року, 21 травня 2009 року, 09 червня 2009 року, 03 вересня 2009 року; 29 жовтня 2009 року, 14 червня 2010 року на зазначений рахунок ОСОБА_1 внесено грошові кошти в загальній сумі 479 750,00 доларів США із призначенням платежу «поповнення поточного рахунку».

Відповідно до пункту 4.1. зазначеного договору банківського обслуговування фізичної особи банк зберігає за собою повноваження щодо списання грошових коштів із будь-якого рахунку клієнта для своєчасного виконання грошових зобов`язань клієнта перед банком, у тому числі погашень кредитів і відсотків чи будь-яких інших грошових зобов`язань клієнта перед банком, що витікають з цього договору або будь-яких інших, що укладені чи будуть укладені між сторонами в майбутньому.

ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Універсал Банк» з заявою від 08 травня 2016 року про повернення йому коштів з поточного рахунку фізичної особи резидента у валюті - USD НОМЕР_6 у сумі 479 555,00 доларів США шляхом безготівкового перерахування їх на його банківський рахунок у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Згідно з відповіддю ПАТ «Універсал Банк» від 12 липня 2016 року ОСОБА_1 роз`яснено право дізнатись про стан рахунку та можливість ініціювати проведення операцій в найближчому відділенні банку або скориставшись системою Інтернет-банкінгу.

21 травня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 065-2008-1591 за умовами якого ОСОБА_1 отримав від Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» грошові кошти в сумі 634 030,00 доларів США для придбання майна та зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за кредитом (базова процентна ставка 12,45 % річних та підвищена ставка 37,35 %).

Згідно з пунктом 2.4. зазначеного договору позичальник зобов`язався щомісячно в дату погашення платежів здійснювати зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок, відкритий згідно з пунктом 2.1.3. договору.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.1.3. кредитного договору зобов`язання щодо видачі кредиту виникає лише після відкриття позичальником рахунку № НОМЕР_6 для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій з надання та погашення кредиту.

Згідно з пунктом 3.5. кредитного договору для своєчасного виконання грошових зобов`язань позичальник уповноважує кредитора списувати кошти з будь-яких рахунків позичальника у випадках настання термінів сплати грошових зобов`язань.

Відповідно до пункту 2.10. кредитного договору у випадку якщо на поточному рахунку позичальника знаходиться сума, більша ніж щомісячний платіж відбувається погашення лише суми щомісячного платежу. Решта суми залишається на рахунку до настання наступної дати погашення щомісячного платежу.

На підставі заяви позивача від 29 жовтня 2009 року здійснено дострокове часткове погашення кредиту згідно з кредитним договором № 065-2008-1591 шляхом списання із поточного рахунку грошових коштів в сумі 172 211, 58 доларів США.

У заяві від 27 вересня 2010 року позивач просив банк зарахувати 144 837,10 доларів США, розміщені на рахунку № НОМЕР_4 , для погашення кредиту згідно з договором № 065-2008-1591 як плановий платіж або дострокове погашення. У цій заяві позивач повідомив про свою обізнаність щодо наслідків її виконання та вказув, що він повністю задоволений рішеннями та діями банку, які прийняті стосовно нього щодо дострокового погашення кредиту та інших грошових зобов`язань позичальника за вищевказаним кредитним договором. Цього ж дня із рахунку позивача списано 143 374, 48 доларів США.

13 жовтня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № 065-2008-1591, відповідно до пункту 4 якої підтверджено, що заборгованість, яка не повернута позичальником, складає 96 644, 03 доларів США.

Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 за період з 21 травня 2008 року по 05 грудня 2016 років остання кредитна операція датується 13 квітня 2016 роком. У подальшому на рахунку позивача грошові кошти були відсутні, рух коштів не здійснювався.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги щодо неповного встановлення судами фактичних обставин справи щодо списання коштів з поточного рахунку та незастосування норм матеріального права, що забороняють списання коштів з рахунку клієнта без його згоди, є необґрунтованими.

Частиною 1 статті 1067 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

У пункті 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III визначено, що списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платником визначається особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання (формування) документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів; неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

У статті 26.1. цього Закону передбачено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та (або) третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Згідно з пунктом 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.

У пункті 4.1 договору банківського обслуговування фізичної особи від 19 травня 2008 року № 00010707994 між ОСОБА_1 і ПАТ «Універсал Банк» передбачено, що банк зберігає за собою повноваження щодо списання грошових коштів із будь-якого рахунку клієнта для своєчасного виконання грошових зобов`язань клієнта перед банком, в тому числі погашень кредитів і відсотків чи будь-яких інших грошових зобов`язань клієнта перед банком, що витікають з цього договору або будь-яких інших, що укладені чи будуть укладені між сторонами в майбутньому.

Відповідно до укладеного 21 травня 2008 року між сторонами кредитного договору № 065-2008-1591 зобов`язання щодо видачі кредиту виникає лише після відкриття позичальником рахунку № НОМЕР_6 для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій з надання та погашення кредиту.

Отже, як умовами зазначених договорів, укладених між сторонами, так і наведеними нормами права передбачена можливість під час розрахунково-касового обслуговування клієнта здійснювати списання заборгованості, яка може виникнути у клієнта перед банком, а тому висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на умовах цих договорів та нормах чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили факт отримання кредиту позивачем, спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваних рішень, в яких надано оцінку також додатковій угоді від 13 жовтня 2014 року до кредитного договору № 065-2008-1591, у пункті 4 якої підтверджено, що заборгованість, яка не повернута позичальником, складає 96 644, 03 доларів США.

Крім того, позивач у касаційній скарзі підтверджує факт підписання заяви від 29 жовтня 2009 року про здійснення дострокового погашення кредиту згідно з кредитним договором № 065-2008-1591 шляхом списання з поточного рахунку грошових коштів у сумі 172 211,58 доларів США, а також факт зменшення його щомісячних платежів за кредитним договором після внесення коштів на поточний рахунок, чим позивач визнає факт наявності в нього кредитних зобов`язань перед банком.

Зазначене свідчить про те, що позивач отримував грошові кошти на виконання кредитного договору та здійснював його виконання.

Доводи касаційної скарги, що судами не надано оцінки тому факту, що заяви про списання грошових коштів для погашення кредиту стосуються меншої суми за розміщену на поточному рахунку позивача, є необґрунтованими.

Судами попередніх інстанцій надана оцінка виписці з особового рахунку позивача № НОМЕР_4 за період з 21 травня 2008 року по 05 грудня 2016 років, що відображає періодичне списання грошових коштів на виконання кредитного договору. Остання кредитна операція у цій виписці датується 13 квітня 2016 роком, внаслідок чого відбулося повне списання наявних на поточному рахунку грошових коштів позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач був позбавлений в суді першої інстанції можливості ознайомитися та оспорювати заяви про списання грошових коштів, у тому числі й шляхом призначення експертизи, суперечать нормам процесуального права та матеріалам справи.

Заяви про зарахування грошових коштів були долучені до матеріалів справи 16 квітня 2018 року. У цьому судовому засіданні оголошена перерва без переходу до судових дебатів.

У судовому засідання 15 листопада 2018 року позивачем клопотань щодо призначення судової експертизи не заявлялося, проти закінчення з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та переходу до судових дебатів він не заперечував. До судового засідання позивач не використовував право на ознайомлення з матеріалами справи.

Посилання позивача на упереджений розгляд справи, а також на наявність підстав для відводу колегії суддів апеляційного суду є необґрунтованими.

Навантаження судді-доповідача, той факт, що ця суддя працювала в суді, рішення якого оскаржувалося в апеляційному порядку, постановлення судових рішень у інших справа за участю одного з учасників, не є достатніми підставами для сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і частково зводяться до необхідності додаткової перевірки доказів, досліджених судами, що відповідно до статті 400 ЦПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та застосовані норми матеріального і процесуального права, що підлягали застосуванню, з огляду на що, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Судне змінює рішення, не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов