Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа №756/9552/18

провадження №61-13519св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «універсал Банк», банк), третя особа - ОСОБА_2 , з позовом, у якому просила визнати припиненою з 12 травня 2018 року поруку за договором поруки від 18 серпня 2014 року, укладеним між ПАТ «УніверсалБанк» та ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що 28 травня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190 000 доларів США, строком повернення до 10 травня 2038 року згідно з графіком щомісячних платежів, зі сплатою 12,45 % річних, а за простроченим кредитом - 37,35 % річних. В подальшому до кредитного договору укладено додаткову угоду від 18 серпня 2014 року, якою кредитний договір викладено у новій редакції.

У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 18 серпня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого позивач зобов`язалася нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором.

Позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином на виконував, не повертав кредит та не сплачував щомісячні проценти за користування кредитом, тому банк реалізував своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України щодо дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

23 серпня 2017 року банк надіслав позичальнику та поручителю вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та вимагав погасити прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 212 098,27 доларів США, у випадку невиконання такої вимоги протягом 60 днів банк просив вважати термін погашення кредиту таким, що настав достроково, та зазначив, що буде примусово стягувати всю заборгованість в судовому порядку. Вимогу банку фактично отримано 11 вересня 2017 року та прострочена заборгованість протягом 60 днів не погашена.

Таким чином, з 12 листопада 2017 року строк погашення основного зобов`язання вважається таким, що настав. Протягом 6 місяців із встановленої дати виконання основного зобов`язання банк не пред`явив вимоги до поручителя, а отже порука припинилася.

Разом з тим, ПАТ «Універсал Банк» продовжує вимагати від поручителя повернення кредиту, тому позивач вважає, що належним способом захисту його прав є визнання за судовим рішенням поруки припиненою на підставі положень статей 16 251 252 559 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у складі судді Яценко Н.О. позов задоволено.

Визнано припиненою з 12 травня 2018 року поруку за договором поруки від 18 серпня 2014 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що направленням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором банк змінив строк виконання основного зобов`язання, і в такому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18). З врахуванням статті 559 ЦК України, протягом шести місяців з моменту настання строку виконання зобов`язання до 12 травня 2018 року кредитор позов не пред`явив, а тому порука вважається припиненою з 12 травня 2018 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, дійшовши висновку про припинення поруки як наслідок непред`явлення кредитором позову протягом шести місяців з моменту настання строку виконання зобов`язання, суд першої інстанції залишив поза увагою, що пунктом 4.2 договору поруки від 18 серпня 2014 року обумовлено строк припинення договору поруки - якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Оскільки умови договору поруки від 18 серпня 2014 року істотно відрізняються і ними встановлено чіткий строк припинення поруки - три роки з дня настання строку/терміну виконання основного зобов`язання, який на час розгляду справи не настав, у суду першої інстанції не було правових підстав застосовувати шестимісячний строк припинення поруки, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України і визнавати поруку припиненою.

Суд першої інстанції неправильно встановив строк припинення поруки, який в даному випадку настає через три роки з моменту зміни банком строку виконання основного зобов`язання, а саме з 12 листопада 2017 року по 12 листопада 2020 року, а не 12 травня 2018 року, як помилково вважав суд.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постановах від 29 січня 2020 року у справі № 569/11907/16-ц, від 19 серпня 2019 року у справі № 308/3908/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 751/1644/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, які суд першої інстанції залишив поза увагою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту у справі цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц).

У розділі 4 договору поруки вказано, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання боржником основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Тобто, у договорі не встановлено строк дії договору, як передбачено статтями 251 252 ЦК України (строк визначається роками, місяцями, днями), а лише передбачено термін дії (визначається календарною датою або вказівкою на подію - у даному випадку пред`явлення вмоги до поручителя), який не передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, як період чинності поруки.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд України (постанова від 20 квітня 2016 року у справі 6-2662цс15, постанова від 03 лютого 2016 року у справі №6-1599цс15, постанова від 06 вересня 2017 року у справі 6-623цс17, постанова від 14 червня 2017 року у справі 6-1009цс17), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такої ж практики дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12, від 10 квітня 2019 у справі 604/156/14-ц, у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 2607/14028/12, від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 370/391/16-ц, від 20 березня 2019 у справі №761/15695/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 242/3230/16-ц.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України), а не строк поруки (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13).

Таким чином, направивши вимоги на адресу відповідачів, банк фактично змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, визначивши його настання на шістдесятий день з моменту одержання зазначених вимог, тобто вимагаючи дострокового повернення кредиту.

Наведене свідчить, що право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. В даному випадку з 12 травня 2018 року (12 листопада 2017 року + 6 місяців). А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку.

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові обґрунтовував свою позицією посиланням на постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 569/11907/16-ц, від 19 серпня 2019 року у справі № 308/3908/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 751/1644/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц. Проте, вказані постанови не могли враховуватись судом, оскільки у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2017 року у справі №751/1644/18, суд прийняв позицію банку лише тому, що після вимоги про дострокове звернення банк встиг протягом 6 місяців подати позов до поручителя. В той же час, є інші справи за касаційними скаргами ПАТ «Універсал банку», де Верховний Суд своїми постановами відхиляв касаційні скарги банку та припиняв договори поруки, укладені саме з ПАТ «Універсал Банк» (постанови Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №303/7107/16-ц, від 14 січня 2010 року у справі № 756/9041/16-ц, від 30 березня 2020 року у справі № 203/1911/18).

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд послався лише на практику Верховного Суду (безпідставно надаючи перевагу одних постанов над іншими), і не застосував жодної позиції Великої Палати Верховного Суду, на які послалась ОСОБА_1 , а саме: постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12, від 10 квітня 2019 року у справі 604/156/14-ц.

Так, у справі №604/156/14-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала справу, де договір поруки містив аналогічні умови про строк його дії, зокрема: якщо банк протягом 5-ти років не пред`явить позову до поручителя (у даній справі «якщо банк протягом 3-х років не пред`явить вимоги до поручителя»). Велика Палата ВС вказує, що навіть після такого формулювання, якщо банк направив вимогу про дострокове повернення всього кредиту, тобто змінив строк, необхідно застосовувати приписи частини четвертої статті 559 ЦК України про шестимісячний строк дії поруки, який є преклюзивним. Цей строк не можна поновити, зупинити, чи перервати.

У постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц Велика Палата Верховного Суду вважала, що дія договору до настання певних обставин (звернення з позовом до суду) не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу

У постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 370/391/16-ц Верховний Суд розглянув умови договору поруки, якими встановлено строк її дії - до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, крім того, передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункти 11, 12 договору поруки) В цій справі Верховний Суд аналогічно вказує, що після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту такими діями банк на власний розсуд використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, процентів, комісії і пені за порушення умов договору та змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору і договору поруки як додаткового (акцесорного) способу забезпечення виконання зобов`язань щодо припинення поруки після закінчення 5років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що порука є припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, є правильним, оскільки банк протягом шести місяців з дня настання зміненого строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимог до поручителя.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 зазначено, що строк поруки - це дата, а визначення про те, що порука припиняється, якщо протягом п`яти років з дня настання строку повернення кредиту не буде пред`явлено позов до суду - за своєю суттю є не строком поруки, а позовною давністю. Банком помилково ототожнено визначений у договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд вказаних правових висновків не врахував.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Універсал Банк», заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

28 травня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк», який змінив назву на АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договорі, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190 000 доларів США, строком повернення до 10 травня 2038 року за графіком щомісячних платежів та зі сплатою 12,45 % річних, а за простроченим кредитом - 37,35 % річних. В подальшому до кредитного договору укладено додаткову угоду від 18 серпня 2014 року, якою кредитний договір викладено в новій редакції, частково змінено порядок застосування процентних ставок.

У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 18 серпня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким остання зобов`язалась нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором.

У розділі 4 договору поруки вказано, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання боржником основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, не повертав кредит та не сплачував щомісячні платежі за користування кредитом, у зв`язку з чим банк, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України реалізував своє право на дострокове повернення кредиту.

Так, 23 серпня 2017 банк надіслав позичальнику та поручителю вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та вимагав погасити прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 212 098,27 доларів США. У випадку невиконання даної вимоги протягом 60 днів банк просив вважати термін повернення кредиту таким, що настав достроково та зазначив, що буде примусово стягувати всю заборгованість в судовому порядку.

Вимогу банку фактично отримано 11 вересня 2017 року, проте прострочена заборгованість протягом 60 днів не була погашена.

Таким чином з 12 листопада 2017 року строк виконання основного зобов`язання вважається таким, що настав.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року у справі № 753/10179/18 відкрито провадження за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В подальшому провадження у справі зупинено ухвалою Дпрницького районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, у якості правової підставидля припинення поруки посилається на частину четверту статті 559 ЦК України, зокрема на те, що банк протягом шести місяців не пред`явив до неї позову у строк до 12 травня 2018 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання - 12 листопада 2017 року, як зазначено у письмовій вимозі банку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відтак, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

За умов, якщо договором передбачено припинення поруки у разі непред`явлення вимоги до поручителя кредитором протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання, то трирічний строк обчислюється з настанням строку виконання основного зобов`язання.

Схожого за змістом висновку дійшов Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16.

У справі, яка переглядається установлено, що пункт 4.2 договору поруки, укладеного 18 серпня 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 передбачає припинення поруки у тому разі, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Тобто, сторони договору поруки встановили строк дії поруки, припинення якої пов`язали з моментом закінчення трьох років з дня настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором.

Апеляційний суд правильно вважав, що умова договору поруки (пункт 4.2) про припинення поруки у разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя, є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки відповідає частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі не підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Шестимісячний строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя законодавцем у частині четвертій статті 559 ЦК Українипередбачено у випадку невстановлення такого строку договором.

Так, у першому реченні частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) наголошено, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. При цьому за змістом наступного речення встановлений ним шестимісячний строк застосовується виключно у випадку, якщо сторони не погодили строк припинення поруки.

У зв`язку з наведеним доводи позивача про припинення поруки у спірних правовідносинах та необхідність застосування шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя є безпідставними та необґрунтованими, спростовуються умовами укладеного між сторонами договору та змістом частини четвертої статті 559 ЦК України.

Установивши, що направленням письмової вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, яку позичальник та поручитель не виконали впродовж 60 днів з моменту отримання, банк змінив строк виконання основного зобов`язання на 12 листопада 2017 року, суд апеляційної інстанції, з урахуванням умов договору правильно встановив строк припинення поруки, який у даному випадку настає через три роки з моменту зміни банком строку виконання основного зобов`язання, а саме з 12 листопада 2017 року по 12 листопада 2020 року, а не 12 травня 2018 року, як помилково вважав позивач, та який, станом на момент звернення до суду з даним позовом не настав, а отже відсутні підстави вважати поруку припиненою.

Таких же висновків щодо визначення строку для пред`явлення вимоги кредитора до поручителя виходячи з умов договору дійшов Верховний Суд у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 569/11907/16-ц (провадження №61-17799св19), від 19 серпня 2019 року у справі № 308/3908/14-ц (провадження № 61-15319св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 751/1644/18 (провадження 61-46843св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц (провадження №61-14905св18), від 06 лютого 2020 року у справі № 924/482/19.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12, від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц, висновки у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-623цс17, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17, а також Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 2607/1028/12, від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 370/391/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/15695/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 242/3230/16-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 303/7107/16-ц, від 14 січня 2020 року у справі № 756/9041/16-ц, від 30 березня 2020 року у справі № 203/1911/18, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин, зокрема щодо договорів поруки, у яких не визначено строк, після спливу якого порука припиняється, та у яких містяться інші умови договорів, формулювання умов щодо дії поруки, а також обставини, за яких порука вважалась припиненою, на відміну від справи, яка переглядається та у якій сторони у договорі поруки обумовили строк її припинення.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою апеляційним судом оцінкою умов договору поруки, якими обумовлено строк її припинення, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих умов, як таких, що не встановлюють строк дії поруки, що давало б можливість застосувати до спірних правовідносин шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України та визнати поруку припиненою.

Проте ці аргументи були належним чином перевірені апеляційним судом і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко