Постанова
Іменем України
10 липня 2023 року
м. Київ
справа № 757/11526/19-ц
провадження № 61-597 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Костін Костянтин Миколайович,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду
від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О.,
Вербової І. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна
із чужого незаконного володіння, в якому просила суд:
- скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Скляренка О. М. (далі - державний реєстратор) від 16 жовтня 2019 року, індексний номер: 49178740,
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоренко В. В. (далі - приватний нотаріус)
від 19 жовтня 2019 року, індексний номер: 49244544, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Марченко А. О. від 09 січня
2020 року, індексний номер: 50596569, про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності
за ОСОБА_4 на зазначену квартиру;
- витребувати від ОСОБА_4 на її користь квартиру
АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її племінник - ОСОБА_5 . Вона є єдиним спадкоємцем після смерті останнього.
У встановлений законом строк вона звернулася до приватного нотаріуса Матюхової Т. П. із заявою про прийняття спадщини після померлого племінника, проте 24 жовтня 2019 року приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі
їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки спадкове
майно (спірна квартира) зареєстроване за іншою особою, а саме
за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 20 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Зазначала, що даний договір дарування квартири підроблений,
що підтверджується й архівною довідкою Київського державного нотаріального архіву від 27 лютого 2019 року № 527/01-17, з якої убачається, що за реєстровим номером 2094 від 20 серпня 2010 року не міститься запис про посвідчення договору дарування, за 20 серпня 2010 року відсутній
будь-який договір дарування квартири, за яким би дарувальником був ОСОБА_5 .
Указане стало підставою для звернення із заявою про вчинення злочину,
на підставі якої було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 березня 2019 року за № 12019100060001019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 190 КК України (шахрайство).
Позивач уважала, що спадкове майно вибуло з її володіння, як спадкоємця за законом після померлого ОСОБА_5 , поза її волею, а тому підлягає витребуванню на її користь з незаконного володіння ОСОБА_4 ,
як останнього набувача. Крім цього, вважала, що рішення про державну реєстрацію права власності за попередніми набувачами є незаконними
і підлягають скасуванню.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд задовольнити
її вимоги.
17 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костін К. М., подав до Печерського районного суду міста Києва заяву про зміну предмета позову, в якій змінив предмет позову шляхом додавання позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 права власності
на спірну квартиру (а. с. 69-71, т. 2).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування за законом, витребування майна із чужого володіння, скасування рішень про державну реєстрацію, з урахуванням ухвали цього самого суду від 16 травня 2022 року про виправлення описки, задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування
за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення державного реєстратора Скляренка О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49178740 від 16 жовтня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2
на квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Федоренко В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49244544 від 19 жовтня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Марченко А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50596569 від 09 січня 2020 року, щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до положень статті 215 ЦК України та встановлених обставин даної справи, договір дарування квартири від 20 серпня 2010 року, укладений між померлим ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , є підробленим. Тому вказаний договір дарування та наступні договори купівлі-продажу від 19 жовтня 2019 року (між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) та від 09 січня 2020 року
(між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) є недійсними, оскільки
їх недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання цих правочинів недійсними судом не вимагається.
ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , заявила
про свій намір спадкувати майно померлого племінника, для чого звернулася до нотаріуса з відповідною заявою, але отримала відмову, тому суд зробив висновок про необхідність визнання за нею права власності
на спірну квартиру, оскільки іншого способу захисту та поновлення прав позивача на спірну квартиру, на думку суду, не існує.
Крім цього, суд дійшов висновку про витребування на її користь спірної квартири з володіння ОСОБА_4 , оскільки майно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з його волі і не з волі спадкодавця.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у якій зазначено, що у разі визнання недійсним договору, що став підставою для ухвалення рішення про державну реєстрацію прав, потрібно одночасно заявляти вимогу про скасування цього рішення про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню, а відповідні рішення - скасуванню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року,
з урахуванням ухвали цього самого суду від 30 січня 2023 року
про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Витребувано від ОСОБА_4 у власність ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, пославшись на відповідні норми ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», врахувавши відповідні правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі, щодо застосування конкретного способу захисту порушеного права, вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з її волі, і не з волі спадкодавця, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт підроблення договору дарування квартири
від 20 серпня 2010 року, укладеного між померлим ОСОБА_5
і ОСОБА_2 .
Оскільки спірна квартира була декілька разів відчужена різним особам, таке майно підлягає витребуванню в силу статті 388 ЦК України від останнього набувача, яким є ОСОБА_4 , а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, як такі,
що спростовуються матеріалами справи, зокрема доказами належного повідомлення ОСОБА_4 .
Разом із цим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку
про наявність підстав для скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачами, оскільки обраний позивачем
та застосований судом спосіб судового захисту не відповідає вимогам закону та є неефективним, так як у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно не є необхідним для відновлення права позивача.
Крім цього, суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на квартиру в порядку спадкування за законом, порушив вимоги статті 13 ЦПК України та вийшов за межі позовних вимог, оскільки
в останній заяві про зміну предмета позову, поданій 03 березня 2020 року, тобто у строки встановлені статтею 49 ЦПК України, а саме, до закінчення підготовчого судового засідання 23 березня 2021 року, позивач вимог про визнання за нею права власності на спірну квартиру не заявляла.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є рідною тіткою померлого ОСОБА_5 , виходив із того, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року
у справі № 754/7343/19 встановлено факт родинних відносин
(пункт 1 частини першої статті 315 ЦПК України) між ОСОБА_1
та ОСОБА_5 , яке набрало законної сили. Відтак у суду першої інстанції не було підстав ставити під сумнів вказані обставини. Таких сумнівів
не було і в суду апеляційної інстанції. При цьому суд зазначив,
що розбіжність у написанні прізвища матері померлого ( ОСОБА_6 / ОСОБА_7 ) та дівочого прізвища позивача ( ОСОБА_6 ) виникла в результаті невірного перекладу з російської на українську мову
та не викликає сумнівів у їх родинних відносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 23 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу
№ 757/11526/19-ц із Печерського районного суду міста Києва. Відмовлено
у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання оскаржуваного рішення. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду
від 09 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, ухваленими внаслідок неповного дослідження обставин справи, без належної правової оцінки доказів
і доводів сторін, що призвело до істотного порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач неодноразово змінювала предмет позову. Останні зміни були подані 17 грудня 2021 року вже після закриття підготовчого засідання у справі, однак у порушення статті 49 ЦПК України суд першої інстанції прийняв заяву до розгляду.
Посилається на недоведеність родинних відносин між позивачем
та померлим ОСОБА_5 . При цьому приватним нотаріусом
Матюховою Т. П. було відмовлено позивачу для закликання
її до спадкоємства, оскільки відсутня безспірна можливість підтвердити
її родинні відносини з померлим. Зазначеного суд апеляційної інстанції
не врахував.
Застосовані апеляційним судом норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду не підлягали застосуванню у даних правовідносинах, оскільки позивач не є особою,
яка отримала свідоцтво про право на спадщину, а отже, не може бути визнана законним власником спірного нерухомого майна й не може витребовувати у неї квартиру.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив
на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката
Костіна К. М., в якому вказується, що доводи касаційної скарги
є безпідставними, оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що після винесення апеляційним судом постанови у даній справі, незаконним шляхом був знятий арешт із спірної квартири Сквирською сільською радою Київської області та перереєстровано її на іншу особу,
яка в свою чергу, наклала заборону на її відчуження.
У зв`язку з цим, описова частина відзиву містить прохання про винесення окремої ухвали та направлення її до правоохоронних органів для перевірки та оцінки вчинених дій по уникненню виконання судових рішень зі сторони ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої
цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Щодо обраного позивачем способу судового захисту
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права,
яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав
та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право
або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду
та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права
чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року
у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити
до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом
або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним
та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня
2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,
від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження
№ 12-61гс21 (пункт 148)).
Щодо вирішення спору по суті
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 ,
як спадкоємець померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, поданій 03 березня 2020 року, просила суд: скасувати рішення
про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 за відповідачами,
та витребувати від ОСОБА_4 на її користь спірну квартиру.
У позові посилалася на те, що її права порушені, оскільки спірна квартира вибула з її володіння, як власника, поза її волею, через підроблення договору дарування квартири від 20 серпня 2010 року, укладеного
між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Переглядаючи судове рішення, та, надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає
у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру
АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, видане головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 29 листопада 2000 року (а. с. 20, т.1).
У встановлений законом строк, 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 , яка є рідною тіткою ОСОБА_5 , звернулася до приватного нотаріуса Матюхової Т. П. із заявою про прийняття спадщини після померлого племінника (а. с. 207, 277, т. 1), проте 24 жовтня 2019 року приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії,
а саме у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки спадкове майно (спірна квартира) зареєстроване за іншою особою, а саме за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 20 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лаврент`євою Е. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2094 (а. с. 285, 286, т. 1; а. с. 8-9, т. 2).
Згідно з архівної довідки Київського державного нотаріального архіву, наданої на запит позивача, від 27 лютого 2019 року № 527/01-17,
за реєстровим № 2094 від 20 серпня 2010 року міститься запис
про засвідчення вірності копій на 16 сторінці статуту. За 20 серпня 2010 року відсутній будь-який договір дарування квартири
АДРЕСА_1 , за яким би дарувальником був ОСОБА_5 (а. с. 25, т. 1).
З метою перевірки доводів апеляційної скарги про відсутність доказів підробки договору дарування квартири від 20 серпня 2010 року, суд апеляційної інстанції ухвалою від 05 жовтня 2022 року (а. с. 211-213, т. 2) було витребувано з Київського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Лаврент`євої Е. О. за 20 серпня 2010 року, а також інформацію щодо використання спеціального бланку серії ВРА № 227564 (коли, за яким реєстровим номером, яка нотаріальна дія).
У відповідь на вказаний запит Київський державний нотаріальний архів повідомив, що у справі № 02-30 т. 2 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» приватного нотаріуса Лаврент`євої Е. О. міститься запис про посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 20 серпня 2010 року
за реєстровим № 2079, який був викладений на бланку серії ВРА № 227564 (а. с. 236-239, т. 2).
Суд апеляційної інстанції, врахувавши вищезазначені обставини та докази
у своїй сукупності обґрунтовано вважав, що вони підтверджують факт підроблення договору дарування квартири від 20 серпня 2010 року,
та як наслідок, свідчать про вибуття спірного майна, у тому числі, не з волі спадкодавця.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця)
до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права
і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями
за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право
на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі
№ 6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини,
яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв
у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло
з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві
на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.
До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах:
від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження
№ 61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі
№ 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 14 червня 2023 року
у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (провадження № 61-4268св23) та інших.
Позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті племінника шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, отже, набула право захищати свої права на спадкове майно,
в тому числі шляхом витребування цього майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.
Відтак доводи касаційної скарги у відповідній частині відхиляються Верховним Судом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу,
що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду
про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,
є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме
за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387
і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80),
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник
з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило
у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів,
що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня
2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19),
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження
№ 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року
у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19),
від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження
№ 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем,
то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду
про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,
є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна
є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1
про витребування спірної квартири від ОСОБА_4 , правильно виходив із того, що спірне майно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з її волі, і не з волі спадкодавця, а тому порушене право позивача, як власника майна, підлягає судовому захисту відповідно до положень статті 388 ЦК України шляхом витребування такого майна.
В іншій частині позову суд уважав, що відсутні правові підстави для його задоволення, оскільки заявлені позивачем вимоги не є ефективними для захисту порушених прав і їх відновлення.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Крім цього, твердження заявника касаційної скарги по недоведеність родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_5 ,
є безпідставними та спростовуються матеріалами справи та встановленими апеляційним судом обставинами, зокрема: відповідними свідоцтвами
про народження, одруження, розірвання шлюбу, смерть, а також рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі
№ 754/7343/19, яким встановлено факт родинних відносин, а саме,
що ОСОБА_1 є рідною тіткою ОСОБА_5 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 216-220, 277, т. 1)
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції з наведених у ній мотивів є законною та обґрунтованою.
Верховний Суд зауважує, що посилання у відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костіна К. М., про чергову зміну власника спірної квартири після розгляду апеляційним судом даного спору, може бути підставою для пред`явлення позову до нового власника, оскільки на час розгляду цієї справи це не було предметом позову ОСОБА_1 .
Таким чином, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, а тому відхиляються Верховним Судом.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
Судове рішення є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасоване з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи в цілому є ідентичними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд
не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду
не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення
не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Щодо постановлення окремої ухвали
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Костін К. М., просить суд касаційної інстанції винести окрему ухвалу щодо ОСОБА_4 з приводу вчинення нею дій по уникненню виконання судового рішення, оскільки відбулася чергова зміна власника спірної квартири після розгляду апеляційним судом даного спору, та направити
її до правоохоронних органів.
Згідно зі статтею 420 ЦПК України, суд касаційної інстанції у випадках
і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини
та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши
при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
При цьому вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали
є правом, а не обов`язком суду.
Верховним Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі, а тому у задоволенні відповідного клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Костіна К. М., яке міститься у відзиві на касаційну скаргу, слід відмовити.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2023 року зупинено виконання судового рішення апеляційного суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, то його виконання слід поновити.
Керуючись статтями 262 400 401 409 416 418 420 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Костіна Костянтина Миколайовича, про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду
від 09 листопада 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць