Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/14112/20-ц

провадження № 61-20513ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство юстиції України,

третя особа - Федерація велосипедного спорту України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - Федерація велосипедного спорту України, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) йому стало відомо, що державним реєстратором Головного територіального управління юстиції у місті Києві Піддубняком В. В. було внесено зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 29 серпня 2019 року № 10701070010020930, а саме: зміна керівника юридичної особи - виключено відомості про те, що Президентом Федерації велосипедного спорту України є ОСОБА_1 та внесено відомості, що Президентом Федерації велосипедного спорту України є Грівко А. А. Зі змісту протоколу № 3 засідання позачергової конференції громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» від 20 серпня 2019 року та реєстру осіб, які брали участь в засіданні позачергової конференції громадської організації «Федерація велосипедного спорту України», від 20 серпня 2019 року вбачається, що на позачерговій конференції були присутні делегати від 12 громадських організацій. Протокол підписаний Грівко А. А. та ОСОБА_3 . За положеннями Статуту Федерації велосипедного спорту України членами Федерації можуть бути виключно фізичні особи, які здійснюють своє членство індивідуально, а не через будь-яких інших фізичних чи юридичних осіб. Згідно з листом Федерації велосипедного спорту України від 15 серпня 2019 року № 449 Федерацією велосипедного спорту України не оприлюднювалася на її вебсайті інформація про місце, дату та час проведення позачергової конференції, проєкт порядку денного такої конференції, а тому й не визначалися та не затверджувалися повноваження, порядок обрання та норми представництва делегатів на позачергову конференцію 20 серпня 2019 року. Зі змісту протоколу та реєстру до нього вбачається, що на конференції були присутні представники окремих юридичних осіб, які не є членами Федерації та статутні документи яких не передбачають право таких осіб висувати делегатів на позачергову конференцію Федерації велосипедного спорту України та брати в ній участь. Оскільки більшість делегатів - фізичних осіб не були членами Федерації велосипедного спорту України та не мали права бути обраними делегатами, то відомості, які внесені до протоколу від 20 серпня 2019 року № 3, щодо повноважень делегатів та правомочності проведення конференції не відповідали вимогам чинного законодавства і Статуту Федерації. Зазначене також стосується й реєстру, в якому не вказані повні прізвище, ім`я, по батькові осіб, які брали участь в конференції, що призводить до неможливості ідентифікації таких осіб і перевірки їх повноважень. Державним реєстратором було прийнято рішення від 22 серпня 2019 року № 2428, яким зупинено розгляд документів з тих підстав, що подані документи не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: протокол від 20 серпня 2019 року№ 3 містить підписи осіб, які не були уповноважені на його підписання; назва юридичної особи в усіх документах зазначена неправильно. Під час розгляду скарги на реєстраційні дії в Міністерстві юстиції України стало відомо, що після зупинення розгляду документів, особами, які підписали протокол, було здійснено виготовлення інших за своїм змістом та формою документів щодо конференції 20 серпня 2019 року. Змінені відомості щодо присутніх делегатів, назви юридичної особи, підстав припинення повноважень Президента, повноважень осіб на підписання протоколу, що, на його думку, свідчить про фактичну фальсифікацію документів, які подавалися для проведення державної реєстрації. Державний реєстратор був обізнаний про зміну змісту документів, які подавалися для проведення державної реєстрації, йому було відомо, що нова позачергова конференція не проводилася. На момент подачі документів для проведення оскаржуваної реєстраційної дії в ЄДР особою, що має право вчиняти дії від імені Федерації велосипедного спорту України без довіреності, було вказано двох осіб: президента - ОСОБА_1 та генерального директора - Солнцева О. В. Разом з тим протокол містить посилання на рішення конференції - «Внести зміни про Президента Федерації велосипедного спорту України до ЄДР у встановленому законодавством порядку самостійно президентом Грівком А. А. або уповноваженими особами Гадомським Д. В. , Клімбовсбкою Е. А.». В протоколі не зазначено жодних відомостей, за якими можна було б ідентифікувати особу представника. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року № 4386/7 «Про відмову в задоволенні скарги»; зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути його скаргу від 12 вересня 2019 року вих. № 422/19-К на реєстраційну дію, проведену державним реєстратором Головного територіального управління юстиції у місті Києві Піддубняком В. В.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року відкрито провадження в цій справі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року провадження у справі закрито. Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір згідно з платіжним дорученням від 13 січня 2020 року № 0.0.1579399506.1 в розмірі 1 681,40 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до його незгоди з діями Міністерства юстиції України як суб`єкта владних повноважень, тому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Позов ОСОБА_1 підсудний окружному адміністративному суду. З огляду на зазначене місцевий суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Короля Д. В. задоволено частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Спірні правовідносини в цій справі виникли між членами громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» щодо управління нею, а саме щодо зміни президента Федерації, тому рішення державного реєстратора Піддубняка В. В. про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, та в подальшому оскарження наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року № 4386/7 «Про відмову в задоволенні скарги» в цих відносинах є похідним. Між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спірні правовідносини, а спір виник між членами громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» щодо управління нею, а саме щодо зміни президента Федерації, отже, заявлені ОСОБА_1 вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства. Суд першої інстанції неправильно визначив, до якої юрисдикції відноситься цей спір, тому винесену ним ухвалу про закриття провадження у справі необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

16 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що в січні 2020 року він вже звертався з аналогічним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, який ухвалою від 21 січня 2020 року відмовив у відкритті провадження в справі у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року вказану ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін. До поданого до Печерського районного суду міста Києва позову він додав копії зазначених судових рішень адміністративних судів. Постановленням Печерським районним судом міста Києва ухвали про закриття провадження у справі із зазначенням, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставлено під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту. Непослідовність національних судів створила йому перешкоди в реалізації права на судовий захист, за яких суд першої інстанції загальної юрисдикції вважав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, водночас він позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду, оскільки існує ухвала суду, яка набрала законної сили, про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Тому необхідно зробити висновок, що розгляд цієї справи має завершитися за правилами цивільного судочинства. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц, № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 308/11052/18, від 27 вересня 2021 року у справі № 761/24917/20.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року з Господарського суду міста Києва було витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів справи № 757/14112/20-ц з огляду на те, що ухвалою від 21 січня 2022 року Київський апеляційний суд передав цю справу за встановленою юрисдикцією до названого господарського суду, який ухвалою від 22 лютого 2022 року відкрив провадження у справі.

01 червня 2022 року справа № 757/14112/20-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Статтею 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом України «Про громадські об`єднання».

Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Пунктом 1.1. Статуту Федерації велосипедного спорту України в редакції, затвердженій черговим засіданням конференції Федерації від 20 листопада 2015 року (далі - Статут), визначено, що Федерація є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об`єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців в досягненні мети і завдань, передбачених цим Статутом.

Згідно з пунктом 1.2. Статуту Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов`язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі Статутом.

Пунктом 1.3. Статуту передбачено, що Федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статусом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про громадські об`єднання» та «Про фізичну культуру і спорт», інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього Статуту.

Згідно з пунктами 4.3. та 4.4. Статуту Федерація будується на засадах індивідуального членства. Індивідуальним членом Федерації може бути громадянин України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, особа віком від 14 (чотирнадцяти) років, яка заявила про своє бажання брати участь у діяльності Федерації та взяла на себе обов`язок виконувати передбачені Статутом Федерації обов`язки, визнає принципи, мету, завдання та Статут Федерації, сплачує відповідні вступні та членські внески.

Пунктом 5.1. Статуту визначено, що органами управління Федерації є: Конференція; Президія; Президент; Перший віце-президент; Дирекція; Ревізійна комісія.

Апеляційним судом встановлено, що предметом позову в цій справі є оскарження наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року № 4386/7 за результатами розгляду скарги позивача на реєстраційні дії державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Піддібняка В. В., яким було внесено зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах від 29 серпня 2019 року № 10701070010020930, а саме: зміна керівника юридичної особи - виключено відомості, що Президентом Федерації велосипедного спорту України є ОСОБА_1 та внесено відомості, що Президентом Федерації велосипедного спорту України є Грівко А. А. З висловлених під час розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що предметом оскарження в цій справі є рішення державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Піддубняка В. В. про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу № 3 засідання позачергової Конференції громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» від 20 серпня 2019 року. Тобто звернення позивача до суду з цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері цивільних чи публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання (призначення) керівника - Президента Федерації велосипедного спорту України.

В постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а вказано: незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, в межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження в цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду з цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень -державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачалося, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін була пов`язана з підробкою протоколу загальних зборів товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу його частки в статутному капіталі товариства. Тобто звернення позивача до суду з цим позовом викликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене та встановивши, що спірні правовідносини в цій справі виникли між членами Громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» щодо управління нею, а саме щодо зміни Президента Федерації, тобто рішення державного реєстратораГоловного територіального управління юстиції у місті Києві Піддубняка В. В. про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, щодо Громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» і в подальшому оскарження наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року № 4386/7 «Про відмову у задоволенні скарги» в цих відносинах є похідним від наявного спору між членами громадської організації щодо зміни керівника, апеляційний суд в цій справі дійшов правильного висновку про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що позовна заява ОСОБА_1 не містить доводів щодо порушення Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України його прав у зв`язку з недотриманням порядку розгляду його скарги.

Змінюючи ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Про це також було зазначено в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року у справі № 640/933/20, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц, № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 308/11052/18, від 27 вересня 2021 року у справі № 761/24917/20, про те, що позивач вже звертався за захистом своїх прав в цьому спорі в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі № 640/16658/20 відмовлено у відкритті провадження та роз`яснено йому право звернутися з таким позовом до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Як вказує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38- 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24). Колегія суддів вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди в реалізації права на судовий захист, за яких суд першої інстанції загальної юрисдикції вважав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, водночас позивач позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду, оскільки існує ухвала суду, яка набрала законної сили, про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Тому з огляду на наведену вище аргументацію касаційний суд робить висновок, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, з огляду на встановлені в цій справі обставини.

Так, дійсно позивачу було відмовлено в розгляді його позову в порядку адміністративного судочинства, і зазначаючи про підсудність цієї справи адміністративному суду, місцевий суд створив позивачеві перешкоди в реалізації його права на судовий захист у зв`язку з неможливістю його звернення з таким позовом до адміністративного суду, однак апеляційний суд усунув вказане процесуальне порушення і обґрунтовано вказав на те, що заявлені позивачем вимоги повинні розглядатися за правилами господарського судочинства. Відмова судів у розгляді справи спочатку в порядку адміністративного судочинства, а далі - в порядку цивільного судочинства дійсно свідчить про непослідовність національних судів у питанні визначення предметної юрисдикції. Однак за обставин, коли суд загальної юрисдикції, не вирішивши позов по суті, закрив провадження у справі, а господарський суд, який згідно з правовими висновками Верховного Суду має юрисдикцію з розгляду цього спору, 22 лютого 2022 року відкрив провадження в цій справі та розпочав її розгляд, доцільним є завершення розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, що: 1) забезпечить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції); 2) відповідатиме принципам процесуальної економії, ефективності та розумності (раціональності).

Тобто за встановлених обставин завершення розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства не суперечить вищенаведеним правовим висновкам, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикції спору та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко