Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 757/14922/17-ц

провадження № 61-14751св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року у складі суддів: Шахової О. В., Головачова Я. В., Поливач Л. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

треті особи: виконуючий обов`язки начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Лобойко Леонід Михайлович, головний інженер філії Українська залізнична швидкісна компанія «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Січкар Анатолій Володимирович,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про скасування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що вона з 28 травня 2012 року працювала на посадах стюарда та старшого стюарда управління обслуговування пасажирів у поїздах філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця». Згідно з наказом № 90 від 03 жовтня 2016 року її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення пункту 2.5 Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних потягів Інтерсіті+ та Інтерсіті, затвердженого наказом від 16 листопада 2015 року № 424-УЗШК, а саме: за не закріплення відкидної площадки у вагоні № 4 поїзда № 747 сполученням Дарниця-Тернопіль, що призвело до травмування пасажира. Вказаний наказ є безпідставним та незаконним, оскільки вона, виконуючи обов`язки старшого стюарда, перебувала біля вагонів № 2 та № 3. Під час підготовки потягу для посадки, яку вона контролювала особисто, роботу з підняття відкидних площадок усіх вагонів виконував поїздний електромеханік ОСОБА_2 . Після травмування пасажирки нею організовано надання своєчасної медичної допомоги, особисто компенсовано вартість проїзду, складено акт, надано пояснення керівництву та відібрано пояснення електромеханіка ОСОБА_2 .

У подальшому на підставі наказу в. о. начальника філії ПАТ «Українська залізниця» Лобойка Л. М. і головного інженера Січкара А. В. № 372ос від 04 жовтня 2016 року з нею припинено трудовий договір (контракт) за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин. Вказаний наказ ґрунтується на тому, що 30 вересня 2016 року під час виконання рейсу № 741 Дарниця-Трускавець нею під час належного виконання своїх службових обов`язків у вагоні № 3 (буфет) було виявлено два пасажира без проїзних документів, які самовільно здійснили посадку. При цьому, нею було складено два акти про зняття безквиткового пасажира з поїзду, зроблена доповідь керівництву ПАТ «Українська залізниця» та на станції Львів, ці пасажири були у встановленому порядку висаджені і передані черговій вокзалу, де були оформлені належні проїзні квитки та сплачена ними повна вартість проїзду.

Вказаний наказ про звільнення вона вважає незаконним, оскільки відсутній факт порушення трудової дисципліни 30 вересня 2016 року (ситуація з безквитковими пасажирами була вирішена відповідно до відомчих інструкцій, ПАТ «Українська залізниця», збиток не завдано, неправомірної вигоди вона не отримувала).

Крім того, факт невиконання нею без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, не встановлено. Відсутня систематичність порушення трудової дисципліни, оскільки на час перевезення безквиткових пасажирів вона не мала жодного накладеного дисциплінарного стягнення. Відповідачем при вирішенні питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності із накладенням стягнення у вигляді звільнення з роботи не враховано ступінь тяжкості вчинених проступків і відсутність шкоди, а також її попередня робота.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» № 90 від 03 жовтня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та про оголошення їй догани; скасувати наказ начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» № 372ос від 04 жовтня 2016 року «Про припинення трудового договору (контракту)» про її звільнення; поновити її на посаді старшого стюарда управління обслуговування пасажирів в потягах філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця», стягнути з філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 25 вересня 2016 року перед прибуттям поїзда на станцію Київ-Пасажирський диспетчером філії «Українська залізнична швидкісна компанія» повідомлено поїзну бригаду про колію прибуття, а саме: на другу платформу. Після цього поїзним електромеханіком запропоновано ОСОБА_1 допомогу у відкритті площадок вагонів. Однак поїзним електромеханіком відкрито та зафіксовано відкидні площадки у всіх вагонах, крім вагона № 4, а старшим стюардом не було перевірено відкриття та закріплення відкидних площадок, внаслідок чого під час здійснення посадки пасажирів до поїзда пасажирці ОСОБА_3 , яка здійснювала посадку до вагона № 4, відкидною площадкою травмовано голову. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани відповідає нормам трудового законодавства та є правомірним. Підстав для його скасування немає, оскільки позивачем як старшим стюартом були проігноровані норми безпеки перевезення пасажирів, що призвело до травмування пасажира під час посадки до поїзду. 30 вересня 2016 року під час виконання рейсу № 741 Дарниця-Трускавець заступником начальника філії «УЗШК» з експлуатації ОСОБА_4 було встановлено, що у вагоні № 4 на місцях 81, 82 у поїзді № 741 сполученням Дарниця-Трускавець знаходяться пасажири, однак відповідно до Автоматизації процесів управління пасажирськими перевезеннями на залізницях України (АСК ПП УЗ) місця № 81, 82 були вільними.Після перегляду матеріалів з внутрішньо-салонного спостереження встановлено, що зазначені пасажири були безквитковими, які здійснили посадку по станції Святошино і у яких були відсутні проїзні документи. Позивачем порушено правила перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, а саме - пункт 7.3 розділу 7, пункт 6.1 робочої інструкції старшого стюарда швидкісного поїзда Інтерсіті та Інтерсіті +, оскільки на першій проміжній станції - Коростень після виявлення пасажирів без квитків не було здійснено їх висадку. За результатами оперативної наради, враховуючи те, що наказом № 90 від 03 жовтня 2016 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та прийнято рішення про звільнення стюарда ОСОБА_1 за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, первинною профспілковою організацією філії «Українська залізнична швидкісна компанія» надано згоду на звільнення позивача і така згода є мотивованою. Судом встановлено, що з оскаржуваними наказами позивач була ознайомлена 03 та 04 жовтня 2017 року, а із позовом про скасування наказів про оголошення догани та звільнення позивач звернулась до суду 15 березня 2017 року, тобто позивачем пропущено строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачені статтею 233 КЗпП України. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилається на юридичну необізнаність щодо звернення до суду за місцем знаходження юридичної особи, а не філії. Разом з тим, суд не погоджується з такими доводами позивача, що нею пропущено строк звернення до суду з поважних причин, оскільки юридична необізнаність не є підставою для поновлення строку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду за захистом порушених прав та визнано незаконним наказ (розпорядження) начальника філії Українська залізнична швидкісна компанія «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 372ос від 04 жовтня 2016 року «Про припинення трудового договору (контракту)» щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого стюарда управління пасажирів в потягах філії Українська залізнична швидкісна компанія «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 05 жовтня 2016 року. Стягнуто із публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 251 146 грн 25 коп. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з наказами про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та про звільнення позивач була ознайомлена 3 та 4 жовтня 2016 року. 2 листопада 2016 року нею подано позов про поновлення на роботі до Дарницького районного суду м. Києва за місцем знаходження філії відповідача провадження. 21 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків. Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року за позовом ОСОБА_1 відкрито провадження і справу призначено до розгляду на 13 лютого 2017 року. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому за інформацією Дарницького районного суду м. Києва та згідно журналу вихідної кореспонденції вбачається, що кореспонденція ОСОБА_1 направлялась за адресою АДРЕСА_1 , в той час як місце проживання її є АДРЕСА_2 . До Печерського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_1 звернулась 15 березня 2017 року. Приведені обставини свідчать про поважність пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом, з огляду на що її заява про поновлення зазначеного строку підлягає задоволенню. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконними рішень про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, суд вважає, що відповідачем дотримано передбачену законом процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і факти вчинення позивачем дисциплінарних проступків, з урахуванням визнання їх самою позивачкою, знайшли своє об`єктивне підтвердження, з огляду на що зазначені вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. На вимогу закону, а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції позивач не надала переконливих доказів на спростування своєї вини у вчиненні дисциплінарних правопорушень та належних доказів щодо порушень відповідачем порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Поряд з цим, оцінюючи достатність і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, щодо відсутності підстав її звільнення за систематичне невиконання порушення трудових обов`язків знайшли своє підтвердження, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання наказу про її звільнення ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, з огляду на те, що до видання 4 жовтня 2016 року наказу про звільнення ОСОБА_1 до неї 3 жовтня 2016 року вже було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарного проступку 30 вересня 2016 року, тобто проступок щодо безквиткового перевезення пасажирів було вчинено та виявлено до застосування стягнення щодо недотримання правил безпеки, що призвело до травмування пасажира, проте звільнення позивачки за систематичне невиконання трудових обов`язків відбулося після застосування до неї стягнення за останній випадок, що свідчить про відсутність системи порушень.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судоми норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 25 вересня 2016 року позивачем як старшим стюардом проігноровані норми безпеки перевезення пасажирів, що призвело до травмування пасажира під час посадки в потяг. 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 виявила безквиткових пасажирів, проте не здійснила їх висадку із оформленням відповідного акта. Таким чином, позивач допустила систематичне порушення трудових обов`язків. Підстави для поновлення строку звернення до суду не відповідають обставинам справи. Позивач просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу із філії «Українська залізнична швидкісна компанія», а не із ПАТ «Українська залізниця», тому апеляційний суд в цій частині вийшов за межі позову. Крім того, суд не вказав підстав стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 05 жовтня 2016 року по 31 січня 2018 року. Також суд не вказав, чи підлягають відрахуванню із стягнутої суми обов`язкові платежі.

(2) Позиція позивача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що пасажирка самостійно відкрила відкидну площадку, внаслідок чого й була травмована. Безквиткових пасажирів виявила саме вона та вжила усі можливі заходи щодо оплати ними вартості проїзду. Таким чином, її звільнено без законної підстави. Крім того, вона вчасно звернулася із трудовим спором до філії «Українська залізнична швидкісна компанія», яка мала статус юридичної особи на момент її працевлаштування, про втрату цього статусу філією вона не була проінформована, тому й зверталася до неналежного відповідача. Вказані обставини підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності за вимогами у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22, постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен з`ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснено у пункті 23 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Виходячи зі змісту пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягають встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення з цих підстав, є: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог статей 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.

Суди установили, що ОСОБА_1 з 28 травня 2012 року працювала на посадах стюарда, старшого стюарда управління обслуговування пасажирів у потягах філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця».

Відповідно до пункту 2.5 «Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних поїздів Інтерсіті І та Інтсрсіті», затвердженого наказом ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» від 16 листопада 2015 року № 424 перед початком посадки пасажирів до швидкісних поїздів черговий диспетчер УЗШК повинен повідомити старшого стюарда про № колії подачі поїзда на станцію посадки, а старший стюард зобов`язаний сповістити поїзну бригаду стюардів. Поїзна бригада стюардів повинна закріпити відкидні площадки у підзвітних їм вагонах відповідно до типу платформи. Площадки, які не використовуються у процесі посадки повинні бути зачинені.

Згідно з п. 1.4 Робочої інструкції старшого стюарда швидкісного поїзда Інтерсіті та Інтерсіті+ старший стюард у своїй роботі керується законами України, указами Президента України, постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, наказами та розпорядженнями Міністерства інфраструктури України, ПАТ «Укрзалізниця», а також положеннями про філію «УЗШК», Управління обслуговування пасажирів в поїздах, правилами внутрішнього трудового розпорядку, інструкціями наказами, вказівками, порядками керівництва філії «УЗШК», Корпоративними стандартами обслуговування пасажирів Інтерсіті та Інтсесіті + , а також цією посадовою інструкцією (а.с. 63-73).

Відповідно до пункту 2.5.1 Робочої інструкції старшого стюарда швидкісного поїзда Інтерсіті та Інтерсіті+ старший стюард зобов`язаний здійснювати посадку пасажирів відповідно до Правил перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортним України.

Згідно з пунктом 2.6.24 Робочої інструкції під час висадки/посадки пасажирів на проміжній станції забезпечити максимальні зручності та безпеку пасажирам, при цьому демонструючи доброзичливість.

Відповідно до пункту 2.5.1 Робочої інструкції старшого стюарда швидкісного поїзда Інтерсіті та Інтерсіті + під час організації посадки пасажирів до вагонів денних швидкісних поїздів старший стюард зобов`язаний здійснювати посадку пасажирів відповідно до Правил перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, при цьому розмовляти з пасажирами державною мовою, розмовляти іншою мовою в разі потреби або за бажанням пасажира. У разі виявлення громадян без проїзних документів, що посвідчують особу, та з неоплаченою надлишковою поклажею вжити заходів щодо недопущення їх до посадки в поїзд.

Згідно із пунктом 6.1.1 розділу 6 «Відповідальність» Інструкції старший стюард несе дисциплінарну (адміністративну) відповідальність за порушення трудової дисципліни та положень цієї інструкції у порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема за перевезення безквиткових пасажирів та неоформленої надлишкової ручної поклажі.

Відповідно до абзацу 4 пункту 7.3 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України пасажири без проїзних документів чи з недійсними проїзними документами, з прізвищем та іменем у проїзному документі, які не відповідають даним документа, що посвідчує особу (за винятком допущених описок не більше трьох знаків), без документів, що посвідчують особу, з ручною поклажею більше встановлених норм та з перевищенням розмірів, установлених для ручної поклажі, у вагон не допускаються.

25 вересня 2016 року перед прибуттям потягу на станцію Київ-Пасажирський диспетчером філії «Українська залізнична швидкісна компанія» було повідомлено поїзну бригаду про колію прибуття. Після цього поїзним електромеханіком було запропоновано ОСОБА_1 допомогу у відкритті площадок вагонів. Однак поїзним електромеханіком було відкрито та зафіксовано відкидні площадки у всіх вагонах крім вагона № 4, а старшим стюардом не було перевірено відкриття та закріплення відкидних площадок, внаслідок чого під час здійснення посадки пасажирів до поїзда, пасажирці ОСОБА_3 , яка здійснювала посадку до вагона № 4, відкидною площадкою було травмовано голову. Про ситуацію, що склалася було складено акт про нещасний випадок.

Позивача ОСОБА_1 на підставі наказу № 90 від 03 жовтня 2016 року притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення пункту 2.5 Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних поїздів Інтерсіті+ та Інтерсіті, затвердженого наказом від 16 листопада 2015 року № 424-УЗШК, а саме: за не закріплення відкидної площадки у вагоні № 4 поїзда № 747 сполученням Дарниця-Тернопіль, що призвело до травмування пасажира.

30 вересня 2016 року під час виконання рейсу № 741 Дарниця-Трускавець заступником начальника філії «УЗШК» з експлуатації ОСОБА_4 встановлено, що у вагоні № 4 на місцях 81, 82 у поїзді № 741 сполученням Дарниця-Трускавець знаходяться пасажири, однак відповідно до Автоматизації процесів управління пасажирськими перевезеннями на залізницях України (АСК ПП УЗ) місця № 81, 82 були вільними.

Наказом в. о. начальника Філії ПАТ «Українська залізниця» Лобойка Л. М. і головного інженера Січкара А. В. № 372ос від 04 жовтня 2016 року припинено трудовий договір (контракт) з позивачем ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

Оцінюючи достатність і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, апеляційний суд дійшов виснвоку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання наказу про її звільнення ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, з огляду на те, що до видачі 04 жовтня 2016 року наказу про звільнення ОСОБА_1 до неї 03 жовтня 2016 року же було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарного проступку 30 вересня 2016 року, тобто, проступок щодо безквиткового перевезення пасажирів було вчинено та виявлено до застосування стягнення щодо недотримання правил безпеки, що призвело до травмування пасажира, проте звільнення позивачки за систематичне невиконання трудових обов`язків відбулося після застосування до неї стягнення за останній випадок, що свідчить про відсутність системи порушень трудових обов`язків.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до помилкового тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стяття 400 ЦПК України).

Щодо посилань заявника на пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду, необхідно зазначити, що за статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Не проведения розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Апеляційний суд встановив, що із наказами про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та про звільнення позивач була ознайомлена 3 та 4 жовтня 2016 року. 2 листопада 2016 року нею подано позов про поновлення на роботі до Дарницького районного суду м. Києва за місцем знаходження філії відповідача провадження. 21 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків. Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року за позовом ОСОБА_1 відкрито провадження і справу призначено до розгляду на 13 лютого 2017 року. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому за інформацією Дарницького районного суду м. Києва та згідно журналу вихідної кореспонденції вбачається, що кореспонденція ОСОБА_1 направлялась за адресою АДРЕСА_1 , в той час як місце проживання її є АДРЕСА_2 . До Печерського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_1 звернулась 15 березня 2017 року.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду щодо поважності пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом, що не спростовується доводами касаційної скарги в цій частині.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо порушення судом вимог статті 235 КЗпП України, оскільки за змістом частини другої вказаної статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалася судами 10 місяців та 15 днів, тобто менше одного року, тому питання щодо періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є спірним за змістом частини другої статті 235 КЗпП України.

Не становлять підставу скасування рішення апеляційного суду й доводи касаційної скарги про те, що суд не вказав, чи підлягають відрахуванню із стягнутої суми обов`язкові платежі.

Згідно пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення заробітної плати» від 05 лютого 1995 року № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

С. П. Штелик