Постанова

Іменем України

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/18245/21-ц

провадження № 61-6138св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Школа вищої спортивної майстерності міста Києва,

треті особи: департамент молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), директор департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Фіданян Олена Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., Андрієнко А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Школи вищої спортивної майстерності міста Києва, треті особи: департамент молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та директор департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Фіданян О. Г., про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 16 серпня 2012 року по 27 січня 2015 року позивач працював на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності м. Києва. 27 січня 2015 року його було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи (пункт 3 частина перша статті 41 КЗпП України), проте рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц наказ про звільнення було визнано незаконним, поновлено його на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 227,59 грн та моральну шкоду - 1 500,00 грн. Зазначене судове рішення неодноразово переглядалось судами апеляційної та касаційної інстанцій.

25 січня 2017 року Головним управлінням Державної казначейської служби України міста Києва на виконання зазначеного судового рішення виплачено 81 277,59 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 12 місяців та 16 днів, тобто з 27 січня 2015 року до 12 лютого 2016 року, та 1 500,00 грн моральної шкоди.

Проте розрахунок з позивачем за період з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року не проведено.

Разом із цим, позивач зазначав про те, що у січні 2017 року Школа вищої спортивної майстерності міста Києва зверталась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року у справі № 757/4906/15-ц, який 22 березня 2017 року скасував усі судові рішення у цій справі та відправив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 757/4906/15-ц визнано звільнення ОСОБА_1 з роботи незаконним.

На думку позивача, зазначеним судовим рішенням підтверджено законність виплати йому середнього заробітку згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року за період з 27 січня 2015 року до 12 лютого 2016 року. При цьому, Верховний Суд не вбачав причин для ухвалення судового рішення з виплати йому заробітної плати за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року, оскільки наявні всі законні підстави для проведення з ним відповідних розрахунків в момент звільнення.

Також позивач зазначив, що у своєму рішенні від 27 лютого 2019 року Верховний Суд визнав його звільнення незаконним, тому він має право на виплату йому заборгованості із заробітної плати за період з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 31 грудня 2016 року до 01 березня 2021 року, середнього заробітку за весь час затримки виплати на підставі статті 117 КЗпП України за період з 01 січня 2017 року до 31 березня 2021 року та на відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути зі Школи вищої спортивної майстерності міста Києва невиплачену заробітну плату у розмірі 68 619,88 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати - 27 171,94 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 331 044,57 грн, середній заробіток до моменту повного розрахунку або до моменту ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду - 20 000,00 грн, а всього - 446 836,39 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року у складі судді Бусик О. Л. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зі Школи вищої спортивної майстерності міста Києва на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 12 лютого 2016 року до 13 грудня 2016 року - 68 619,88 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2017 року до 31 березня 2021 року - 331 044,57 грн; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати - 27 171,94 грн; моральну шкоду - 1 500,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення зі Школи вищої спортивної майстерності міста Києва на його користь середнього заробітку до моменту повного розрахунку із заробітної плати або до моменту ухвалення рішення відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач та департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнали, що пункт 2 наказу від 30 грудня 2016 року № 907к про забезпечення проведення з позивачем усіх розрахунків у порядку і строки, передбачені законодавством з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року ними не виконано.

Разом із цим, ураховуючи те, що департамент освіти і науки, молоді та спорту Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконав свої обов`язки щодо видання наказу, у якому зобов`язав головного бухгалтера Школи вищої спортивної майстерності міста Києва забезпечити проведення з позивачем усіх розрахунків у порядку і строки, передбачені законодавством з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року, тому в діях департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні ознаки неправомірних дій, які є підставою для висновку про порушення прав позивача з боку третьої особи. При цьому саме відповідач не забезпечив проведення з позивачем усіх розрахунків в порядку і строки, передбачені законодавством.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу Школи вищої спортивної майстерності міста Києва задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач, не зважаючи на висновки Верховного Суду у справі № 757/4906/15-ц щодо його права на отримання від відповідача інших виплат, передбачених статтями 117 та 236 КЗпП України, пред`явив позов не до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який є його роботодавцем, а до Школи вищої спортивної майстерності міста Києва. Клопотань про заміну відповідача належним позивач не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 посилається на те, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статей 23 та 36 КЗпП України, викладений у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 304/1745/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Разом із цим, на думку ОСОБА_1 , не надано належної оцінки зібраним у справі доказам (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Печерського районного суду міста Києва.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представник Школи вищої спортивної майстерності міста Києва - Мурашов А. Ю. на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 16 серпня 2012 року по 27 січня 2015 року працював на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності міста Києва.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2015 року № 42-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, за вчинення працівником, який виконує виховні функції аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: ОСОБА_2 та Школа вищої спортивної майстерності міста Києва, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2015 року № 42. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності міста Києва з 27 січня 2015 року. Стягнуто з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 227,59 грн та моральну шкоду - 1 500,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року скасовано зазначене судове рішення у справі № 757/4906/15-ц та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року у справі № 757/4906/15-ц рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року скасовано та залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року.

Постановою Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 757/4906/15-ц заяву Школи вищої спортивної майстерності міста Києва задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 01 червня 2017 року № 421/2643 «Про деякі питання діяльності виконавчого орану Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розпорядження Київського міського голови від 13 червня 2018 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Київського міського голови від 15 липня 2013 року № 118 «Про порядок призначення та звільнення керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» утворено Департамент молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), шляхом виділу управління молоді та спорту з Департаменту.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, у справі № 757/4906/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 757/4906/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, незаконним. Стягнуто з Департаменту молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду справи № 757/4906/15-ц Верховним Судом було встановлено, що згідно з пунктом 1.1 трудового контракту між ОСОБА_1 та Департаментом молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 січня 2013 року контракт укладено строком до 31 грудня 2016 року.

Після постановлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 26 жовтня 2016 року, якою залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року, Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) своїм наказом від 27 грудня 2016 року № 893к поновив ОСОБА_1 на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності міста Києва.

Наказом Департамента молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 грудня 2016 року № 907к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту).

З урахуванням того, що наказом від 27 грудня 2016 року № 893к скасований наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2015 року № 42к про звільнення ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи (пункт 3 частина перша статті 41 КЗпП України), Верховний Суд у справі № 757/4906/15-ц підстав для ухвалення рішення про зміну формулювання причин звільнення не вбачав.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд у справі № 757/4906/15-ц виходив із того, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві на виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц на користь ОСОБА_1 здійснене безспірне списання коштів із рахунку Департаменту молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 6 491,07 грн.

Відповідно до повідомлення від 26 січня 2017 року № 10-08/45-1070 Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві на виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц на користь ОСОБА_1 здійснене безспірне списання коштів у розмірі 82 727,59 грн.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виконано у повному обсязі, тобто, на 81 227,59 грн і на суму 6 491,07 грн, яка була помилково стягнута, оскільки рішення суду про допущення до негайного виконання у частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 6 491,07 грн має вираховуватися з присудженого судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто, із суми 81 227,59 грн.

Верховний Суд вважав, що оскільки на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц стягнуто на користь ОСОБА_1 87 718,66 грн у результаті безспірного списання коштів, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повторно.

З урахуванням того, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Школи вищої спортивної майстерності міста Києва та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу набрало законної сили 26 жовтня 2016 року, тобто, з дня ухвалення рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виконане 27 грудня 2016 року шляхом видачі наказу про поновлення позивача на роботі, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку Верховного Суду у справі № 757/4906/15-ц, не підлягали задоволенню як такі, що вже виконані за судовим рішенням, а період від 26 жовтня і до 27 грудня 2016 року не є вимушеним прогулом, а є затримкою власника або уповноваженого ним органу виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_1 , а тому такі вимоги повинні вирішуватися у порядку статті 236 КЗпП України.

Звертаючись до суду з позовом до Школи вищої спортивної майстерності міста Києва, ОСОБА_1 посилався на те, що пунктом 2 наказу від 30 грудня 2016 року № 907к головному бухгалтеру Школи вищої спортивної майстерності міста Києва наказано забезпечити проведення з ОСОБА_1 усіх розрахунків у порядку і строки, передбачені законодавством, з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року. Зазначений наказ не скасований та ніким не оскаржений.

03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Фіданян О. Г. щодо проведення з ним остаточного розрахунку на підставі пункту 2 наказу від 30 грудня 2016 року № 907к, проте отримав відповідь про те, що розрахунок з ним проведений.

18 вересня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Фіданян О. Г. з вимогою про повідомлення: ким та яким чином було виконано наказ від 30 грудня 2016 року № 907к щодо проведення з ним розрахунку за період з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року.

У листі від 12 жовтня 2020 року № 063-6102 Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради посилався на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 757/4906/15-ц, яким суд поновив ОСОБА_1 на роботі та постановив виплатити йому середній заробіток у розмірі 81 227,59 грн за час вимушеного прогулу з 27 січня 2015 року до 12 лютого 2016 року. На підставі цього, ОСОБА_1 не належить розрахунок із заробітної плати з 12 лютого 2016 року до 31 грудня 2016 року.

19 листопада 2020 року ОСОБА_1 втретє звернувся з листом до директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Фіданян О. Г. щодо проведення з ним розрахунку на підставі пункту 2 наказу від 30 грудня 2016 року № 907к.

18 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримав лист № 063-7482, у якому зазначено про те, що оскільки у справі № 757/4906/15-ц приймалися рішення на користь Департаменту, тому підстави для виконання пункту 2 наказу Департаменту від 30 грудня 2016 року № 907к у Школі вищої спортивної майстерності міста Києва були відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а не до Школи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц й від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 757/4906/15-ц про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 визначив відповідачем у спорі Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), і, як встановлено Верховним Судом, саме Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було виконано судове рішення щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи те, що позивач, незважаючи на висновки Верховного Суду у справі № 757/4906/15-ц щодо його права на отримання від відповідача інших виплат, передбачених статтями 117 та 236 КЗпП України, пред`явив позов не до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який є його роботодавцем, а до Школи вищої спортивної майстерності міста Києва, яка у справі № 757/4906/15-ц приймала участь через своїх представників у якості третьої особи, а також ураховуючи те, що клопотань позивач про заміну цього відповідача належним не заявляв, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 304/1745/18, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович