ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 757/18557/22-ц

провадження № 61-15217св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жданової Оксани Вікторівни, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року під головуванням судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив: визнати спільним сумісним майном подружжя та здійснити поділ:

- квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, яку залишити ОСОБА_2 ;

- жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, який залишити за ОСОБА_2 ;

- квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, яку залишити ОСОБА_1 ;

- гаража АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м, який залишити ОСОБА_1 ;

- жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 107,28 кв. м, який залишити за ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог вказував, що з 1988 року до 2021 року сторони перебували в шлюбі. У період шлюбу набуте зазначене вище майно. Вважав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому просив позов задовольнити.

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом, в якому просила: здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме:

- квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м;

- квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м;

- гаража АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м;

- об`єкт незавершеного будівництва - жилого будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222286401:02:322:0017;

- частки в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс».

В порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на:

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- гараж АДРЕСА_4 ;

- об`єкта незавершеного будівництва - жилого будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222286401:02:322:0017.

За ОСОБА_1 визнати право власності на:

- квартиру АДРЕСА_3 ;

- частку в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс».

В обґрунтування вимог вказувала, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі № 757/25713/21.

1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, про який зазначав позивач, успадковане після смерті її батька, а тому є особистою приватною власністю. Інша половина належить її сестрі ОСОБА_3 . Житловий будинок за вказаною адресою, загальною площею 107,28 кв. м не існує як об`єкт нерухомості, оскільки не введений в експлуатацію та побудований на земельній ділянці що належить їй.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 29 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, жилою площею 43,60 кв. м.

- гараж АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м.

- квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, жилою площею 68,7 кв. м.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділив ОСОБА_2 та визнав за нею право власності на:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, жилою площею 43,60 кв. м.

- гараж АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділив ОСОБА_1 та визнав за ОСОБА_1 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, жилою площею 68,7 кв. м.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 2 528 901,50 грн.

У задоволенні інших позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, належить ОСОБА_2 . Інша частина будинку належить її сестрі ОСОБА_3 .

Отже, даний житловий будинок не є спільною власністю подружжя, а відповідно до статті 57 СК України частина цього будинку є особистою власністю ОСОБА_2 .

Будівля АДРЕСА_2 , загальною площею 107,28 кв. м, не прийнята до експлуатації, право власності на неї в установленому законом порядку не зареєстровано. Згідно зі звітом оцінювача ФОП ОСОБА_4 від 14 вересня 2022 року є об`єктом незавершеного будівництва.

За відсутності документів, які б стосувались будівництва будівель на земельній ділянці (дані про забудовника, проектна документація, дозвільна документація про початок будівництва, декларація про об`єкт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо), суд, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначений будинок.

Суд відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 стосовно визнання права власності за ОСОБА_1 на частку в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс», оскільки у цьому випадку майно підприємства не може належати на праві приватної особистої чи спільної сумісної власності подружжя.

Щодо іншого майна суд вважав, що воно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягало поділу між ними.

Спосіб поділу майна відповідав презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із подружжя одержує у натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні, зокрема, вартість майна виділеного ОСОБА_1 становить 9 932 251 грн, а ОСОБА_2 4 874 448 грн. З огляду на те, що частка ОСОБА_1 є більшою від ідеальної на 2 528 901,50 грн, а частка ОСОБА_2 , відповідно, меншою на цю ж суму, тому одночасно з проведеним поділом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягала стягненню грошова компенсація за відхилення від рівності часток подружжя у розмірі 2 528 901,50 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Жданової (Сєрокурової) О. В. залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року - без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі об`єкту незавершеного будівництва - жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 107,28 кв. м, та статутного капіталу Малого приватного підприємства «Резонанс» сторонами у справі не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Апеляційний суд виходив з того, що визначений судом першої інстанції варіант поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із подружжя одержує у натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні. При визначенні вартості спірного майна суд першої інстанції взяв до уваги висновки про вартість майна, визначені у звітах про оцінку, виконавцем яких є ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, надані ОСОБА_2 , які визнав наближеними до реальних.

Клопотання про призначення у справі товарознавчої експертизи ні ОСОБА_1 , ні його представник не заявляли.

Крім того, сам по собі звіт про оцінку жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, у розмірі 468 080 грн, не може бути доказом того, що вартість будинку значно збільшилась в результаті ремонтних робіт, проведених в період перебування сторін у шлюбі та не дає підстав для відступлення від рівності часток подружжя в спільному сумісному майні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жданова О. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Суди залишили поза увагою подані позивачем докази вартості спірного майна, яке підлягало поділу, у вигляді звітів про оцінку майна.

У житловому будинку, який успадкувала відповідач, був зроблений капітальний ремонт за рахунок особистих коштів позивача, що істотно збільшило його вартість, у зв`язку з чим обов`язковому застосуванню в цьому спорі підлягає норми статті 62 СК України.

Суди попередніх інстанцій, залишаючи за відповідачем права власності на спірний гараж, допустили неправильне застосування положення частини першої статті 71 СК України. Такий поділ майна повністю суперечить інтересам позивача, який очікував на продовження користування гаражем, що знаходиться у будинку де проживає.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції був досліджений кожний доказ, що підтверджується матеріалами справи і аудіофіксацією судового процесу. Також сторони виступили в судових дебатах і їх позиція була вислухана і врахована.

Крім того, жодних додаткових клопотань, в тому числі про проведення судової експертизи в суді апеляційної інстанції не заявлялось.

Сам по собі звіт про оцінку будинку, який успадкувала ОСОБА_2 , у розмірі 468 080 грн не може бути доказом того, що вартість будинку значно збільшилась в результаті ремонтних робіт, проведених у період перебування сторін у шлюбі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду міста Києва.

11 грудня 2024 року цивільна справа № 757/18557/22-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Сторони перебували в шлюбі з 14 травня 1988 року до 22 червня 2022 року.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 липня 1991 року № 1-609, посвідченого державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори Воловенко Л. П., ОСОБА_2 належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м.

1/2 частина зазначеного житлового будинку належить її сестрі ОСОБА_3 .

У період перебування у шлюбі сторони набули наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, жилою площею 43,60 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності від 04 квітня 2012 року, зареєстрована на ОСОБА_2

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, жилою площею 68,7 кв. м, згідно зі свідоцтвом про право власності від 21 квітня 2000 року, зареєстрована на ОСОБА_2

- гараж АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності від 29 червня 2000 року, зареєстрований на ОСОБА_2

ОСОБА_2 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком про вартість майна, виконавцем звіту про оцінку є ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, ринкова вартість квартири № 169 становить 3 876 125 грн на дату оцінки 05 вересня 2022 року.

ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

Згідно з висновком про вартість майна, виконавцем звіту про оцінку є ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, ринкова вартість квартири № 79 становить 9 932 251 грн на дату оцінки 05 вересня 2022 року.

Згідно висновку про вартість майна, виконавцем звіту про оцінку є ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, ринкова вартість гаражу № НОМЕР_1 становить 998 323 грн на дату оцінки 05 вересня 2022 року.

З відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є засновником та володіє часткою у статному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс» (ЄДРПОУ 19415005) у розмірі 0 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині поділу майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м; квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м; гаража АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м; жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, тому Верховний Суд в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період перебування у шлюбі сторони набули наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, жилою площею 43,60 кв. м, зареєстрована на ОСОБА_2

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, жилою площею 68,7 кв. м, зареєстрована на ОСОБА_2

- гараж АДРЕСА_4 , загальною площею 19,5 кв. м, зареєстрований на ОСОБА_2 .

Згідно з висновками про вартість майна, виконавцем звіту про оцінку є ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, на дату оцінки 05 вересня 2022 року ринкова вартість квартири № 169 становить 3 876 125 грн, квартири № 79 становить 9 932 251 грн, гаража НОМЕР_1 становить 998 323 грн.

Також встановлено, що в підготовчому засіданні ОСОБА_1 не погоджувався з оцінкою спірного майна, яка була надана ОСОБА_2 , однак не звертався з клопотанням про проведення експертизи.

У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 вказував, що згідно наданих нею звітів про оцінку майна, вартість майна, яке вона просить виділити їй, значно зменшилась, а вартість майна, яке просить виділити ОСОБА_1 - значно збільшилась. При цьому клопотання про призначення у справі товарознавчої експертизи ні ОСОБА_1 , ні його представник не заявляли.

В заяві від 07 березня 2023 року представник ОСОБА_1 просив підготовче засідання закрити та призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 27 червня 2023 року представник ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення процесуального строку на подання клопотання про призначення судової експертизи щодо оцінки майна. В якості поважної причини пропуску процесуального строку в клопотанні було зазначено те, що ОСОБА_1 відмовився від подальшої співпраці з адвокатом Травянко О. І.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Отже, позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не подавав клопотання про проведення товарознавчої експертизи у встановлений законом строк (до закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду), тому доводи касаційної скарги щодо незгоди з оцінкою майна не приймаються до уваги.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно (квартира № 169, квартира № 79 , гараж № НОМЕР_1 за вказаними вище адресами) належать сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вищезазначене майно придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах. За таких обставин суди, врахувавши принцип рівності часток, дійшли правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 139 кв. м, а за ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв. м, гаража № НОМЕР_1 , розташованого у буд. АДРЕСА_8 , загальною площею 19,5 кв. м та стягнення грошової компенсації з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 2 528 901,50 грн.

ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження доводів про те, що у житловому будинку, який успадкувала відповідач, був зроблений капітальний ремонт за рахунок особистих коштів позивача, що істотно збільшило його вартість. Сам по собі наданий позивачем звіт про оцінку вказаного житлового будинку не є підтвердженням, що в результаті ремонтних робіт, проведених в період перебування сторін у шлюбі, вартість будинку істотно збільшилась.

Доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою подані позивачем докази вартості спірного майна, яке підлягало поділу, у вигляді звітів про оцінку майна, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку звітам, які надали сторони, та оцінка майна, яка зазначена у звітах наданих ОСОБА_2 , визнана судами як наближеною до реальних. При цьому, звіти про оцінку майна виконавця ФОП ОСОБА_6 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23 грудня 2021 року № НОМЕР_2, складені з детальною характеристикою об`єктів оцінки, аналізу ринку нежитлової нерухомості, визначення вартості об`єктів оцінки.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, залишаючи за відповідачем права власності на спірний гараж, допустили неправильне застосування положення частини першої статті 71 СК України, оскільки такий поділ майна повністю суперечить інтересам позивача є необґрунтованими, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, взявши до уваги відхилення від рівності часток подружжя, вартість квартири № 79 є більшою ніж квартири № 169 , дійшли правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 , зокрема, зазначеного гаража № НОМЕР_1 та отримання нею грошової компенсації від ОСОБА_1 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 є безпідставними, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду щодо застосування норм частини першої статті 71 СК України та стандартів доказування і принципу змагальності сторін.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в переглянутій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жданової Оксани Вікторівни, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року в частині поділу майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_3 ; гаража АДРЕСА_4 ; жилого будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 50 кв. м, та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров