ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 757/18577/22-ц

провадження № 61-4547св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового Артема Михайловича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року під головуванням судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») від 01 березня 2022 року № 138/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» за угодою сторін в порядку пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця»; стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 березня 2022 року до моменту поновлення на посаді менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця»; допустити негайне виконання судового рішення в частині присудження працівникові заробітної плати за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

В обґрунтування вимог вказувала, що 01 березня 2022 року заступником директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 видано і підписано наказ (розпорядження) від 01 березня 2022 року № 138/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» за яким, ОСОБА_1 менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» звільнено з займаної посади в порядку пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. В основу вказаного наказу в якості правової підстави покладено заяву ОСОБА_1 та згоду власника.

Вважала наказ від 01 березня 2022 року № 138/ос незаконним, протиправним, необґрунтованим, виданим за відсутності домовленості сторін, підписаний особою, яка не мала на те повноважень, позбавленим юридичної сили та таким, що підлягає скасуванню повністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 28 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем доведено існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, звільнення позивача проведено із дотриманням вимог КЗпП України на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для її поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.

Виплата одноразової грошової допомоги є правом, а не обов`язком і вона виплачується або не виплачується при розірванні трудового договору за окремою підставою розірвання трудового договору, як за угодою сторін, то відповідно твердження позивача, про те, що вона виражала декілька істотних умов її звільнення при дотриманні яких вона надала згоду на її звільнення, не відповідають статті 36 КЗпП України та пункту 8.9 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протокольним рішенням засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021року № Ц-56/143 (далі - Положення про оплату праці).

Разом з тим, серед посад, зазначених у Номенклатурі посад голови правління АТ «Українська залізниця» відсутня посада менеджер, в тому числі менеджер відділу казначейства філії, тому наказ, що оскаржується не повинен підписуватися безпосередньо головою правління або членами правління. Крім того, відповідно до наказу філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 24 лютого 2022 року № 16/од «Про деякі питання підписання кадрових документів в апараті управління філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 рок № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» обов`язки щодо прийняття рішень та підписання документів з кадрових питань (накази про призначення та звільнення, листи, довідки, тощо) щодо працівників апарату Управління філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» покладено на заступника директора філії з управління персоналом ОСОБА_2 . Тому твердження позивача, що ОСОБА_2 не мала повноважень на підписання наказу від 01 березня 2022 року № 138/ос є безпідставним.

Оскільки, підстава звільнення позивача є угода сторін, яка була досягнута щодо дати звільнення, то звернення до виборного органу для отримання згоди на таке звільнення не потрібно.

Київський апеляційний суд постановою від 19 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового А. М. залишив без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що угода про припинення трудового договору оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 09 березня 2022 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність відповідачем існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості могло мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.

Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження обставин того, що на момент складання заяви 21 лютого 2022 року про звільнення за угодою сторін, а також на момент видачі 01 березня 2022 року роботодавцем наказу № 138/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» було відсутнє відповідне волевиявлення ОСОБА_1 про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наступна зміна 03 березня 2022 року власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

Оскільки виплата одноразової грошової допомоги є правом, а не обов`язком і вона виплачується або не виплачується при розірванні трудового договору за окремою підставою розірвання трудового договору, як за угодою сторін, то відповідно твердження позивача, про те, що вона виражала декілька істотних умов її звільнення при дотриманні яких вона надала згоду на її звільнення, не відповідають статті 36 КЗпП України та пункту 8.9 Положення про оплату праці.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не отримано попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України є безпідставними, оскільки підстава звільнення позивача є угода сторін, яка була досягнута щодо дати звільнення, то звернення до виборного органу для отримання згоди на таке звільнення не потрібно, так як ініціатором звільнення є сам працівник, а не роботодавець.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_2 не мала повноважень на підписання наказу від 01 березня 2022 року № 138/ос на підставі довіреності від 15 листопада 2021 року, зареєстрованої в реєстрі за № 5683 та наказу від 24 лютого 2022 року № 16/од, не знайшли свого підтвердження та спростовані відповідачем.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовий А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 125 Статуту АТ «Українська залізниця» та відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування до подібних правовідносин цих положень. За результатами розгляду касаційної скарги Верховному Суду варто зробити такі висновки щодо застосування до спірних правовідносин норм пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України: звільнення є неправомірним у випадку, якщо роботодавець не повідомив працівника у письмовій формі про досягнення згоди з питань його звільнення за угодою сторін; звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є неправомірним у випадку недосягнення згоди щодо виплати працівнику грошових сум, передбачених нормами колективного договору та/або внутрішніми актами роботодавця, якщо у пропозиції про звільнення виплата таких грошових коштів зазначається умовою відповідної угоди; якщо працівник відкликав свою заяву про звільнення на підставі угоди сторін до моменту повідомлення його роботодавцем в письмовій формі про досягнення такої угоди з цього питання, то звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним та таким, що порушує трудові права працівника, щодо застосування до спірних правовідносин норм пункту 125 Статуту АТ «Українська залізниця»: підписання наказу про звільнення працівника одним представником АТ «Укрзалізниця» суперечить вимогам пункту 125 Статуту АТ «Укрзалізниця» навіть за умови, коли довіреність представника містить підписи двох осіб, щодо застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»: звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у томі числі структурних підрозділів), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, незалежно від підстави розірвання трудового договору з таким працівником.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року до суду надійшов відзив АТ «Українська залізниця» та клопотання про поновлення строку для подання відзиву.

Ухвалою від 20 вересня 2024 року Верховний Суд задовольнив частково клопотання АТ «Українська залізниця» та продовжив строк для подання відзиву до 27 серпня 2024 року.

АТ «Укрзалізниця» вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, просить у задоволенні вимог касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін. На переконання відповідача суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми статті 21, пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України і такі висновки не суперечать численним чинним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Відповідач вважає, що доводи касаційної скарги щодо необхідності отримання попередньої згоди профспілкового органу на звільнення працівника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки звільнення відбулося не з ініціативи власника або уповноваженого органу. Посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України відповідач також вважає безпідставним з огляду на те, що заявник просила Верховний Суд зробити правовий висновок щодо порядку застосування акту індивідуальної дії, який на переконання відповідача не буде релевантним у подібних правовідносинах з цих підстав. Відповідач наголошує на тому, що доводи касаційної скарги повторюють правові позиції позовної заяви та апеляційної скарги, доводи яких вже були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду міста Києва.

01 травня 2024 року цивільна справа № 757/18577/22-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) від 03 вересня 2019 року № 680/ос переведена з посади провідного бухгалтера на посаду менеджер-начальник відділу (відділ казначейства) філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця».

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за угодою сторін з 09 березня 2022 року з виплатою одноразової грошової допомоги в розмірі не більше чотирьох посадових окладів згідно з пунктом 8.9 Положення про оплату праці.

01 березня 2022 року заступником директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 видано і підписано наказ (розпорядження) від 01 березня 2022 року № 138/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» за яким ОСОБА_1 менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 09 березня 2022 року звільнено з займаної посади в порядку пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

В якості правової підстави в основу наказу від 01 березня 2022 року № 138/ос покладено заяву ОСОБА_1 та згоду власника.

03 березня 2022 року ОСОБА_1 електронною поштою подано заяву про недійсність її заяви про звільнення за угодою сторін від 21 лютого 2022 року.

В день звільнення позивачу здійснені всі виплати, що належали їй на день звільнення за виключенням одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 8.9 Положення про оплату праці.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19. Підстави відступити від цих висновків суд не встановив.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року справі № 334/5735/19 зазначено: «відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП з 07 червня 2019 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження вчинення на нього тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищевказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивача було правомірним.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правильно звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП, суд встановив факт законності такого звільнення, а тому відсутні правові підстави для його поновлення на роботі».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 21 лютого 2022 року. Наказ про звільнення видано 01 березня 2022 року.

03 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про визнання її попередньої заяви від 21 лютого 2022 року недійсною.

Проте, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну), тим більше, що така зміна рішення ОСОБА_1 відбулась після видачі наказу про звільнення.

Таким чином, АТ «Українська залізниця» дотрималось порядку припинення трудового договору за угодою сторін, обставин, які б вказували на порушення трудового законодавства по відношенню до ОСОБА_1 судами не встановлено, наказ про припинення трудового договору від 01 березня 2022 року містить всі необхідні реквізити, зокрема, дату звільнення, причини та підставу звільнення, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, суди з`ясували: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 757/18580/22-ц.

Доводи заявника проте, що ОСОБА_1 не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за угодою сторін, що вплинуло на її рішення про відкликання заяви про звільнення, колегією суддів відхиляються, оскільки виплата такої допомоги є правом, а не обов`язком роботодавця, така допомога виплачується або не виплачується при розірванні трудового договору саме за угодою сторін, а тому відсутність виплати не може вказувати на порушення трудового законодавства.

Посилання заявника на те, що заступник директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 не мала повноважень на підписання наказу від 01 березня 2022 року № 138/ос не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наказу директора філії «Пасажирська компанія»АТ «Українська залізниця» від 24 лютого 2022 року № 16/од «Про деякі питання підписання кадрових документів в апараті управління філії «Пасажирська компанія» правління АТ «Укрзалізниця» на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» обов`язки щодо прийняття рішень та підписання документів з кадрових питань (накази про призначення та звільнення, листи, довідки, тощо) щодо працівників апарату управління філії «Пасажирська компанія» правління АТ «Укрзалізниця» покладено на заступника директора філії з управління персоналом ОСОБА_2 . Цей наказ був виданий на підставі Положення про філію «Пасажирська компанія» правління АТ «Укрзалізниця».

Крім того, головою правління АТ «Укрзалізниця» Камишіним О. М. та членом правління АТ «Укрзалізниця» Логуновим О. М. видана довіреність від 15 листопада 2021 року, зареєстрована в реєстрі за № 5683 з дотриманням правила двох підписів, якою здійснено делегування повноважень заступнику директора філії з управління персоналом філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 здійснювати певні дії в інтересах Товариства, пов`язані з діяльністю філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», в тому числі, згідно із законодавством про працю, Положенням про філію, локальними нормативними актами товариства, здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників філії, вживати заходів заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників філії та виконувати інші функції довірителя або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників філії.

Вказана довіреність була дійсна до 11 квітня 2022 року та повноваження ОСОБА_2 визначені відповідно до абзацу 4 пункту 5.1 Положення про філію «Пасажирська компанія» правління АТ «Укрзалізниця», затвердженим протоколом № Ц-45/125 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2020 року.

Доводи заявника про те, що відповідачем не отримано попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 41 Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів передбачено, що зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоячого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Тобто, отримання попередньої згоди виборного органу, членом якої є позивач не є необхідним у разі звільнення за угодою сторін.

Оскільки, підстава звільнення позивача є угода сторін, яка була досягнута щодо дати звільнення, то звернення до виборного органу для отримання згоди на таке звільнення не потрібно. Крім того, у разі ненадання згоди виборного органу на звільнення працівника, членом якої він є, це буде порушенням права на працю, так як ініціатором звільнення є сам працівник, а не роботодавець.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У серпні та вересні 2024 року представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Сіткевич Є. П. звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження та доповненням до цього клопотання, в яких просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового А. М. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Разом із цим, колегія суддів вважає, що відповідним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати оцінку під час касаційного перегляду з урахуванням фактичних обставин справи, як і дати оцінку доводам касаційної скарги.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у задоволенні клопотання представника АТ «Українська залізниця»- адвоката Сіткевича Є. П. про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «Українська залізниця»- адвоката Сіткевича Євгена Петровича про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубового Артема Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров