№ 757/19000/18-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 757/19000/18-ц

провадження № 61-4863св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Яковенко Володимиром Михайловичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2020 року у складі судді Остапчук Т. В., постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про внесення змін до договору про участь у вихованні дитини, стягнення заборгованості по аліментам.

Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2008 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 907. У шлюбі народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За взаємною згодою подружнє життя припинено в жовтні 2010 року.

16 листопада 2010 року між сторонами у справі було укладено та нотаріально посвідчено договір про участь у вихованні дитини, за умовами якого визначений розмір аліментів.

Позивачка посилається на те, що в договорі передбачено, що батько бере на себе додаткові фінансові витрати з утримання дитини. Проте, приймає участь у додаткових витратах частково. За усною домовленістю ОСОБА_1 щомісяця повідомляла суму понесених витрат , відповідач відшкодовував їх загальною сумою разом з аліментами, при цьому не вказував цільового призначення грошей, які перераховує. При цьому, усні домовленості сторін тлумачилися відповідачем свавільно.

Тому у квітні 2018 року позивачка звернулась до ОСОБА_2 з проханням здійснювати оплату за договором окремими квитанціями відповідно до виду платежу, а також вказувати цільове призначення платежу. Оскільки, прохання було проігнороване, тому направила лист з пропозицією внести зміни до укладеного договору. Цей лист також було проігноровано, що свідчить про небажання врегулювати питання в договірному порядку, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Враховуючи викладене, з урахуванням змін та збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просила внести зміни до договору про участь у вихованні дитини, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 листопада 2010 року, а саме доповнити пунктами наступного змісту:

«5.3. Сума додаткових витрат на дитину формується матір`ю помісячно і повідомляється батьку до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому такі додаткові витрати мали місце. Додаткові витрати відшкодовуються до 20?го числа місяця, наступного за місяцем, у якому такі додаткові витрати мали місце. Сума додаткових витрат на дитину може бути більшою за бажанням батька.

5.4. Всі платежі за грошовими зобов`язаннями за цим договором здійснюються окремими банківськими операціями відповідно до цільового призначення грошей [виду]: аліменти, додаткові витрати на дитину, пеня за прострочення оплати аліментів, відшкодування боргу по аліментах та ін. Всі платежі повинні містити чітке цільове призначення: вид платежу та період часу, за який він сплачується.

В разі відсутності цільового призначення платежу зараховані гроші вважаються додатковими витратами на дитину.

5.5. Датою та сумою виконання грошового зобов`язання є дата і сума зарахування грошових коштів на картковий рахунок матері. Батько бере на себе обов`язок зі сплати комісії банку за всі банківські операції для виконання ним грошових зобов`язань в рамках цього договору.

За домовленістю між батьками або в разі неможливості виконання грошового зобов`язання в установленому порядку через банківські установи всі види платежів за цим договором можливо здійснити шляхом передачі вказаних грошей готівкою із письмовим підтвердженням батьком цільового призначення переданих сум, яке залишається у матері, та розпискою про отримання, яка залишається у батька»;

Крім того, просила визнати недійсним пункт 5.1 встановлений договором про внесення змін № 1 до договору про участь у вихованні дитини від 19 червня 2015 року наступного змісту: «У разі виникнення спору щодо реалізації батьком своїх батьківських прав, батько має право на час спору здійснювати оплату аліментів на окремий банківський рахунок, відкритий на ім`я дитини. Гроші з цього рахунку будуть доступні для розпорядження дитиною після досягнення нею повноліття».

Також просила суд стягнути з відповідача заборгованість за аліментами у розмірі 47 000 доларів США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено підстав для зміни договору, які передбачені Цивільним кодексом України.

Позовні вимоги про визнання недійсним пункту не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено порушень прав дитини та звуження її існуючих майнових прав.

Також суд зазначив, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів напідтвердження своїх позовнихвимог щодо наявностізаборгованості по аліментам.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року рішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яковенка В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без повного встановлення обставин, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргупредставник ОСОБА_2 - адвокат Рибачок А. О. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані рішення судів без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

05 серпня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 907.

У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2011 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний, прізвище позивачки « ОСОБА_2 » змінено на « ОСОБА_2 ».

16 листопада 2010 року між батьками, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчуком О. М.

Відповідно до пункту 5 договору батько (відповідач) зобов`язаний надавати матері (позивачу) на утримання дитини аліменти у твердій грошовій сумі, еквівалентній (не меншій від) 500 доларів США на дату передачі суми щомісяця до 10-го числа включно. Грошові кошти будуть передаватися шляхом внесення готівки на картковий рахунок матері через касу відповідного банку. При виникненні заборгованості по аліментним зобов`язанням з вини батька, він зобов`язується окрім суми аліментів сплатити пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Батько бере на себе додаткові фінансові витрати з утримання дитини, а саме витрати на освіту (усі освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні), витрати на відвідування додаткових занять та спортивних секцій, витрати на лікування, витрати на відпочинок, витрати на одяг та взуття відповідно до сезону.

Відповідно до пункту 10 цього договору у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення стану здоров`я будь-якого з батьків, якщо сторони погодились до договору вносяться зміни шляхом укладання додаткового нотаріально посвідченого договору.

Пунктом 11 цього договору передбачено, що при відсутності домовленості між батьками питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку. Неврегульовані цим договором питання можуть бути врегульовані усними домовленостями між батьками або письмово викладеними у вигляді доповнень до цього договору, що підписані батьком та матір`ю. В разі розбіжностей між усними домовленостями та письмово викладеними доповненнями, пріоритет у вирішенні питань мають письмово викладені доповнення.

19 червня 2015 року між батьками, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчуком О. М.

Пунктом 1.2. якого, доповнено договір пунктами 5.1 та 5.2 первісного договору, а саме:

п. 5.1. У разі виникнення спору щодо реалізації батьком своїх батьківських прав, батько має право на час спору здійснювати оплату аліментів на окремий банківський рахунок, відкритий на ім`я дитини. Гроші з цього рахунку будуть доступні для розпорядження дитиною після досягнення нею повноліття.

п. 5.2. Сторони окремо обумовлюють, що батько може здійснювати оплату аліментів як шляхом безготівкових переказів так і шляхом передачі готівки самостійно або через повірених осіб.

11 квітня 2018 року звернулась до відповідача з пропозицією внести зміни до договору, доповнивши пунктами такого змісту:

5.1. Сума додаткових витрат на дитину формується матір`ю помісячно і повідомляється батьку до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому такі додаткові витрати мали місце. Додаткові витрати відшкодовуються до 20-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому такі додаткові витрати мали місце. Сума додаткових витрат на дитину може бути більшою за бажанням батька.

5.2. Всі платежі за грошовими зобов`язаннями за цим договором здійснюються окремими банківськими операціями відповідно до цільового призначення грошей (виду): аліменти, додаткові витрати на дитину, пеня за прострочення оплати аліментів, відшкодування боргу по аліментах та ін. Всі платежі повинні містити чітке цільове призначення: вид платежу та період часу, за який він сплачується.

5.3. Датою та сумою виконання грошового зобов`язання є дата і сума зарахування грошових коштів на картковий рахунок матері. Батько бере на себе обов`язок зі сплати комісії банку за всі банківські операції для виконання ним грошових зобов`язань в рамках цього договору.

Лист з пропозицією внести зміни до договору було залишено відповідачем без відповіді.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями статті 180 Сімейного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Частинамипершою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У відповідності до частин першої-другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Установивши, що пунктом 5.1. договору про участь у вихованні дитини (з урахуванням договору про внесення змін № 1 до нього) не порушуються інтереси дитини, а її існуючі майнові права не звужуються, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення прозову в частині вимоги про визнання вказаного пункту договору недійсним.

Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотного порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має жодного значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також з`ясувати чи дійсно істотною є різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Установлено, що позивачка не довела належними та допустимими доказами наявність істотних порушень договору, укладеного між сторонами, а судами не встановлено обставин, передбачених статтею 651 ЦК України, які є підставою для зміни договору.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині вимог щодо внесення змін до договору про участь у вихованні дитини, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 листопада 2010 року.

Також Верховний Суд погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по аліментам у розмірі 47 000 доларів США.

Так, звертаючись з позовними вимогами про стягнення заборгованості за аліментами за період з 16 листопада 2010 року по 10 жовтня 2018 року, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що за час дії договору позивач не отримала від відповідача жодного перерахування коштів, яке можливо ідентифікувати як аліменти. Томувважає, що у відповідача наявна заборгованість за аліментами у розмірі 47 000 доларів за весь період дії договору - з 16 листопада 2010 року по 10 жовтня 2018 року, яка розраховується за формулою 94 місяці х 500 доларів США.

Разом із тим, встановлено, що позивачка раніше вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення заборгованості зі сплати аліментів. При цьому, у позовній заяві позивачка вказувала, що протягом дії договору відповідач регулярно сплачував їй встановлену суму, еквівалентну 500 доларам США. Проте навесні 2015 року він поставив позивачку перед фактом зменшення суми аліментів у зв`язку з матеріальними труднощами. У березні 2015 року відповідач заплатив їй 10 000 грн замість 12 410 грн., у квітні 2015 року - 10 000 замість 11 755 грн.

З травня 2015 року відповідач перерахував позивачці повну суму аліментів, встановлену договором, проте різницю за березень та квітень 2015 року не відшкодував. Тому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по аліментам у сумі 4 165 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2018 року відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, у постанові від 04 липня 2018 року Київський апеляційний суд зауважив, що відповідач ОСОБА_2 добросовісно сплачує позивачці на утримання малолітньої дитини кошти із розрахунку 500 доларів США на місяць.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги положення частини четвертої статті 82 ЦПК України та оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, що розглядається, суди попередніх інстанцій наявність заборгованості за аліментами у відповідача не встановили.

При таких обставинах висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам у розмірі 47 000 доларів США є правильним.

Доводи касаційної скарги про доведеність наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Яковенко Володимиром Михайловичем, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун